В травні 2024 року у фейсбуці знову піднялась хвиля обурення проти розташування меморіалу загиблим воїнам на Херсонському шосе. Нагадаємо: перший проєкт був створений ще 2023-го, і тоді миколаївці піддали критиці не тільки запропоноване місце, але й сам вигляд меморіалу. І ось влада знову повертається до розробленого проєкту, щоби затвердити його на сесії міськради.
Що саме викликає невдоволення городян – розповімо докладно. Спочатку – про переможців всеукраїнського архітектурного конкурсу, який був оголошений міською владою Миколаєва. Минулої осені роботи надіслали сім авторських колективів та архітекторів із різних регіонів держави. Як повідомляли ЗМІ, найкращих обрало журі – до його складу війшли представники нашої міської ради, Миколаївської та Львівської обласних організацій Національної спілки архітекторів України, заслужені художники та митці, військовослужбовці.
Що ж нам запропонували переможці конкурсу?
Перше місце – Андрій Дідюк, м. Кам’янець-Подільський
Основною метою проєкту було створення мінімалістичного простору, який віддзеркалює сучасні цінності та вшановує пам’ять про загиблих героїв. Меморіал складається з трьох розірваних стін, які простягаються вздовж ділянки та зміщені між собою. Дві з крайніх стін символізують шлях, який плавно спускається вниз по рельєфу до глибини – 2 м нижче рівня землі. Ця архітектурна особливість ізолює місце вшанування від надмірного шуму, створюючи атмосферу спокою та роздумів, підкреслює важливість цього місця та плавно направляє до центральної частини меморіалу, яка втілена у формі зламу.
Друге місце – авторський колектив зі Львова, який очолив Ігор Когут.
Проєктом пропонується розширення зеленої зони, що відмежовує сквер з алеєю від дороги, влаштування велодоріжки вздовж зеленої зони, що відмежовує її від пішохідної зони. Паркан кладовища замінений на огородження з металевих планок та посунутий на 2 м углиб старого кладовища. Створені місця для відпочинку. Зелені насадження зберігаються та доповнюються новими, що формують тишу зеленого променаду.
Центральним елементом скверу, яким закінчується алея, є меморіал загиблим воїнам-захисникам у вигляді бетонних підвищень та насаджень кизильнику та інших рослин, підняті до рівня людського зросту, що формують алюзію на траншеї та окопи.
Третє місце – Михайло Григоренко з міста Миколаєва.
Основна частина меморіального комплексу представлена “стіною скорботи” довжиною 227 м, що починається біля Богоявленського кільця та закінчується на початку скверу “Скорботна мати”. На початку скверу встановлюється монументальна композиція з барельєфом із зображенням декількох зруйнованих протягом війни будівель та перебитого водогону, яка включає текстову інформацію про меморіальний комплекс, війну та ситуацію у Миколаєві під час неї. «Стіна скорботи» виконана в піксельній структурі, яка взята з посиланням на тканину форми Збройних Сил України
Люди добрі, що ми чуємо? “Створення мінімалістичного простору, який віддзеркалює сучасні цінності”… “Дерева формують тишу зеленого променаду”… “Влаштування велодоріжки вздовж зеленої зони”… “Барельєф із зображенням декількох зруйнованих протягом війни будівель та перебитого водогону”, “піксельна графіка… з посиланням на тканину військових” та інше.
Отже від імені газети ці “родзинки” проєктів коментувати поки не будемо. Зразу надамо слово звичайним миколаївцям, які всім серцем вболівають за місто.
Ірина Бабіч: Рішуче “ні!” всім проєктам. Почнемо з місця розташування. Меморіал на честь загиблих має бути кінцевою точкою вулиці, а не на прохідному місці. Один з проєктів пропонує велодоріжку поруч, зону відпочинку (!) – якого відпочинку? Де – на кладовищі ? Це має бути місце скорботи, думок, молитов, а не відпочинку! Пропонується “стіна скорботи”. Пахне плагіатом – “Стіною плачу”. Невже немає жодних нових ідей? Почитаймо головну мету проєкту-переможця: “Створення мінімалістичного простору”, який щось там віддзеркалює! А де ж згадка про вшанування героїв ? У кінці… як щось другорядне. Якісь сірі стіни, та ще й розірвані, які спускаються під землю на 2 метри! Це символ чого? Мовляв, воюй-не воюй – кінець один, під землю на 2 м?
Меморіали повинні вражати монументалізмом, викликати емоції! Слід зробити так, щоби при першому погляді на меморіал мурашки бігли по шкірі й сльози наверталися! Які емоції викличуть банальні сірі стіни? Соромно має бути владі за такий несмак і примітивізм.
Ольга Фоменко: Треба, щоб було так: пішки йшов та постояв, помовчав, віддав шану і поклав квіти… Хто туди, на Херсонське шосе, у ту даль поїде?
Tatiana Orlova: Спочатку сіра площа, тепер меморіал – це просто конкурс потворства. Цей проект – бетонна загорожа. І місце незручне. В таких проектах видно все відношення до людей, до героїв. Робиться “на відчепись”. Неповага до рідного міста, як мінімум. Цього не можна допустити. В цей проект треба вкласти шану перед захисниками, героями. А це просто сором якийсь.
Дмитро Рябченко: Меморіал загиблим воїнам має бути лише у центрі, у серці міста – і ніде більше! Величезний, монументальний, що передає всю суть цієї жахливої війни! Але т.зв. “міська влада” підло і нахабно протягає своє, ніким не підтримане бачення. Люди – подивіться, який жахливий несмак замість пам’ятного меморіалу… Якісь бетонні забори. І знову та сама тротуарна плитка, яку вони скрізь стелять. Це такий меморіал буде? Морок… Вибачте мене, але це зовсім не те, що має нагадувати всім про цю жахливу війну. Цей меморіал повинні бачити всі, хто приїжджає до нас у місто з всієї України…
Друге місце миколаївського конкурсу.
А тепер давайте поміркуємо. У дні жалоби за загиблими, у державні свята на меморіалі почнуть відбуватися урочисті заходи, але як ця вузенька смуга вмістити всіх? Пригадаємо, скільки миколаївців завжди збирались у День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів на урочисту ходу по Соборній – йшли до меморіалу в парк Перемоги пішки, віддаючи шану загиблим “афганцям”. Питання: як наша влада уявляє собі таку ходу по Херсонському шосе? А в тому, що вона буде потрібна городянам, – немає сумнівів.
Іще деякі міркування: на Херсонському шосе – впритул дорога, отже під час дощу та снігу все буде заляпано багнюкою. Подивимось з іншого боку – планується зруйнувати декілька метрів старого кладовища, тобто могили предків.
– Там багато могил розташовані впритул до цвинтарного паркану, і є нащадки, які досі приходять у поминальні дні віддати шану рідним. Куди їм йти з молитвою після того, як могили будуть зруйновані? Так легко було сказано в проєкті: посунути паркан на 2 метри углиб кладовища. За законом останки похованих людей треба зібрати та перепоховати… зробити щось на кшталт “братської могили”, – висловлює свою думку старший науковий співробітник краєзнавчого музею, авторка книжок про старий некрополь Тетяна Губська. – До того ж, у цій частині цвинтаря багато старих дерев. А це означає, що їх треба викорчувати. Які кошти будуть витрачені на руйнування та перепоховання – навіть підрахувати важко.
У коментах миколаївці наголосили, що у центрі міста є багато локацій, де можна було б розташувати меморіал. На високому березі Інгулу колись зробили Алею національних діаспор – 10 флагштоків (без прапорів, на які не вистачило грошей) та інформаційні табло з описом цих діаспор. Наскільки сьогодні затребувана у городян ця локація, яка свого часу спровокувала в місті конфлікт, – сказати неможливо. Але місце над рікою, на високому березі Інгулу, – чудовий простір для меморіалу на честь наших світлих загиблих воїнів.
– А чому всі забули про меморіал “Струни пам’яті” біля облдержадміністрації, який був створений у 2017 році? Тоді громадськість міста запропонувала замість великих клумб між сквером Ольшанців та обласною адміністрацією розмістити меморіал на честь учасників АТО/СВО. “Струни пам’яті” стали місцем вшанування тих, хто з 2014 року став на захист державності України. Тепер можна використати цю територію для продовження меморіального комплексу, – вважає екс-начальник Миколаївського міського відділу охорони пам’ятників та культурної спадщини Ірина Бондаренко.
Проєкт у Києві.
Виявляється, якщо добре пошукати, у центрі Миколаєва знайдуться немало місць для гідного розміщення меморіальної алеї: наприклад, у парку Перемоги, чи на Інгульському спуску – замість генделика “Вдали от жён”, чи на вулиці Садовій – відрізок між вулицями Севастопольска та Чкалова десятиліттями недоглянутий, майже “дикий”.
– Тема вшанування пам’яті загиблих на війні бійців сьогодні активно обговорюється в суспільстві. Хтось каже: не на часі, слід дочекатися Перемоги. Інші вважають, що вшановувати тих, хто щодня віддає своє життя за країну, слід вже зараз. Це треба для того, щоби підтримати рідних людей загиблих воїнів; доводити, що ми про них пам’ятаємо; виховувати молодь в патріотичному руслі, – каже редакторка газети “Вечірній Миколаїв” Олена Івашко. – Я особисто прихильниця другого варіанту. Всі розуміють, що війна скінчиться не завтра, незважаючи на наше величезне прагнення миру. Треба бути реалістами і водночас шанобливо ставитися до наших відважних героїв. Треба перейменовувати населені пункти та вулиці на честь захисників, встановлювати пам’ятні знаки та алеї слави. Це не такі вже і великі гроші, зважаючи на те, скільки їх витрачається не на першочергові виклики сьогодення.
Один з проєктів в Одесі.
– У багатьох городян складається враження, що нам нав’язують черговий проєкт, навіть не виставивши його на обговорення у суспільстві. Влада плювати хотіла на думку всіх мешканців! Хіба не ми, городяни, повинні вирішувати – де бути меморіалу та яким? Чому в місті все робиться через одне місце і тільки так, як захотіли можновладці? МИ це будемо визначати, а не ВОНИ», – так жорстко висловився Дмитро Рябченко.
– Його позицію розділяють чимало містян. Втім міський голова їх не чує. А взагалі – запитають миколаївців, якою має бути ця Алея? Чи – як завжди: як голова сказав, так і буде, – підтримує Олена Івашко.
До речі, наприклад, в Ужгороді радяться з рідними загиблих – якими вони хотіли би бачити меморіал. “Білий… – сказала мати одного із полеглих воїнів. – Я думаю, що краще би воно виглядало в білих тонах, бо вони були в нас світлі люди, світлі воїни”…
Білий меморіал… І тут, перш за все, на думку спадає Арлінгтонський військовий меморіальний комплекс, розташований у передмісті Вашингтону. Білі камні, білі колони, багато простору, багато повітря. Можна і не ходити далеко в Америку за прикладами. Пропонуємо подивитись на один з проєктів, які обговорюють сьогодні одесити. Або пропозицію Національного військового цвинтаря у Києві.
Мимоволі порівнюєш ці світлі проєкти з тими, що запропоновані миколаївцям: темними, похмурими, безнадійними.
На жаль, треба подбати і про майбутнє. Війна не закінчується, і як це не жахливо – будуть нові втрати. Тобто ми повинні мати місце для продовження Алеї пам’яті, бо вшанування героїв саме сьогодні є надзвичайно важливим для їх родичів, які переживають важку втрату і не можуть чекати до кінця війни. Це важливо і для всього українського суспільства. Адже лише так ми зможемо зберегти памʼять про наших захисників та розповісти свою історію наступним поколінням.
Прикро, але Миколаїв – місто, в якому дуже мало значних історичних пам’ятників. А особлива цінність тих, що збереглись, в тому, що вони мають авторство, бо зроблені знаними скульпторами.
Святий Миколай, Ангел Чорнобиля – це Іван Якович Булавицький, заслужений діяч мистецтв України. Михайло Фалєєв та Григорій Потьомкін – роботи відомого Віктора Макушина. Приберемо монумент адмірала Макарова – відійде у минуле ім’я миколаївського скульптора Анатолія Коптева.
Отже зараз маємо привід зробити достойний меморіал руками кращих художників і скульпторів Миколаєва, які свого часу закінчили художні академії і добре знаються на своїй справі. Але ми чомусь віддаємо перевагу створеним на комп’ютері безликим, уніфікованим проєктам – їх зробили дизайнери з чужих міст України, які навіть не мають уяви про ідентичність Миколаївщини.
Хоча тема ідентичності дуже і дуже актуальна сьогодні.
Наталія Христова.
У фокусі – перше місце миколаївського конкурсу.