Інший фланг вважає, що під час російської агресії виконувати твори російських композиторів, прославляти культуру держави-агресора неприпустимо. Серед таких – піаніст Павло Гінтов. Павло народився у Києві, але вже понад 10 років мешкає у Нью-Йорку. Примітно, що музикант закінчив Московську державну консерваторію, а на роки його навчання у Росії припала Помаранчева революція. У 2008 році Гінтов здобув ступінь магістра музичного мистецтва від Мангеттенської школи музики, а у 2015 році закінчив докторантуру у цій же школі. Павло має ступінь доктора філософії з музики, декілька престижних нагород. Зокрема, перший приз на першому міжнародному конкурсі Takamatsu International Piano Competition (Японія, 2006), перший приз на міжнародному фортепіанному конкурсі Bradshaw and Buono International Piano Competition (Нью-Йорк, 2010).
З початку окупації Криму і частини Донбасу Павло активно демонструє громадянську позицію в Америці. Музикант організовував акції протесту проти участі у концертах пропутінських зірок Анни Нетребко, Валерія Гергієва, Володимира Співакова. Нині акції вже не організовує, але продовжує брати у них участь.
Пряма мова:
“До 2022 року я був одним з організаторів протестів проти російських артистів, які публічно підтримували політику Путіна, анексію Криму, війну на Донбасі. Було досить важко збирати людей на акції, бо багатьом здавалося, що те, що ми робимо – не найважливіше. Але зараз я побачив багато нових молодих людей, яких раніше не зустрічав. Це був справжній протест української громади. А протести до 2022 року були більше міжнародними, де участь брали окрім українців, грузини, білоруси, навіть росіяни.
Більшість моїх знайомих музикантів сприймали мою позицію як радикальну. Натомість я її називаю просто чесною. Я зараз не маю на увазі українців, я маю на увазі музикантів. Колеги-іноземці не розуміли раніше, навіщо ці протести. Казали мені, що я маю грати музику, нести мистецтво, а не стояти з плакатом. Я втрачав через це не те що друзів, але коло спілкування точно. Натомість зараз мені нічого такого не закидають. Здається, всі прокинулися.
Адміністратори концертних залів, наприклад, Metropolitan Opera, завжди на всі наші листи, на всі наші протести, запити відповідали: ми не маємо нічого (спільного) з політикою, це все мистецтво, ми запрошуємо російських митців, тому що вони такі чудові, талановиті. Мовляв, нас узагалі не цікавить, що вони роблять, яку політичну позицію мають, нас хвилює тільки мистецтво. Впродовж восьми років вони нам однаково про це розповідали. Аж ось почалося повномасштабне вторгнення, і одразу все перевернулося. Тепер кажуть, що нас розуміють і підтримують, тепер модними є українські прапорці. Тепер кажуть, що не мають нічого спільного з агентами Путіна, пропагандистами. Тобто тепер демонструють таку позицію, яку ми хотіли бачити ще 10 років тому. Але для цього треба було, щоби почалася повномасштабна війна і почали вбивати тисячі людей?! Це дуже сумно. Мене обурює, що їхня позиція лицемірна, кон’юнктурна. Просто підтримувати Україну стало модно, тому вони і йдуть за вітром. Хоча, може, хтось із менеджерів дійсно щиро змінив свою думку”.