2 квітня – Всесвітній день інформування про аутизм.
Особисто я не називав би “аутизм” хворобою. Й не ставив “діагноз”. Для мене – батька особливої дитини – це стан душі нашого малого. Кмітливий розумничок, з розвиненою логікою, добрим серцем й великими блакитними очима. Але… Ось такий.
Сьогодні ми мали зустрітися всі, великою родиною, у Миколаївському академічному драматичному театрі. Поспілкуватися. Показали б людям фотопроект. Розповіли б про наших діточок, яких зібрала під крило Валя Ткаченко.
Розповіли б, що їх не потрібно боятися чи відштовхувати.
Ми маємо говорити вголос про наших особливих малят. Господи… Вони всі для нас “малята” – шо у 6 років, шо у 26… Бо більшість потребує й буде потребувати особливого ставлення, постійного догляду та піклування.
Сподіваюся, що коли здохне путін, піде у небуття московська фашистська недоімперія й в Україні царюватиме довгоочикуваний мир, ми проведемо не одну зустріч, зробимо не один проект.