Що сьогодні діється на теренах регіонального ландшафтного парку “Тилігульський”, який українці облюбували як місце відпочинку, розповіла Олена Івашко – кореспондент газети “Голос України” (газета Верховної Ради України). Пропонуємо нашим читачам її статтю “Відпочинок на шкоду природі?”, яка була опублікована 4 липня 2023 року.
У зв’язку з повномасштабним вторгненням агресора та близькістю регіону до зони бойових дій в області заборонено відпочинок на причорноморському узбережжі.
Зокрема, у таких відомих не лише на Миколаївщині курортних містечках, як Очаків, Коблеве, Рибаківка, Морське, Лугове.
Підрив Каховської ГЕС посилив дію заборони. До переліку місць, де небезпечно перебувати, додалися майже всі лимани та річки регіону.
Місце сили — «буйне озеро»
Тож фактично єдиним в області місцем, де можна насолодитися піщаними пляжами, сонцем та скупатися в солоній майже морській лиманській водичці, став Тилігульський лиман. Народ розвідав таку можливість та масово рвонув сюди — хоч якась розрада в буремний час. Відпочинок, звісно, необхідний. Але ж нормальний та цивілізований! Такий, який не нашкодить об’єкту природно-заповідного фонду, його флорі та фауні, ландшафтам, екології загалом.
Тилігульський лиман, що на межі Одеської та Миколаївської областей, вважається не лише найчистішим, а й найглибшим та найпрозорішим у південному регіоні. Його довжина сягає 60 кілометрів, ширина — до 4,5 кілометрів, максимальна глибина — 21 метр, прозорість води становить сім метрів. Але найбільша унікальність Тилігулу в тому, що його вода має океанічну солоність — 30-32 проміле, тоді як у Чорному морі цей показник становить лише 17-18 проміле.
Назва лиману походить від тюркських слів «делі гель» — «буйне озеро». А ще Тилігул називали скаженим, божевільним, непередбачуваним. Тюрки дали лиману цю назву через місцеві долинні вітри, що дмуть переважно з півдня на північ або ж чітко навпаки. Саме непередбачуваність місцевої погоди зумовила таку назву.
Як справжня перлина, Тилігул був тривалий час прихований від масових туристичних місць. Він відділений від Чорного моря широким піщаним пересипом, а з’єднує їх лише штучний канал.
Аби дістатися до серця лиману з боку Миколаївської області, слід добре знати дорогу та орієнтуватися на села Українка, Анатоліївка, Ташине Коблевської сільської тергромади Миколаївського району.
Дороги, як і сам відпочинок на лимані, — екстремальні. Завдяки бездоріжжю та відсутності звичної для курортів інфраструктури та благ цивілізації Тилігул до останнього часу відвідували не багато туристів. Полюбили його кайтеристи, для яких шалений вітер, що наповнює вітрила, додає адреналіну під час відпочинку. Ще до початку повномасштабного вторгнення Тилігул часто відвідували шанувальники бьордвотчінгу. Це різновид хобі, прихильники якого займаються активним спостереженням за птахами. А на Тилігулі є за ким стежити, адже тут налічується понад 120 видів птахів, серед яких і червонокнижні. Надавали перевагу відпочинку на лимані й любителі самоти, тиші, безмежних просторів та незайманої природи. Тож для багатьох Тилігул став справжнім місцем сили.
Однією з перлин ландшафтної різноманітності акваторії та прилеглої території Тилігульського лиману є піщані острови та коси — особлива екосистема, яка завдяки своїй відносній ізольованості сформувала самобутній тваринний і рослинний світ. Періодично то затоплювані водами лиману, то оголені, острови мають первозданну і вразливу красу. Саме ці коси нині і приваблюють численних туристів. Більшість з яких — туристи-одноденки.
Каламуть навколо лиману
Сьогодні колись затишна, незаймана, малолюдна місцевість перетворилася на справжній бедлам. У вихідні дні на невеликій за масштабами території приїжджають сотні машин і людей: ставлять намети, встановлюють трейлери, смітять, порушують спокій тварин і птахів.
Ба більше, на території Великої Української (Чилової) коси, яка входить до складу Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський», відкрито так званий «Тилігул клаб». Тут розташували кемпінг, кафе, туалети, майданчики; пропонують оренду підготовлених місць з наметами, меблями та тентами; оренду лаунжів біля самісінької кромки води для компаній та подій.
Така бізнес-активність на території природно-заповідного об’єкта викликає чимало запитань у екологів та громадських активістів, обговорень у соцмережах. З одного боку, зрозуміло, що людям необхідний відпочинок. З другого, люди хочуть керувати природою, захоплювати дикі куточки, і це неприпустимо, особливо сьогодні. Адже одні заповідні місцевості вже захопив ворог, а ті, що є, виявилися абсолютно беззахисними перед бізнесменами і неорганізованими туристами.
Своїми думками з приводу безладу на узбережжі Тилігульського лиману поділилася в соціальних мережах кандидатка технічних наук, експертка Національного екологічного центру України, відома екологиня Інна Тимченко. «Вся природна цінність, зокрема, Чилової коси, знищиться внаслідок бажання заробити на ній гроші. Те саме ми вже проходили з Кінбурном. Що ми отримаємо після такого туристичного сезону на Тилігулі? Зруйнований та пошкоджений рослинний покрив, який утримує косу; зруйновані оселища червонокнижної морківниці прибережної (наразі місця її зростання повністю атакували машини, намети і генделики «Тилігул клабу»); порушення місць гніздування та годування птахів (невідомо, чи в такий «усетилігульський генделик» прилітатимуть птахи); забруднення лиману (у будь-якому разі воно неминуче)», — зазначає екологиня.
Своє обурення з приводу незаконних дій керівництва парку «Тилігульський» висловив відомий український еколог, заслужений природоохоронець України Олег Деркач. «Це ми так просуваємо процес вступу України в ЄС у частині збереження довкілля та зміни клімату? А чому не реагують на грубе порушення природоохоронного законодавства на території парку та об’єкта Смарагдової мережі Європи Державна екологічна інспекція України, Миколаївська ОВА, Управління екології та природних ресурсів, постійна комісія обласної ради з питань екології, охорони довкілля, раціонального природокористування, туризму та рекреації?» — запитує він у соцмережах.
Насправді екологи пропонують і варіанти вирішення цієї непростої ситуації, що склалася на Тилігулі. Що насправді могли б зробити влада та керівництво РЛП «Тилігульський»?
По-перше, розрахувати рекреаційну ємність, прописати та затвердити правила охорони на косах та інших рекреаційних ділянках. Далі — спільно з громадою знайти місце та облаштувати кемпінг, стоянку, з можливістю громаді зароблять гроші, узгодити можливі місця встановлення кафе, стоянок тощо. А до коси можна й пішки дійти, якщо вже туристи так люблять природу.
Бо головне — обмежити в’їзд автотранспорту на Чилову косу, в іншому разі вона просто буде знищена.
Одесити на “своєму” березі Тилігула
Доки ж громадські активісти добиваються усунення протизаконності й пишуть листи до органів влади, бізнес разом із керівництвом РЛП продовжують свої оборудки.
Прикро, що одні українці вигризають кожен метр нашої землі в орків, а інші дбають лише про те, як обійти закон та захопити землі заповідного фонду. Одні борються за екосистему та думають, як рятувати Причорномор’я, а інші — знаходять нові місця й знищують їх.
На жаль, нині Тилігул насправді перетворився на щось на кшталт Коблевого, але в гіршому варіанті. Бо в Коблевому до війни було просто дуже багато людей на пляжах. На Тилігулі сьогодні дуже багато людей і машин. І це не тішить, бо свідчить про абсолютну бездіяльність РЛП «Тилігульський», який не в змозі упорядкувати потік туристів та розумно організувати відпочинок.
Утім, Тилігул продовжує надихати та вселяти надію на те, що врешті-решт лад тут буде наведено.