До 140-річчя з дня народження Михайла Білинського. Його ім’я носить 36-та окрема бригада морської піхоти ЗСУ

Майбутній міністр народився неподалік містечка Золотоноша Полтавської губернії (нині Черкаська область), у священницько-дворянській родині. Закінчив Другу київську гімназію, а згодом – Лазаревський інститут східних мов у Москві. Там вивчив арабську, вірменську, перську, турецьку, татарську та грузинську мови, пройшов практичний курс зі східної каліграфії.

Військову службу розпочав у 1906-му юнкером на кораблі «Рига» Балтійського флоту.

Відтоді й до 1917-го Білинський зростав на військовій службі. Під час Першої світової війни служив на Балтійському флоті Російської імперії, отримав нагороди і став помічником командира 2-го Балтійського флотського екіпажу.

У 1917-му в Російській імперії почалась революція, а з нею – підйом національно-визвольних рухів. Український рух розпочався й у війську. Тоді ж Михайло Білинський разом із лейтенантом Святославом Шрамченком створили серед матросів-українців Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту. До жовтня 1917-го штаб домігся українізації трьох бойових кораблів. 12 жовтня на цих кораблях були підняті синьо-жовті прапори. Штаб об’єднав понад 12 тисяч матросів-українців. Щоправда, після приходу до влади більшовиків кораблі довелося покинути, а екіпажі Білинський суходолом вивів до України.

У Києві, який став столицею Української Народної Республіки, Михайло Білинський брав участь у створенні Генерального секретарства морських справ. Пізніше, під час Гетьманату, долучився до Морського міністерства, а вже за часів Директорії, в грудні 1918 року, очолив Міністерство морських справ УНР.

Білинський як міністр розпочав організацію двох гардемаринських шкіл – у Миколаєві й Кам’янці-Подільському, а також виділив гроші на завершення будівництва законсервованих на корабельнях Миколаєва військових суден і навіть підводних човнів.

Однак у лютому 1919 року розвитку українського флоту завадила ситуація на фронтах. Більшовицька Росія розпочала наступ проти УНР, а причорноморські міста зайняли війська Антанти, відрізавши УНР від моря.

Михайло Білинський запропонував очільнику Директорії УНР Симону Петлюрі сформувати задля повернення флоту полки морської піхоти. Розпочав створення дивізії морської піхоти УНР, головною силою якої став 1-й Гуцульський полк. На чолі дивізії кілька місяців брав участь у боях проти більшовицьких і білогвардійських військ. Узимку 1919 року Білинський з морськими піхотинцями взяв участь у Першому зимовому поході Армії УНР.

Весною 1920-го він очолив Міністерство внутрішніх справ УНР і комісію з розробки Конституції Української держави. У жовтні 1921 року став начальником цивільного управління штабу Повстанської армії генерал-хорунжого Юрка Тютюнника. Разом із Волинською групою вирушив у Другий зимовий похід Армії УНР.

17 листопада 1921 року в бою під Малими Миньками на Житомирщині, вже поранений, “батько української морської піхоти” Михайло Білинський до останнього вів вогонь по ворогу. Останній набій залишив собі, щоб не потрапити у російсько-більшовицький полон.