Сьогодні, 14 лютого, виповнюється 10 років, як пішла з життя Євгенія Петрівна Бондаренко (1928 – 2014) – відома журналістка, майстер слова й майстер пензля. Вона зберегла унікальний південний розпис, який згодом стали називати таврійським.
У краєзнавчому музеї зберігається понад 50 картин Євгенії Бондаренко. Але давайте розглянемо лише одну – “Козак Мамай на Лимані”. Картина була написана у 2008 році під впливом народної картини “Козак Мамай”, яку Євгенія Петрівна побачила у книзі Д. Яворницького “Історія запорозьких козаків”. Сорочка на козакові нагадала їй матроський тільник, і майстриня створила образ нашого лиманського Мамая – землероба й рибалки, воїна й орача. Розповіла художниця про нього таку історію.
Бойові шторми прибили човен козака до Кінбурну. Сів він на березі, кров тече із рани, руки-ноги порепані. На воді стоїть розбитий човен – щогла поламані, вітрила розірвані. Занурив Мамай натруджені ноги у води Лиману, взяв бандуру, хотів заспівати. Але виявилася бандура розбитою, струни розірвані. Зажурився козак, та прийшов його втішити вірний коник, чорноголова чайка принесла йому хліба, біла чапля – нові струни, а інші птахи гоїли його рани. І стелилася козацька доля червоною сіткою – матулою, а сузір’я Лебедя простирало над козаком свої крила.
Картина “Козак Мамай на Лимані” дуже лірична. Вона наповнена багатьма символами, характерними для південної України, та філософською мудрістю автора.