Остання автономка підводника

13:44

Откройте «Вечерний Николаев» в Google News и  Телеграм-канале

Капітан 1 рангу, письменник і журналіст Євген Баль помер після триденного катування рашистськими орками
Вчора йому б виповнилося 79 років. Та зв’язатися з ним і привітати не вдалося. Як і всі минулі десять днів і ночей, коли намагався дозвонитися у приморське село Мелекіне біля Маріуполя…
А у другій половині дня родичі старшого колеги через добрих людей відшукали мене в мережах і передали трагічну звістку. Цей мужній, міцний духом і тілом чоловік помер ще 2 квітня, не витримавши побоїв рашиських зайд, які три дні «перевиховували» його у підвалах окупованого Мангуша.
Загинув Єген Баль — капітан 1 рангу, член Національних спілок журналістів і письменників, атор книг «Фарватер не відомий», «Меридіани штурмана Барка», «Хроніки пса Филимона» та інших, багатьох публікацій у пресі.
Морський офіцер, який більше тридцяти років ніс службу на підводнии човнах Північного та Тихоокеанського флотів, звичайно, бував у різних важких морських бувальцях. І не раз ходив у автономне плавання. Власне, «автономкою» стала і його активна патріотична і волонтерська діяльність у Приазов’ї, яку старший колега вів ще з лихого 2014 року. Євген Баль дуже часто зустрічався з підрозділами морських піхотинців і прикордонників та з іншими захисниками Маріуполя, передав їм свої книги та бібліотечки книжок українських письменників, писав художні твори та журналістські матеріали про гібридну війну..
До будинку Євгена Баля орки увірвалися 18 березня. Під час потворного «шмону» відшукали фото морського офіцера з українського морпіхами, членський квиток Національної спілки письменників України та інші «докази фашизму». Нашого колегу відвезли до Мангуша, але на прохання рідних Євгена Миколайовича ми певний час утрималися поширювати цю інформацію і робити відповідні заяви. Бо «визволителі» пообіцяли випустили 78-річного бранця. Зрештою, так і сталося 21 березня і колега навіть написав мені лаконічне повідомлення : «Я вдома. Все гаразд».
Про отой «гаразд» ми поговорили вже наступного дня. Та треба знати Євгена Баля! Він підтвердив, що його добряче попобили за ці три дні і є важкі ушкодження, але запевнив, що обов’язково одужає. Колега також зізнався, що російські кати були дуже «великодушними». Відпустили 78-річного чоловіка, бо мовляв «нє воюєм с вєтєранамі флота СССР…» Це після кількох днів побиття.
Ми ще домовилися про виїзд колеги з небезпечної зони, який намагалися організувати через пару днів, коли він трохи оговтається від знущання орків.
На жаль, це була наша остання розмова…
У листопаді минулого року ми наживо зустрілися з Євгеном Балем у Пущі-Водиці, де він перебував у військовому санаторії. Більше говорили про творчість: колега мріяв про наступну книгу і навіть передав мені рукопис свого твору. Звісно, після 24 лютого ми вже вели інші розмови. І хоча я чітко знав, що Євген Баль у селі поблизу Маріуполя тепер перебуває, немов у напізатопленому відсіку підводного човна, який лежить на дні і здригається від глибинних бомб, цей мужній чоловік жодного разу не подав сигнал «SOS». Якщо не було можливості поговорити, він надсилав звичні звістки : «Все нормально. Тримаємося».
Так було до 19 березня. А цинізм рашистів ще й тому, що капітана 1 рангу — підводника Євгена Баля захопили якраз 19.03, коли відзначається День моряка-підводника.
Донецька обласна організація Національної спілки письменників України звернеться до керівників НСПУ, аби вийти з клопотанням щодо нагородження Євгена Миколайовича Баля орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно.
Павло Кущ.