Між Миколаєвом та Одесою завжди була якась майже кумедна конкуренція. Миколаївці намагалися довести, що вони не гірше за одеситів, хоча місто наше відчутно менше, бідніше, не таке відоме, не знаходиться на березі моря, жити в ньому не настільки комфортно, весело і безтурботно, як в Одесі. Одесити ж, в свою чергу, на всі ці закиди здебільшого лише поблажливо посміхалися.
Лютий минулого року поставив жирну крапку на наших суперечках. Тепер ми – міста-друзі, міста-побратими, якщо не за формальними ознаками, то за духом, за стійкістю, за намаганням допомогти один одному. Миколаївці разом з мужніми воїнами ЗСУ стіною стали на шляху агресора, не дали колонам ворожої бронетехніки захопити наше місто і парадним маршем прямувати далі – на Одесу. В свою чергу одесити допомагали нам, чим тільки могли: від розселення біженців і лікування поранених до ємностей зі звичайною питною водою, відсутність якої була важким для Миколаєва випробуванням, особливо в квітні-травні минулого року.
Тяжкі часи, які випали на нашу долю, об’єднали нас. Зараз ми єдині як ніколи – і в радості, і в смутку. Так було і на минулому тижні, який приніс нові втрати.
У ніч на 20 липня путінські вбивці вкотре обстріляли Миколаїв. Зруйновано триповерховий житловий будинок на вул. Адміральській, зазнали пошкоджень ще декілька будинків. Значно постраждав Миколаївський обласний центру народної творчості та культурно-освітньої роботи, будівля якого є пам’яткою архітектури. Про рознесені вщент гаражі годі й казати. Найстрашніше – це людські втрати: загинула сімейна пара – чоловік та жінка, поранено близько двох десятків людей, серед них – діти.
На відміну від Миколаєва минулого тижня Одесу обстрілювали декілька ночей підряд. Найбільш масований і потужний обстріл стався у ніч на 23 липня. Ворог використав ракети кількох типів: “Калібри”, “Онікси”, Х-22, “Іскандери”.
Головний удар припав на історичний центр Одеси, внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Результат – зруйновані та пошкоджені 25 пам’яток архітектури, здебільшого – розкішні з архітектурної точки зору дореволюційні будинки. Серед них – палац графа Толстого, в якому майже 90 років функціонує Будинок учених. Одна людина загинула, ще 22 осіб, включаючи дітей, дістали поранення.
Проте більш за все одеситів, а разом з ними миколаївців та всю країну, розлютило пряме влучання у Спасо-Преображенський кафедральний собор – вражаючу, величезну споруду в самому серці міста, поряд з Дерібасівською, «Пасажом», Міським садом. Кажуть, собор врятував багатьох людей, бо якби він не став на шляху ракети, вона б влучила в сусідні житлові будинки.
Вперше, у 30-ті роки минулого століття, цей собор зруйнували комуністи. Але за часів української незалежності його відновили. Минулого тижня його намагалися зруйнувати вже ті, хто полюбляє гасло «Можемо повторити!».
В цьому соборі зберігалася Касперівська ікона Божої Матері – копія унікальної чудотворної ікони з одеського Успенського собору, яка вважається покровителькою Одеси. Історія цієї ікони прослідковується ще з кінця XVI століття і в певні часи була пов’язана із Миколаєвом. Достатньо нагадати, що саме на її честь названо миколаївський собор на вул. Садовій – собор Кашперівської ікони Божої матері.
Так ось, Касперівська Божа Матір вчергове підтвердила власну чудотворну силу – ікона вціліла під грудами уламків та попелу.
Вірімо, що разом з нею вціліє Одеса, вціліє Миколаїв. А те, що зруйновано – відбудуємо. Головне – перемогти. Бо іншого шляху у нас просто немає.