Побратимство як вічність: двоє друзів — Дмитро Кремінь і Володимир Пучков

7:15
пучков

Двоє напрочуд давніх і нерозлучних друзів, два письменники, два журналіста, мов два береги однієї річки. Це Дмитро Кремінь і Володимир Пучков. Обох немає з нами. Це сталося торік, мало не одночасно пішли у засвіти. Вони разом гортали сторінки свого життя та дружби, як аркуші цікавих та, здавалося, безкінечних літописів.

З Володимиром Пучковим познайомилася у вісімдесятих роках століття, що промайнуло. Тоді ми працювали в найбільш популярній обласній молодіжній газеті. Володя завідував відділом культури. І це не дивно, адже сам писав вірші і мав виразні гуманітарні зацікавлення ще зі студентських років. Його одногрупники завжди відзначали прихильність до глибоких аналітично-чуттєвих поглядів на життя і навдивовижу швидких реакцій фіксування на папері літературних та публіцистичних текстів.
Таким лишився в моїй пам’яті. На стіл завідуючого відділом лягали ваговиті стоси поетичних та прозаїчних творів читачів молодіжної газети, він занурювався у їх читання, намагаючись знайти значуще для літератури. І знайшов. Це була поезія Дмитра Креміня. /Сонячний дім твій за синім туманом, Там, над лиманом, де ранок – мов скло… Що то вже біле чаїне крило, Але біліш паруси над лиманом. Давній мій друже, ти тільки пожди. Так величально приходять до тебе Птиці і риби, зорі і стебла, В краплі роси, в краплі води.
Це вже пізніше вони стали друзями. А поки Володимир видав свою першу книгу поезій «Азбука музыки». На сьогодні ми маємо сім збірок Володимира Пучкова. Вагомих, філософських, ліричних: «Парусный цех», «Вечерний чай», «Штрафная роща», «На стыке моря и лимана», «Год Бычка», «Два береги», «Видимо – невидимо».
Поетична творчість не гарантує особливих матеріальних статків. Зрозуміло, доводилося гаяти час на, здавалося б, нікчемний побут, який не був основним у його житті. Журналістика стала основною професією. «Южная правда» і «Вечерний Николаев» – видання в яких доводилось працювати аби реалізувати себе в сім’ї та літературній творчості.
«Вечерний Николаев». Саме ця газета стала для нього справою життя. Понад 25 років працював її головним редактором. Прикипів серцем до міської газети, і це вже було надовго. Як згодом виявилося, назавжди…
Газета – для дорослих, але навколо редакції гуртувалися діти, які разом з батьками приходили до кабінету редактора. Як на мене «Мальок», так називався додаток до газети, виник неначе зненацька і це, як здавалося на перший погляд, приносило мимовільне задоволення для Володимира. Але виявилося, що він дивився глибше – створював простір для літературної творчості маленьких українців.
Щось зовсім нове з’явилося, коли у місті почав виходити літературно-художній журнал «Соборна вулиця». Побратими відчувалися як риба у воді. гуртуючи навколо видання як відомих письменників, так і відкриваючи нові імена.
І знову у Миколаєві подія – під керівництвом Володимира Пучкова організовується міжнародний фестиваль поезії «Ватерлінія». Він набуває широкого розголосу, в тому числі – в центральних мас-медіа. Організатором цього масштабного привабливого дійства, емоційно-мозговим його центром стає Володимир Пучков. Почуваючись, як весляр на галері, він постійно був присутній в організаційному осередку, бував серед учасників і тих хто представляв владу, сприяв фінансуванню. Фестиваль на кілька років став традиційним. Володя реалізував свої творчі і лідерські якості. Не ставлю собі за мету перерахувати усіх переможців – обдарованих поетів, і ті країни, з яких вони прибували, лише скажу, що вони отримали грошові премії та звання переможця «Ватерлінії» і головний приз – символічний вітрильник з італійського мармуру. Його виготовив спеціально для конкурсу відомий миколаївський скульптор, заслужений діяч мистецтв України Іван Булавицький.
На Міжнародний фестиваль в турецькій Бурсі в 2018 році покликали письменника з українського міста Миколаїв Володимира Пучкова. На мою гадку, він видався цікавим для започаткування дружніх письменницьких стосунків на міжнародному рівні, популяризації української літератури, культури. Такі акції впливають на духовне національне відродження. Він тішився з того, що за результатами фестивалю було видано збірник поезії турецькою та англійською мовами. До слова, не без гордості там представив книжку-трилінгву «Два береги» авторами якої є три миколаївських письменника НСПУ – Володимир Пучков, Дмитро Кремінь та Світлана Іщенко.
Безперечно, друзі раділи вагомим успіхам один одного. Дмитро отримав найвищу нагороду держави – Шевченківську премію, Володимир мав титул «Короля поезії», нагороджений золотою медаллю американського фонду «Андерсон Хаус».
Письменники, зрозуміло, недаремно були разом, вони перегукувалися у творчості. Це були співдружність і справжні побратимські стосунки. Їх часто бачили у спілці, бібліотеках, навчальних закладах. І навіть дискутуючи, вони знаходили спільні точки дотику, які давали можливість розвивати творчі стосунки, літературні тенденції.
Якось склалося дещо містично. Бог покликав їх майже одночасно. В цьому була якась вища незбагненність…
Віра Марущак,
голова МОО НСПУ.