Наш Миколаїв. Вулиця Нікольська і двір поряд. Приїхали тиждень тому, порізали дерева прямо зі стиглими абрикосами. І покинули.
Чекаємо день, два, тиждень. Гілки засохли. Листя осипається. Жах. До проблем з солоною водою – ще й ця краса! Та врешті решт є в нашому місті господарі?!
Так, ми не Одеса… Там коли і ріжуть дерева – тут же їх і прибирають!
Ми стараємося наводить лад у дворі, підтримуємо порядок. Квіти намагаємося поливати питною водою, яку носимо з Червоного Хреста, а це майже кілометр… А нам багато років, пенсіонери, хворі люди…
А сьогодні вирішили з сусідкою піти на Шевченка,19, у соцслужбу Центрального району – взяти талони на борошно. Бо почули від людей, що дають по 10 кг. Уявляєте, саме сьогодні вивісили оголошенн, що борошна вже не буде. Без пояснень.
Ситуація в місті така, що дай Боже витримати! Хоч би бутильовану воду роздавали. Єдиний раз таке щастя було на Соборній…
В місті брудно, магазини – навіть овочеві кіоски – або зачинені, або ще раніше заборонені міською владою як будки, що псують вигляд Миколаєва. А про людей ви подумали, розумники? І про тих стариків і хворих, хто не може по магазинах і базарах мотатися, і про тих, хто торгує і сім’ю годує?
Боляче і гірко… Хоч раз прийдіть і подивіться на черги за хлібом. Хто там годинами стоїть у чергах, особливо коли дають ще якусь нещасну консерву… Усі мовчать і… благоденствують…
Все життя намагаюся уникати черг. Думаю, можливо, у когось дійсно нужда, бо на жалюгідну пенсію прожити важко при нинішніх цінах… А в місті лишилися переважно одни старики…
От науково-педагогічну бібліотеку благородні отці Миколаєва на сесії міськради примудрилися закрити!!!
Жах…
Вибачте, що так багато написала. Дістало! Мабуть, день такий…