ПЕЧАТНОЕ СЛОВО
ЖИВО И БУДЕТ ЖИТЬ
Я абсолютно не согласен с мнением, что время печатных изданий кануло в лету. 
Больше того, думаю, что печатное слово живо и будет жить. И мировая практика нам это доказывает. Желание людей получать и читать газеты в бумажном варианте так же сильно, как и лет сто тому назад. «Вечерний Николаев» – именно та газета, которую ждут, которую любят, которую читают, которой остаются верными. Это если говорить о читателях. Но газета – это же не только несколько страниц информации. За этими страницами – работа целого коллектива талантливых, уважаемых, известных журналистов. Профессионалов, которые работают по таким журналистским канонам, которые – я считаю – должны исповедовать все СМИ, телевизионные, электронные. Мне хочется пожелать коллективу «Вечернего Николаева», чтобы у вас было как можно больше читателей, интересных тем, позитивных новостей, меценатов, друзей газеты. Продолжайте служить самым высоким требованиям демократии и самым жестким требованиям объективности. Пусть ваши дни наполняют вдохновение и любовь к жизни!
Николаевский городской голова
Александр Сенкевич.
***
И СЕГОДНЯ МЫ С ВАМИ
Моя любимая «Вечерка»! В силу своей душевной привязанности к тебе я не могу объективно рецензировать твои страницы – с самого первого номера мне нравится в тебе все! Глубина твоих публикаций, мыслей и оценок, искренность и д
оброжелательность, диапазон тематики, острота и рассудительность, искрометный юмор – подчас между строк… Бывает, летучая фраза, но какая!
Это ж надо – «Вечерке» уже 30 лет! С первого номера городская газета была самой нарядной, всегда имела и имеет свое неповторимое лицо, которое и сегодня ничуть не постарело. В отличие от нас, самых-самых первых. Ведь кто-то из нас уже вдвое, а то и втрое старше своей газеты! Но тот задор, с которого начиналась «Вечерка», – он никуда не делся. Он просто обязывает быть всегда молодыми. Таков вот особый у нас, ветеранов, статус: пока ты жив – ты вечерковец. А те, кого, к превеликому сожалению, уже нет среди нас, – они навсегда молодыми и любимыми остались в наших сердцах, в нашей жизни. Потеря их – наша непроходящая боль. И сегодня они с нами.
В лихие 90-е, когда еще не обо всем можно писать и еще действует цензура, мы первыми оказались в свободном полете… Я думаю, в иные времена это можно было бы причислить к подвигу. Сегодняшним молодым репортерам понять непросто, что все это реально было: и жесткая цензура, и запретные темы, и закрытые предприятия, и некритикуемые, неприкасаемые чиновники… И своего рода «санкции» за нарушение всяческих запретов. А народ ждал перемен, и, в первую очередь, от журналистов.
Наша новая газета шла напролом, круша рутину и «застой», и это импонировало горожанам. Можно сказать, мы просто купались в любви своих читателей. Они шли к нам с бедами и радостями, и просто так… Поддержать, порадоваться, сказать, что наша газета – луч света… А кто и с противоположными чувствами… И что очень важно – нас в наших благих и строптивых порывах всегда поддерживало тогдашнее руководство горисполкома, хоть мы критиковали его, как могли, и неприятностей доставляли… Мы были непредсказуемыми. Но нас не ломали.
Бывали моменты, когда все городские и областная газеты были на грани срыва из-за дефицита газетной бумаги… И тогда мы становились гонцами в Правдинск, в Соликамск, на Урал… на самолете, поезде, «Шкоде». И добывали-таки бумагу для областной типографии, чтобы в очередное утро все газеты вышли вовремя.
…Острое перо всегда немного скрипит, больно царапает и рвет чьи-то нервы. Кого-то низвергает, кого-то возвышает. А у наших уже опытных и совсем молодых, задорных, талантливых, из разных газет пришедших к нам юных дарований перья были именно такими. И результат – всеобщая любовь горожан к «Вечерке», а в «Вечерке – друг к другу.
Сегодня не менее лихие времена. Но газета остается той же – любимой, красивой, профессиональной – и держит марку, несмотря ни на что! И читателю не изменяет.
Я от всей души поздравляю своих коллег, всех вечерковцев и читателей с юбилеем нашей любимой газеты. Спасибо вам, дорогие мои!
…Журналистская стезя – тернистый путь. Не зря один из великих политических деятелей сказал в свое время: «Если при коммунизме останется каторжный труд – это будет труд журналиста». Не пророческой оказалась цитата, но про журналистов – все правильно. Каторжный это труд. Не будем вдаваться в сегодняшние политические нюансы, где в силу разных причин у иных трансформируется взгляд на нашу профессию. Все когда-нибудь пройдет, а настоящая журналистика – она останется!
Нина Шепель,
заслуженный журналист Украины.
***
Олексій Вадатурський, Герой України, генеральний директор ТОВ СП «НІБУЛОН»:
– В ці дні «Вечірньому Миколаєву» виповнюється 30 років, і це значна подія для інформаційного простору Миколаєва. Саме 8 вересня 1990 року наш літописець вклав першу сторінку у велику книгу життя Миколаївщини, випустивши перший номер газети, а сьогодні цих номерів уже 4367.
Нам надзвичайно приємно відзначати цей ювілей зокрема і через те, що історії компанії «НІБУЛОН» і «Вечірнього Миколаєва» пов’язані. Протягом усього шляху розвитку компанії газета завжди надавала якісну інформаційну підтримку нашій діяльності. Усі важливі події колектив видання завжди розділяв з нами. За ці роки ми разом здолали десятки тисяч кілометрів, подорожуючи по Україні і відзначаючи чергові досягнення «НІБУЛОНа». «Вечірній Миколаїв» знає все про інвестиційні проєкти нашої компанії. Будівництво головного потужного морського перевантажувального термінала у Миколаєві та зведення мережі підприємств вздовж українських річок, відродження національного суднобудування й судноплавства, системні екологічні та благодійні ініціативи та інше. Колектив завжди підтримує нас, адже у наші вітрила дме один вітер – вітер розвитку та зростання.
Не можу не згадати справжнього лідера видання Володимира Юрійовича Пучкова, якого, на жаль, уже немає з нами. Це надзвичайно талановитий журналіст та поет, людина небайдужа й мудра. Він ніколи не відмовляв у допомозі і з радістю ділився знаннями та досвідом. З теплом згадується, як під час спуску нового буксира «Юрій Макаров» Володимир Юрійович зачитав власну поезію, присвячену цьому великому суднобудівникові.
Усе у світі плинне, але історія, яку уже 30 років колектив видання професійно кладе на сторінки газети, назавжди залишиться з людством. І за цю нелегку справу від себе та від імені усіх працівників компанії «НІБУЛОН» я висловлюю вам подяку! Бажаю здоров’я, миру, нових цікавих знахідок, яскравих подій, непохитності у досягненні задумів і реалізації планів на благо рідного краю та міцного слова!
***
НА ЛІТЕРАТУРНИХ МЕРИДІАНАХ “ВЕЧІРНЬОГО МИКОЛАЄВА”
З часу виходу першого числа “Вечірнього Миколаєва”, популярність до якого приходила завдяки оперативності висвітлення подій та “гарячих” новин із життя громади чи кулуарів міської влади, діяльності комунальних підприємств або закладів освіти, культури, соціальної сфери, капітального будівництва, охорони здоров’я, було помітно, що колектив головної міської газети, хоча її читали як в Україні, так і за кордоном, працює на ерудованого, освіченого, закоханого в рідний край читача, кому небайдужі проблеми сучасності та шляхи їх вирішення. Незважаючи на свою досить неординарну для регіональних і центральних медіа “вечорову” назву, це, на мій погляд, відповідало задуму і настроям колективу редакції газети: висвітлювати лише перевірені факти, явища та події, які викликають найбільші інтерес та увагу миколаївців.
Новини з культурного Олімпу корабельного краю цікаво аналізувати і зараз. Пригадую, наскільки жваво на початку української Незалежності обговорювалися питання духовного і національного відродження. Скажімо, важливість відновлення історичних назв вулиць Миколаєва, присвоєння імені М.Кропивницького Центральній бібліотеці ЦБС для дорослих м. Миколаєва, перевидання книги земляка М.Аркаса “Історія України-Руси” та встановлення автору опери “Катерина” меморіальної дошки на місці зруйнованого палацу, діяльності обласного осередку Всеукраїнського товариства “Просвіта” та відкриття класів і шкіл з українською мовою навчання.
Невипадково в Миколаєві почали з’являтися і журнали, в яких друкували постійних авторів “Вечірнього Миколаєва”. Згадаймо перший і, на жаль, єдиний випуск літературно-художнього альманаху „Письмена” (1995) (головний редактор – В. Карнаух), який, на думку упорядників, висвітлював культуру і мистецтво Прибужжя, а також “історію великих (і не дуже великих) земляків”, визначав проблеми живопису, музики, археології, “все, що цікавить молодих і досить похилих читачів”. Серед тодішніх авторів – наші незабутні та популярні нині В. Пьєцух, Ю. Миронов, Д.Кремінь. В. Бойченко, К. Голубкова, Е.Январьов, В. Пучков, А.Антонюк, Л. Старовойт, В. Чистов, Є. Мирошниченко, Є.Авербух, І. Бабель, В. Висоцький, Д.Хармс, В. Гросман, І. Стариков, В.Нікітін, Б. Аров, М. Фесенко. А ще був громадсько-політичний та літературно-художній альманах „Бузький Ґард” (1996) (головний редактор – А. Хорунжий), який мав на меті згуртувати “міське співтовариство навколо ідеї спільної відповідальності за долю культури, громадянської злагоди, національної єдності, соціального партнерства”. Автори часопису О. Добровольський, С. Тупайло, Д. Кремінь, В.Бойченко, А. Харланович, С. Іщенко, О.Глушко, В. Коллар, О. Шарандак, О. Кухар-Онишко, Ю. Оришака, І. Черкесова, О.Мудра, О. Макаренко, О. Сергєєва, які активно друкувалися на сторінках “Вечірки”, виконали цю місію, як мені здається, на “відмінно”.
Своєрідним синопсисом аналітичних досліджень, статистичних даних і публіцистичних нарисів, які фактично пішли від джерел “Вечірнього Миколаєва”, стало видання “На изломе времени. Николаевская область. 1989-1999”, в якому йшлося про наболіле: захист конкретної людини від “родових плям” посттоталітарної дійсності. Саме в середині 1990-х у Миколаєві створено оргкомітет загальноміської програми “Людина року. Городянин року”, відроджено традицію присвоєння звання “Почесний городянин м. Миколаєва”, засновано стипендії для ветеранів праці і талановитої молоді.
Незважаючи на те, що “Вечірній Миколаїв” тривалий час позиціонував себе як видання для російськомовних читачів, ця тенденція почала змінюватись із появою на його сторінках сучасної української поезії, а з часу роздержавлення ЗМІ тим паче. Так, зокрема, вийшли добріки віршів мого тата Дмитра Кременя: “Повторення непройденного” (1993), із книги “Старокозацький літопис” (1994), “Баллада про два перстні” (1995), “Скляна дзвіниця” і “Коли повертається вітер…” : з нового рукопису “Пектораль” (1997). Ці та інші твори, які увійшли до книги поезій та симфоній “Пектораль”, виданої в “Можливостях Кіммерії”, 1999 року були удостоєні найвищої літературної нагороди – Державної премії України імені Т.Г.Шевченка.
З великою вдячністю згадуватиму невтомного головного редактора газети “Вечірній Миколаїв”, депутата Миколаївської міської ради кількох скликань, голову Благодійного фонду “Миколаїв – 2000” та оргкомітету “Людина року. Городянин року”, Заслуженого журналіста України, талановитого поета і публіциста, друга нашої родини В. Пучкова. Ще з часів співпраці в обласній молодіжці, як і десятиліттями потім, вони з батьком продуктивно працювали над взаємними перекладами. Так побачили світ окремі добірки на сторінках місцевої та республіканської преси. Завдяки цьому вийшов і новаторський проект-трилінгва “Два береги” (2008) в контексті ініціативи Міжнародної асоціації письменницьких спілок “Література без кордонів”, де під однією палітуркою вміщено переклади творів Д. Кременя російською мовою, виконані В. Пучковим, переклади творів В. Пучкова українською, здійснені Д. Кременем. Твори обох авторів подані ще й англійською мовою, де переклади з української підготували С. Іщенко та канадський поет Р. Торнтон, а переклади з російської – Д. Березіна, С.Ігнатов, Г.Краснов. Словом, такого в Україні не було і не скоро буде.
На щастя, за 30-ліття з часу виходу першого номера газети “Вечірній Миколаїв” не став рупором влади і, тим паче, комерційним проєктом. Для мене – це успішне втілення ідеї консолідації громади Миколаєва, відвертий і, вочевидь, чесний діалог про наболіле і цінне, а також підтвердження професійного реноме головної газети Миколаєва. Сучасного, відкритого, європейського, інтелектуального міста із найкращими у світі миколаївцями.
Сім футів під кілем, “Вечірко”!
Тарас Кремінь,
народний депутат України VIII скликання.
***
СТРАНИЦЫ «ВЕЧЕРКИ»
ДОСТУПНЫ ВСЕМ
«Вечерке» – 30! Много это или мало? Юбилейный торт еще тяжелее зажжённых 
на нем свеч. Каждый читатель газеты со дня ее выхода стал старше, солиднее, опытней. Вместе с нашей «Вечеркой» за эти годы мы пережили радости и неприятные моменты в жизни страны, города, наших родных и близких. Газета старается проинформировать нас о всех событиях, при этом не обходя острых углов. На ее страницах вместе с именитыми поэтами, писателями, учеными делились и делятся своими мыслями горожане всех рангов и возрастов. Ее страницы доступны для всех. 30 лет пролетели как одно мгновение. Кто-то хоронит сегодня печатные газеты, отдавая предпочтение электронным порталам, забывая при этом, что информация на их сайтах проживет от силы несколько часов или дней и канет в лету. Газеты же «Вечернего Николаева», начиная с 1990 года, изучают в библиотеках краеведы и историки. Помните об этом. Ныне работающих журналистов, принявших эстафету от своих коллег, стартовой команды и ветеранов газеты, поздравляю с праздником. Желаю всем журналистского счастья, материального достатка и крепкого здоровья, а все трудности, вставшие на вашем пути, преодолевать с преданными читателями.
Евгений Горбуров,
доцент ННУ имени В. А. Сухомлинского,
читатель газеты тоже с юбилейным стажем.
***
Дмитрий Фалько, исполнительный директор UPSS Terminals:
– “Вечерний Николаев” и наша компания – ровесники, недавно мы тоже отметили 
свое 30-летие. Все эти 30 лет были временем больших перемен и испытаний в жизни нашей страны. Газета достойно прошла через все трудности, выходила и продолжает выходить ритмично и пунктуально. И хотя электронные медиа, социальные сети сегодня перетягивают на себя часть аудитории, у газеты по-прежнему остается свой традиционный читатель. Для немалой категории николаевцев “Вечерний Николаев” является основным источником информации, в первую очередь – о жизни нашего города. Ради этих людей газета и продолжает работать.
“Вечерка” всегда имела солидную репутацию, не была замечена в искажениях информации, дает реальную картину происходящего, публикует разные, порой диаметрально противоположные мнения. А если кого-то критикует – то обоснованно, по делу и, главное, конструктивно! Ваша визитная карточка – максимальная объективность, соблюдение журналистских стандартов. Согласитесь, не каждое издание может этим похвастаться.
Наше предприятие плодотворно сотрудничает с “Вечерний Николаевом” на протяжении многих лет, не раз мы публиковались на страницах газеты, выступали в роли экспертов. Линия на поддержку бизнеса – промышленности, аграрного сектора, морехозяйственного комплекса – четко прослеживается в деятельности редакции.
Желаю газете и дальше работать на благо своих читателей и всего нашего города!