“20 днів у Маріуполі”. Те, що не можна впоратися з емоціями, це одне. Зовсім інше – розібратися із почуттями після перегляду.
Навіть не знаю, як цей стан описати. Скоріше, не страх. Дивишся, вчепившись поглядом в екран, а в тобі з насіння злості щохвилини піднімається чорне дерево ненависті до всього російського.
Функціонал сучасної української культури багатогранний та суперечливий. І на превеликий жаль, ми не можемо побачити нові яскраві імена, бо медійне поле як бур’яном заростає суперечками між кінематографістами, скандалами навколо Шевченківської премії та Українського культурного Фонду, спробами скерувати громадську думку до каламуті Євробачення та хронічними невдоволеннями Оксани Забужко.
Однак, ці імена є. Ось тепер харківського фотожурналіста, письменника та режисера Мстислава Чернова знає весь світ. Він зробив для України більше, ніж десятки дипломатів. змусивши світ здригнутися від трагедії України. Пишу про це, бо стежу щодня за головними новинами у розумінні провідних світових медіа, і цим головним для них не перший місяць залишаються події у Газі. Фотографії звідти оновлюються, а от України дедалі менше. І це лише підкреслює важливість «20 днів у Маріуполі» – стрічки, яка змусила мене забути фільм Клімова «Иди и смотри»