Увесь цей тиждень Центральна міська бібліотека ім. М.Л. Кропивницького в межах фейсбук-акції «Погляд на місто», присвяченої Дню міста, розповідає про творчість талановитих миколаївців, через об’єктив фотокамер яких протягом багатьох років ми спостерігали обличчя городян, унікальні й буденні події, з ким здійснювали віртуальні прогулянки вулицями міста.
Наступна – розповідь про Олександра Сайковського.
Сьогодні Олександр – у лавах Збройних Сил України. Серед іншого він фіксує живий, без пафосу, щоденний подвиг рядових бійців та офіцерів української армії. Журналістика для нього справа родинна. Втім як й вміння не тільки дивитися навколо, але й бачити, помічати щось незвичайне у знайомих навколишніх обставинах. Дідусь захоплювався фотографією. Тато займався професійно. Його знімки з`являлися на шпальтах друкованих видань того часу.
«Розумієш, у мене на очах це все відбувалося. Потім вже й сам полюбив фотосправу. З батьком провів купу безсонних ночей за виготовленням знімків. Ось вже тридцять років займаюся фотографією», – констатує Олександр Сайковський.
Фото Олександра Сайковського
З вдячністю Олександр пригадує Дмитра Ласкіна й Дмитра Дмитровича Кременя. Завдяки цим двом людям, він став фотокореспондентом газети «Рідне Прибужжя». Згодом відбулось доленосне знайомство зі старшим колегою Олександром Олександровичем Кремком:
«У «Вечірньому Миколаєві» ми з ним працювали у парі. Він в одну сторону, я – в іншу. Зрозуміло, що й матеріалу більше надходило. Було з чого обирати. Іноді так траплялося, що й не відбирали, де чиє фото»…
Миколаїв – це люди в першу чергу, говорить Олександр Сайковський. Вони дуже різні. Мабуть, тому й цікаві були фотокореспондентові. На відміну від пейзажного фільмування.
«Робота фоторепортера така, що ти знімаєш й людей, скажімо так, в інтер`єрах або в екстер`єрах. Іноді так – брав фотоапарат, йшов містом і знімав щось красиве. Потім бачив ці знімки у фотоальбомах. Дивувався… невже це мої фото?!» – зазначає Олександр.
Сьогодні йому подобається фіксувати миттєвості життя мобільним телефоном. Хоча раніше Сашко й не уявляв себе без професійного фотоапарата. Однак точно у чому переконаний Олександр Сайковський, що найближчим часом не фотографуватиме Миколаїв. Болісні спогади смикатимуть рани. Та у фотосправу повернутися він планує, хоча й під іншим кутом.
«Хотілося б бачити наше місто гарним, зеленим, безпечним. Мені дуже хочеться, щоб наше місто-герой було добрим. Сьогодні нас усіх охопила ненависть. І не тільки щодо ворога. Але й один до одного. Агресивну поведінку подекуди демонструють проти своїх сусідів. Нам, тим, хто приїздить звідти, це дуже помітно. Напередодні Дня міста хочу нам усім побажати беззаперечної перемоги. І головне, щоб ми залишалися людьми!» – резюмував нашу бесіду Олександр Сайковський.
Текст: Центральна міська бібліотека ім. М.Л. Кропивницького.