Журналісти-“вечірковці” протягом 33-х років існування нашої газети створювали багато нарисів про відомих миколаївців. Звичайно, приводом для розповіді про людей насамперед служили знаменні дати та події, що траплялися у житті городян. І це завжди було дуже цікаво – дізнатися про життєвий шлях, становлення відомої особистості, її внесок в історію нашого міста.
Отже “Вечірка” продовжує свої традиції. І цього разу ми знайомимо миколаївців з дуже відомою і в той же час “незнайомою” для багатьох Тетяною Сергіївною Мітковською. Якщо підрахувати, скільки разів наша газета писала про Миколаївський музей суднобудування і флоту, його ювілеї, історію створення, чудові виставки, рідкісні експонати, захоплюючі екскурсії, – вийде не один десяток статей. Але суто про його завідувачку Тетяну Мітковську – щось окремого нарису не пригадуємо…. бо вона – з когорти тих “невиставних”, але шанованих у суспільстві людей, які спокійно, негаласливо і віддано роблять свою справу.
Пані Тетяна – “миколаївчанка” в другому поколінні. Батьки родом з села Добре Баштанського району. Родина вчителів, де і батько, і мати, і брат, і племінники пішли по нелегкій педагогічній стезі. Тетяна і сама після закінчення Миколаївського педагогічного інституту працювала істориком в школі – в своїй “рідненький”, у Доброму. Вчила молоде покоління, але мріяла про роботу в музеї – бо там можна було займатися науковою діяльністю.
Те, що вона буде істориком, археологом, Тетяна знала ще з дитинства. Оселилась в її дитячому житті ця мрія, коли одного разу дівчинка знайшла древній камінець з відбитком на ньому листочка акації.
В студентські роки на канікулах з задоволенням брала участь в археологічних експедиціях 1983-84 років, які очолював науковий співробітник Інституту археології НАН України Віктор Фоменко. “Копали” кургани епохи бронзи (IV століття до н.е.) біля сіл Таборівка та Пришиб – це Вознесенський та Березнегуватський райони.
“Мені довірили дуже відповідальну роботу – зарисовувати на кальках знайдені артефакти та схеми їхнього розташування в землі. До речі, багато цих рисунків залишилися “на сторінках історії” – в археологічних виданнях, у звітах краєзнавчих конференцій та археологічних експедицій”, – жартує сьогодні пані Тетяна.
Науковим співробітником музею суднобудування і флоту вона стала в 1991 році, деякий час була зберігачем музейних фондів, а в 2002-му очолила цей унікальний заклад, який існує в Миколаєві вже 45 років.
І він дійсно унікальний – для Європи, і навіть для світу. Флотських музеїв на планеті багато, а от музеї суднобудування – по пальцях можна перелічити. Недарма ж в одному з видань збірки “100 кращих музеїв світу” розповідь про НАШ стоїть у розділі “технічні музеї” між статтями, присвяченими музейним установам Лондона та Вашингтона.
З першого дня Тетяна була в захваті від роботи. Вона потрапила в чудовий колектив молодих, захоплених своєю справою фахівців. Між музейниками існували не те що дружні – по-справжньому “сімейні” відносини. Якщо виникали проблеми у окремого співробітника – вони ставали проблемами цілого колективу, їх вирішували всією спільнотою.
“Коли з посмішкою приходиш на роботу, кожного дня з радістю зустрічаєшся з колегами, однодумцями, – тоді і працювати легше”, – вважає пані Тетяна.
Ці традиції були закладені з самого початку існування флотського музею тодішнім директором музею краєзнавчого – Вірою Павлівною Чернявською, яка любила молодих, творчих людей, охоче приймала їх на роботу, наполегливо вчила музейній справі.
15 років музей суднобудування і флоту очолювала легендарна Людмила Дмитрівна Хлопінська – “музейщик від Бога”, “спадкоємиця по прямій” – донька Віри Чернявської. Пані Людмила підтримувала та продовжувала закладені традиції, щоб передати їх наступним поколінням фахівців. Отже естафету від неї 20 років тому прийняла Тетяна Мітковська, і з того часу вже два десятки років береже і розвиває досвід своїх наставниць.
Не можна сказати, що посада завідувача музею приваблювала її. Розуміла – замість улюбленої роботи з фондами додасться безліч інших “не зовсім творчих” обов’язків, ще й велика відповідальність. Але колектив наполягав – і вона погодилась.
Людмилу Дмитрівну пані Тетяна вважає своїм вчителем – великий досвід передала Хлопінська молодшій колезі, багато чому навчила, підтримала її творчу та наукову діяльність. Тетяна Мітковська захистила кандидатську дисертацію “Розвиток гідрографії у Північному Причорномор’ї у XIX – на початку XX століть”. Чому вибрала саме таку, скажімо так, не дуже “героїчну” історичну тему? Бо тема пов’язана з безпекою людини на морі. Мореплавання, суднобудування, дослідження Чорного моря – їй ближче, ніж військові події та навіть легендарні морські битви.
Сьогодні в музеї суднобудування і флоту зберігається біля 20 тисяч експонатів. Спочатку він своїх фондів не мав – все, що поступало, здавали у краєзнавчий музей. Рішення зробити тут “флотські та суднобудівні” фонди прийняли у 1999 році. Так були закладені основи для великої, кропіткої роботи – колекції стали збиратися за темами на основі строго наукового підходу та формувалися таким чином, щоби було легко робити виставкові проєкти.
Тематика фондів склалась така: “суднобудування”; “судноплавство”; колекції, присвячені установам та підприємствам, які працюють “на флот”. Тобто – гідрографія, “Дельта-лоцман”, конструкторські бюро, що проєктують кораблі, кораблебудівний університет… навіть Миколаївська обсерваторія, яка від самого початку створювалась як морська.
– Директори цих установ, співробітники – наші близькі друзі. За їх допомогою ми не просто формуємо колекції, але й постійно працюємо з сучасними фахівцями – бо вони допомагають нам відтворювати і давню історію, і фіксувати сьогодення кожної з цих установ, – говорить Тетяна Мітковська. – Таким чином, мій невеличкий колектив наукових співробітників (а їх всього десятеро) ще й пише суднобудівну та судноплавну історію міста в цілому – бо акумулює в музеї багато наукової інформації.
Музей в Миколаєві люблять. Створена тут тепла, дружня атмосфера приваблює миколаївців, вони із задоволенням приходять не тільки на екскурсії, а й просто поспілкуватися – це ветерани військово-морського флоту, ветерани-суднобудівники, науковці миколаївських вишів, яхтсмени, письменники-маріністи, любителі-краєзнавці і просто активні небайдужі городяни. Вони знають, що їх тут радо зустрінуть, і спілкування виявиться цікавим та корисним для всіх. Тож музейний колектив дуже пишається своїми друзями. Тим більше, що друзі частенько приходять не з пустими руками, а приносять нові експонати.
До речі, одним з найкращих членів музейного братства був легендарний Юрій Семенович Крючков – професор, суднобудівник, історик. Тут проходили презентації його книг, в цей музей він передав багато цінних архівів. Зустрічі з ним були незабутніми – заслухаєшся! – стільки цікавого знала та могла розповісти ця талановита, всебічно обдарована людина.
Як наукова установа, музей має велику “морську” бібліотеку – книги з історії Чорноморського флоту та суднобудування. Тут є справжнісінькі раритети, надруковані наприкінці XVIII та на початку XIX століть; велика кількість морських збірників; журнали “Судноплавство” середини позаминулого віку; праці моряка, капітан-командора Платона Гамалії (1766-1817); наукові праці зарубіжних кораблебудівників.
“Тут, не виходячи з музею, можна написати наукову роботу, – напівжартома каже пані Тетяна. – Більшість книжок не лежать мертвим вантажем на полицях – співробітники дають можливість науковцям, студентам користатися ними”.
Про історію музею в СМІ можна знайти безліч матеріалів. Наприклад, інформацію про те, як у довоєнні часи XXI століття його відвідували щорічно біля 50 тисяч людей… як іноземні делегації, дипломати, посли починали своє знайомство з Миколаєвом саме з цього музею, а деякі (наприклад, шведи) приїздили спеціально подивитись нашу експозицію. Ще б пак: маємо унікальну, величезну колекцію із 100 макетів – моделі вітрильників, військових кораблів, торговельних та промислових суден, збудованих на верфях миколаївських заводів!
Нові, тяжкі воєнні часи додали ще одну сторінку до історії флотського музею – з часом екскурсоводи розповідатимуть, як ховали експозицію від ворога, який стояв на підступах до Миколаєва в 2022 році.
Останніми роками колектив музею на чолі із завідувачкою запровадили цілу низку цікавих заходів для розвитку популярності своєї установи. Це тематичні екскурсії для маленьких миколаївців, для військовослужбовців нашого гарнізону, майстер-класи, святкові заходи, “Ніч в музеї”, конкурс “Бойові фанфари” та інші. Так, багато чого зроблено – але ж ми не повинні забувати, що за кожною сторінкою біографії музею стоять люди, які цю біографію пишуть.
Тетяна Мітковська дуже пишається нашим музеєм, як і нашим містом. Бо вони так тісно пов’язані один з одним. Музей давно став візитівкою Миколаєва. І пані Тетяна з сумом згадує, як несправедливо довгий час наш центр суднобудування вважали “позаштатним” містом. Тому є в неї мрія – розширити музейну територію, збудувати поряд із старим Домом головного командира Чорноморського флоту новий корпус, де можна буде розмістити ще багато цікавих експонатів, зробити повноцінну виставкову залу, приміщення для громадських заходів.
Відкриємо таємницю: сьогодні Тетяна Мітковська разом з відомим громадським діячем Миколаєва Тетяною Чичкалюк працюють над унікальною книгою, яка буде присвячена… маякам Північного Причорномор’я. Як історик, Тетяна Сергіївна готує для книги історичні нариси про наші маяки – з текстами вже сьогодні можна ознайомитись на сторінці музею у фейсбуці. А взагалі пані Мітковською написано біля 20 наукових статей, які поповнили скарб української історичної науки.
І ще про важливе. Науковці-історики в своїх пошуках, мандрівках сторінками старих видань та архівних матеріалів завжди накопичують інформацію, що стосується миколаївських династій. Прізвище Мітковських добре відомо в місті. Михайло Маркович Мітковський – свекор пані Тетяни. Багато років він працював в галузі культури, очолював профспілку працівників культури Миколаївської області.
З улюбленим чоловіком – Олегом Михайловичем Мітковським – вони були однокурсниками. Отже – об’єднали молодих людей загальні інтереси, любов до науки історії, археологічні експедиції, дозвілля, присвячене іграм у студентському Клубі веселих та кмітливих. Згодом молодята одружились, народилась у них донька Юля, і вже – як же швидко лине час! – 38 років разом. Олег Михайлович – підполковник поліції у відставці. Юлія закінчила нашу “Могилянку”, юридичний факультет.
– Я дуже вдячна долі за те, що вона привела мене в цю сім’ю. З юності в родині Мітковських мене оточували чуйні, інтелігентні, високоосвічені люди, які мали великий вплив на моє становлення як особистості. Тому я згадую старше покоління цієї родини з особливою теплотою, – завершує спогади пані Тетяна.
А ми, миколаївці, вдячні музейній берегині Тетяні Мітковській за її багаторічний внесок в зберігання та розвиток Миколаївського музею суднобудування та флоту – гордості нашого міста.
Наталія Христова.
На фото: Тетяна Мітковська та сім’я Удовицьких – друзі та дарувальники експонатів.
Зустріч поколінь.
Екскурсія до музею.
Дві Тетяни – Мітковська і Чичкалюк