Йому ледь виповнилось 30. Володимир Володимирович Ободенко… старший лейтенант, командир зенітно-ракетного взводу, роти вогневої підготовки. Позивний – «Обод». Петиція про присвоєння Володимиру звання «Герой України» (посмертно) з‘явилась на сайті Президента України на початку червня.
Наш, миколаєвець, в 2014 році він поповнив ряди ЗСУ, боронив українську землю в Донецькій області (місто Артемівськ, тепер – Бахмут). Отримав відзнаки «Учасник АТО» і «За участь в Антитерористичній операції».
Звичайно, мріяв про життя під мирним небом з коханою Іринкою та улюбленим синочком Сашком (зараз йому три с половиною рочки). Вибудовув свою долю, бо попереду на нього чекав довгий щасливий життєвий шлях. Він навчався в юридичній академії в Миколаєві, потім закінчив Херсонський морській коледж. З 2017 року почав ходити в рейси матросом на танкері. Обдарований, працьовитий хлопець, Володимир швидко став справжнім фахівцем на судні. Останній рейс працював вже офіцером, третім помічником капітана.
24 лютого 2022 року звістка про повномасштабне вторгнення росіі застала його далеко в морі – судно виконувало черговий рейс. Рішення було однозначне – повертаюсь додому. 27 лютого, залишивши танкер, спеціальним бортом вирушив спочатку до Польщі. Там через волонтерів зібрав гуманітарну допомогу і попрямував в Україну.
3 березня 2022-го молодший лейтенант Ободенко вступив до лав ЗСУ: в одній з частин він був призначений на посаду командира 3-го мінометного взводу мінометної батареї, яка на той момент стояла бронею на захисті Миколаївської області. Його взвод був завжди першим, зразковим, найкращим. Нагорода «Знак Пошани» від Міністра оборони стала визнанням заслуг молодого командира.
Він мріяв про щасливе життя під мирним небом
Військова справа дуже цікавила Володимира, він постійно їздив на навчання, багато вивчав самостійно – бо прагнув служити у більш серйозних підрозділах, і вже в грудні 2022 року був зарахований до 73-го Морського центру спеціального призначення імені кошового отамана Антона Головатого Сил спеціальних операцій ЗСУ. А у квітні отримав призначення на посаду командира зенітно-ракетного взводу, роти вогневої підготовки.
Яким він був? Про це сьогодні згадують його друзі, товариші по службі, командири.
– Ми були у захваті, як на наших очах з розрізненої групи “різнопрофільних” людей Володимир за декілька місяців згуртував потужний бойовий підрозділ, де хлопці стали міцною опорою один для одного, були дуже хоробрими та ефективними в щоденних боях.
Володимир опікувався долею і безпекою кожного свого бійця, допомагав їм розвиватись та ставати досконалішими у військовій справі, – розповіли його командири. – З першого ж свого завдання Володимир показав вміння виконувати поставлені задачі з максимальним результатом. Навіть у важких ситуаціях, де від нього багато не просили, знаходив способи нанести максимальне ураження ворогу і здивувати своїми здібностями під час керування ротою, а ще – дивував усіх, навіть нас, його командирів, тонким відчуттям поля бою. Нас завжди надихало і буде надихати те, як “Обод” рвався у бій. Не було операції, на яку він не просив би відправити свою групу. І навіть коли прийшов наказ допомагати захисникам Бахмута, він, маючи змогу відмовитись і знаючи про всі небезпеки, наполіг на тому, щоб їхати туди. Всі завдання в Бахмуті були виконани блискуче.
До речі, командування неодноразово намагалось представити його кандидатуру до нагороди, на що він відмовлявся і, сміючись, відповідав: “Я прийшов сюди за Перемогою, а не за нагородами”.
“Обод” загинув 24 квітня 2023 року. Вже було майстерно виконане чергове бойове завдання, Володимир з бійцями відпочивали. Раптом через рацію він почув, що інша група товаришів по зброї потрапила під мінометний обстріл. Кинувся їх рятувати. На собі витягнув двох поранених бійців, врятувавши їм життя. Повернувся за рештою поранених – і віддав життя своє.
– Володимир, мій чоловік і батько мого маленького сина, із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народові та Україні. Відстоюючи та захищаючи право на наше з вами безпечне життя, він віддав своє, не замислюючись, не шкодуючи… Він пожертвував собою заради перемоги у боротьбі не лише за нашу свободу, а й за свободу всієї Європи та всіх людей вільного світу. Я пишаюся ним, його незламністю та патріотизмом, вважаю його справжнім Героєм, який заслуговує на найвищу нагороду, почесне звання «Герой України», – говорить сьогодні дружина полеглого воїна Ірина Ободенко.
Петиція про присвоєння Володимиру Ободенко звання «Герой України» (посмертно) станом на вечір 26 липня 2023 року набрала 22 645 тисяч голосів.
Наталія Христова.