Наша «Вечорка» протягом багатьох років публікувала на своїх шпальтах матеріали, присвячені відомим городянам. Статті традиційно виходили під рубрикою «Миколаїв і миколаївці». Це було важливо: нариси про людей, які багато років працювали на благо міста та заслуговували на особисту шану з боку міської громади, завжди цікавили містян. Отже – газета продовжує добру традицію.
Цього разу 7 травня 2024 року вшановуємо ювіляра Любов Миколаївну Варюхіну, одну з відомих миколаївських бібліотекарів. Майже 40 років бездоганної служби в кращих бібліотеках міста: спочатку – у дитячій імені Віктора Лягіна, потім – у Центральній міській імені Марка Кропивницького.
Перш ніж з’явитися в нашому південному краї, дівчинка Люба жила на Донеччині, у невеличкому містечку Чистякове. Шахтарське місто, до речі, відоме поза межами України, бо тут розташувались найглибші вугільні шахти світу, які більше ніж на кілометр простягнулись у надра землі. З дитинства спостерігала, як важко жили і працювали люди на тій каторжній вугледобувній роботі.
Батько Микола Петрович Гамениця, родом з Чернигівщини, був шахтопрохідником – будував шахти, прокладав під землею «вугільні коридори». А мама Катерина Іванівна – з Запорізьскої області, Гуляйпільській район. «Знаєте, що там за міста? Козаччина, махновщина», – жартує пані Любов. Якось була у маминих родичів в гостях і в автобусі випадково почула від старих дідусів: ну що, може, поїдемо в «Махноград»? То вони мали на увазі Гуляйполе.
Тобто коріння у нашої героїні міцне, українське. В Миколаєві студентка Любов (тоді ще Гамениця) опинилась завдяки рідному дядьку Григорію. Він після служби на Чорноморському флоті залишився працювати на Чорноморському суднобудівному заводі. Добрий фахівець був – столяр-модельщик вищого розряду, виконував складні роботи, приміром, дерев’яні моделі гвинтів для авіанесучих крейсерів.
У Миколаїв Люба закохалась з першого погляду. На відміну від маленького шахтарського містечка – «місто на хвилі» здавалося гарним, просторим, світлим. Вона ж виросла в степу, де «велика вода» – тільки в ставках, а тут – величезні ріки… якась година автобусом – і ти біля моря. До речі, ще дівчинкою неодноразово приїжджала сюди з батьками, навіть була присутня на спусках кораблів. Найбільше залишились у дитячій пам’яті злітаючі зі стапелів плавучі велетні та… запальні футбольні матчі, які проходили на великому стадіоні.
Вона настільки закохалась у наше місто, що прийняла рішення навчатися саме тут. Миколаївський філіал Київського інституту культури і мистецтв прийшовся їй до вподоби, бібліотечний факультет. В місті корабелів все було для неї цікаво. Навіть студентську практику проходила на ЧСЗ – у заводській бібліотеці. А на заводі мала можливість на власні очі побачити, як будують авіаносці.
- Я не дуже добре була знайома з Миколаєвом. Але допомогла мені вивчити його історію моя робота – дуже багато приходилось зустрічатися з відомими миколаївцями, краєзнавцями, істориками, корабелами, проводити презентації книг. Особливо важливим для мене стало знайомство з Юрієм Семеновичем Крючковим. Спілкуватись з цим поважним вченим, кораблебудівником та краєзнавцем і чогось не знати по темі – о-о-о, це було дуже соромно, тому приходилось перед зустріччю начитатися, начитатися і ще раз начитатися, – згадує пані Любов.
***
На роботу до Центральної міської бібліотеки імені Марка Кропивницького у 1988 році її запросила відома директорка Людмила Степанівна Северин, яка виростила в Миколаєві не одне покоління гарних фахівців-бібліотекарів. А потім на зміну пані Людмилі прийшла не менш шанована фахівчиня Тетяна Василівна Тверда. Поруч з ними Любов Варюхіна працювала 30 років, і то була дуже міцна професійна школа.
- Ця бібліотека мене зробила, і я їй дуже вдячна. Я була свідком і учасником великих змін, які на початку 2000-х торкнулись українських бібліотек. Вони змінювались, тому що їхня місія ставала іншою. Бібліотека переставала бути традиційним книгосховищем – до головного її призначення додались спілкування, навчання, презентаційні та культурні заходи. Але це ні в якому разі не відміняло наявності книг на бібліотечних полицях.
Бібліотеку імені Марка Кропивницького завжди називали особливою, бо тут працювали люди, які не боялись мати справу з новиною – інноваціями, технологіями, впровадженням передового досвіду.
Нових проєктів реалізували чимало. Виявилось, що бути учасником процесу перетворення у часі – дуже цікаво. Так, важко – коли ти ламаєш свої власні стереотипи. Любов Варюхіна і сьогодні впевнена, що у неї залишилось немало стереотипів, бо її свідомість формувалась ще за радянських часів. Але найважливіше, що збереглося, – сформована у колишні роки любов до книги та звичка читати… Хіба то погано?
До речі, читати вона почала ще у дошкільному віці. Батько, повертаючись з численних відряджень, привозив купи нових книг. Хто пам’ятає – хорошу дитячу літературу у радянській країні купити було важко… Отже любов до книги вона несе через все життя.
Не диво, що нові тенденції в роботі бібліотеки прийшлися їй до душі, бо обіцяли спілкування з безліччю цікавих миколаївців. То були не звичайні люди, а в більшості своїй – технічна, військова, наукова еліта, поети та письменники, історики та краєзнавці, художники та майстри народної творчості. Вони приходили в бібліотеку, щоби представити свої роботи, книги, твори, показати і розказати, чого вони досягли в цьому житті. «Робота дала мені такий чудовий шанс спілкування, і я їй за це вдячна», – говорить пані Варюхіна.
***
…І знову вернемось трішечки в минуле. За фахом героїня нашого нарису – бібліотекар-бібліограф. Багато років працювала бібліографом і дуже любить цю спеціалізацію. «Робота потребує вміння систематизувати, аналізувати… такі властивості у мене є, тому мені цей сектор діяльності давався легко. До речі, першими це помітили директори Людмила Северин та Тетяна Тверда, а ще Тетяна Михайловська, завідувачка інформаційно-бібліографічним відділом, вони й визначили мою подальшу дорогу, – розповідає Любов Варюхіна. – Бібліограф – це людина-довідка. Допомагає читачам зорієнтуватися у книжних фондах бібліотеки, відшукати відповіді на ті питання, які городянин сам не може знайти в книгах, журналах чи навіть в інтернеті. Тобто бібліограф фактично має енциклопедичні знання та добре володіє алгоритмами пошуку інформації з будь-якої сфери сьогодення».
Зазначені риси характеру згодом допомогли Любові також успішно оволодіти роботою в Інтернет-центрі і стати одним з перших українських операторів бібліотечної віртуальної довідки.
Критичне мислення та універсальна спрямованість бібліотекарів особливо потрібні зараз, коли інтернет охоплює все більші галузі нашого життя, коли з’являється все більше нової літератури… коли актуальними стають нові проблеми: чи можна довіряти тій чи іншій інформації? яка авторитетна, правдива, а яка ні?
***
Минув час, і директорка Тетяна Тверда запропонувала Любові Миколаївні стати її заступницею. Вже понад 18 років пані Варюхіна знаходиться на цій посаді, тепер успішно працює з новою керівницею бібліотеки – Інгою Хоржевською.
Сьогодні, як заступник, перш за все займається менеджментом, координацією роботи, різними організаційними питаннями. Але є в неї щось на зразок «хобі у бібліотеці». Так склалося, що протягом багатьох років вона проводила презентації книг видатних миколаївців, ювілейні вечори та вечори пам’яті славнозвісних постатей. І тепер з відрадою продовжує час від часу влаштовувати подібні заходи. Бо багато хто з авторів навіть саме її запрошують бути ведучою.
– Ця робота – дуже важлива частина мого життя. Вона надзвичайно цікава і надзвичайно відповідальна. Мати справу на книжних презентаціях з людьми енциклопедичних знань, особливо коли презентуєш «чисто технічні» книги, майстерно спілкуватися з ними, виявити себе досвідченим модератором – непросто. Презентаційні книги приходиться читати повністю та заздалегідь розбиратись хоча б в елементарних основах їхньої наукової тематики. Наприклад, у тих же підводних човнах або вітрильниках, про які писав Юрій Крючков, – наголошує Любов Варюхіна. – Не так багато людей можуть писати популярно про науку, а у нас в Миколаєві було декілька таких авторів. І це дуже важливо – бо саме такі книги дають дітям необхідні ази тієї чи іншої науки, здатні пробудити інтерес і зіграти вирішальну роль у виборі майбутньої професії.
Певна річ, Любов Варюхіна – це «робітнича одиниця» великої бібліотечної команди, і те, чого досягла одна з найкращих в місті бібліотек, до чого команда йде зараз і що планує в майбутньому, є результатом колективної роботи.
– Наша бібліотека в числі перших публічних бібліотек в Україні розробила свою стратегію розвитку, намітила перспективи… Для мене було дуже важливо – побачити своє призначення в команді і шляхи реалізації своєї місії, – говорить бібліотекарка. – Сьогодні маємо власні тренди. Надзвичайно пишаюсь тим, що у нас біля бібліотеки є Літературний сквер. Це один з наших успішних проєктів, започаткованих більш як 10 років тому. Подібних скверів немає в Україні. То була гарна ідея – вдале поєднання зони відпочинку з пам’яттю про людей, дотичних до літературного життя нашого міста.
Говорячи про бібліотечні тренди, ми з пані Любов’ю пригадуємо аматорський літературний музей, де зберігаються книги-подарунки миколаївських авторів, рукописи, особисті речі, портрети літераторів, створені миколаївськими художниками. Всі експонати описані та занесені в електронну базу даних, вони ретельно утримуються та використовуються на зустрічах, презентаціях, літературних вечорах.
Ще один тренд – арт-галерея в читальній залі. Почалось випадково: якось понад 15 років тому вирішили оформити ілюстраціями презентацію одного з краєзнавчих видань. В залі розвісили ті самі малюнки, якими була ілюстрована книга, – так вперше з’явилась на стінах невеличка художня виставка. Традицію продовжили, арт-галерея почала розвиватись і згодом стала дуже популярна – і у художників, і у шанувальників мистецтва. Іншого, вже більш професійного, сенсу художньо-експозиційна робот набула в бібліотеці під час директорства Інги Хоржевської. Тут вважають за честь виставити свої роботи не тільки аматори, а й дуже відомі миколаївські митці.
«Ми відкриті до людей, і люди йдуть до нас» – таке просте гасло лежить в основі роботи Любові Варюхіної та її колежанок. Тому бібліотека має безліч друзів: миколаївці приходять сюди для ділового спілкування, потім зав’язується дружба або співробітництво, тісні контакти встановлюються на довгі роки.
Любов Миколаївна багато років була відповідальна за з’вязки з громадськістю. Телефонне спілкування, переписка в електронній пошті, укріплення дружніх відносин з громадськими організаціями, різними установами, продуктивні переговори, які могли би зацікавити у співробітництві протилежну сторону… У всіх цих перемовинах вона була «обличчям» бібліотеки імені Марка Кропивницького. «Обличчям», яке мало показати свою компетентність, доброзичливість, непідробний інтерес і небайдужість до всього, що торкалось долі Миколаєва та його мешканців. І пані Любов Варюхіна дуже добре справлялась зі своєю місією.
Сьогодні вона виступає в місті як громадський діяч, бо входить у число засновників благодійного фонду МЕТА, створеного бібліотекарями спільно з громадськими активістами Миколаєва. Свого часу, у 2006 році, бібліотека простягнула руку допомоги багатьом громадським організаціям, які проходили тут навчання. Згодом ці організації стали самодостатніми, опанували технології і більше не потребують підтримки бібліотекарів. А МЕТА продовжує свою діяльність, допомагаючи літнім людям, багатодітним сім’ям, малозабезпеченим миколаївцям.
***
Що потрібно людині для щастя? Улюблена робота. Улюблена сім’я. В інституті Любов Миколаївна познайомилась з майбутнім чоловіком Олександром. На останньому курсі вони одружились, і вже багато років – разом. Чоловік за фахом піаніст, все своє життя присвятив роботі музиканта. Батьки виростили двох дітей, якими пишаються: сина Андрія і доньку Майю.
А щодо роботи та інших щасливих моментів її життя…
«Я бібліотекар, і я цим пишаюсь. Впевнена – наша професія не зникне. Так, вона буде трансформуватись, бо повинна відповідати на виклики часу, буде ставати іншою, більш цікавою…
Дуже люблю свою роботу і пишаюсь нашою бібліотекою. А ще – вдячна долі, яка привела мене в чудове місто Миколаїв»…
Наталія Христова.