Перейменування міста Первомайськ турбує не тільки самих первомайців, але й жителів всієї Миколаївщини та обласного центру. Пропонуємо вашій увазі матеріал, створений журналістом-медіатором Наталієй Клименко для видання “Гард.City”.
***
Тема перейменування для містян виявилася топовою, однак, попри бурхливе обговорення, первомайці так і не спромоглися визначитися з новою назвою. Тепер ми всі в очікуванні на рішення Верховної Ради. Сьогодні журналістка Гард.City звернулася до Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня з проханням прокоментувати цей факт і дати відповідь на запитання: чи має ще Первомайськ шанс на гідну назву?
«Я залишав м’яч на полі у своїх земляків з тим, щоби вони починали процес обговорення потенційного перейменування»
— На вашу думку, чому так сталося, що містяни та депутати не змогли зупинитися на чомусь конкретному? — запитую Тараса Дмитровича.
— В умовах десятирічної війни росії проти України питання декомунізації, деколонізації та дерусифікації стало одним із ключових у гуманітарному очищенні від наслідків імперського минулого, — відповідає Тарас Кремінь. — Ми прекрасно пам’ятаємо питання перейменування вулиць, скверів, присвоєння їм назв на честь видатних письменників, художників. Для Первомайська такі імена, як Микола Вінграновський, Андрій Антонюк є знаковими, і справді це було б визнанням їхнього внеску і до світової культури, і до світового мистецтва, і до вшанування ролі рідного міста у їхньому професійному зростанні. Відколи я працюю на посаді Уповноваженого із захисту рідної мови, з липня 2000 року, я неодноразово нагадував, що назви мають бути виконані державною мовою. І, якщо не помиляюся, восени 2021 року я зосередив свою увагу на тих назвах географічних пунктів і об’єктів топоніміки, назви яких, на мою думку, були своєрідними російськомовними покручами і відбивали колонізаційне радянське минуле. Серед тих назв були Надеждовки, Переводчикови, Южне, Южноукраїнськ, Арбузинка, Луч, Майське тощо, в тому числі — Первомайськ. Тому я залишав м’яч на полі у своїх земляків з тим, щоби вони починали процес обговорення потенційного перейменування, яке мало би відбутися рано чи пізно. Тоді мене підтримували відомі українські історики, краєзнавці, відомі діячі культури. І в той же час частина первомайців, кон’юктурно заангажованих незнанням своєї історії, почали вигадувати суцільну нісенітницю. Тому наступні мої кроки були пов’язані із тим, щоб спільно із профільним комітетом з питань гуманітарної та інформаційної політики (Верховної Ради — ред.) ми розробили пропозиції до чинного законодавства, які стали дійсними уже в 2023 році, тоді й з’явився інструмент, і спільно з Інститутом національної пам’яті, Національною комісією зі стандартів державної мови були розроблені рекомендації до громад українських міст, сіл і селищ з тим, щоби розглянути можливість щодо перейменувань. Тому я спостерігав за цим процесом з великим інтересом, цікавився, наскільки ефективно проводяться дискусії, але спостерігав і за тими розчаруваннями, коли час минув. Жодної пропозиції, жодної професійної якісної дискусії, так і не відбулися зміни.
— Ви були одним із перших, хто заговорив про перейменування Первомайська. Нагадайте, вашу версію і чому саме така назва? — продовжую допитуватися.
— Мені як громадянинові України, як миколаївцю, дуже імпонує назва Богопіль, бо про неї згадували і Микола Вінграновський, і Андрій Антонюк, і Віталій Колодій. А серед тих сучасників, з якими мені доводилося зустрічатися, і Олекса Різників, і Василь Капацина, й інші достойні уродженці прекрасного міста, дитинство, молодість або професійне зростання яких були пов’язані саме з цим містом. Мені здавалося, що в умовах війни саме така назва може стати оберегом і для півдня України, і для всієї держави. Місто утворене на злитті річок, в даному випадку — Південний Буг, який називали тут, на півдні, Богом, та Синюхи. Це святе місце, це благодатна земля, яка подарувала не лише талановитих уродженців, але і могла би дати нові сенси в питаннях деколонізації об’єктів топоніміки.
— Дуже багато містян говорили, що питання не на часі, особливо зараз, під час війни. Що ви з цього приводу думаєте?
— Треба виконувати закон, а він чітко говорить про те, що протягом півроку з часу набуття чинності Законом кожна громада мала подати свої пропозиції, в інакшому випадку м’яч переходить на поле Верховної Ради України.
— Депутати Первомайської міської ради не змогли дійти згоди щодо однієї нової назви для міста, тож тепер розв’язувати питання щодо перейменування Первомайська буде Верховна Рада України. Чи не знаєте ви, коли буде розглядатися це питання: в цьому році чи можливо, відкладуть на потім?
— Ви знаєте, я був учасником у процесі по перейменуванню кількох міст України. Це стосувалося Кіровограда. Тоді точилися суперечки, чи це буде Кропивницький, чи це буде якась інша назва. Це стосувалося і міста Дніпропетровська. На превеликий жаль, всередині самої громади конструктивної розмови не відбулося, тому нам, депутатам восьмого скликання, довелося самим приймати рішення. Але, знову таки, ми спиралися на висновки професійного середовища, я маю на увазі істориків, краєзнавців, архівістів, які надавали нам вичерпні довідки. Тому, власне, тоді з’явилася ідея поширити таку тенденцію на теренах інших областей, де в назвах об’єктів топоніміки містилися залишки імперського. Я думаю, що цей досвід, який покладений в основу багатьох наукових досліджень, монографій, і буде використаний саме по місту Первомайську. Я вбачав величезну перспективу, яка би торкнулася на потім інших міст і містечок Миколаївської області. Я сподіваюся, що народні депутати від Миколаївщини матимуть лідерські позиції та з високою відповідальністю й професійним підходом зможуть виконати норму закону уже в стінах законодавчої влади.
«Первомайськ, як столиця козацького духу і боротьби, має повернути собі свою історію”
— На вашу думку, чи може підтримати ВР назву Ольвіополь, якщо краєзнавці стверджують, що цю назву принесла сюди російська цариця Катерина?
— Первомайські депутати проголосували за 2 назви, причому одна із них — той самий Первомайськ. Як вам таке «соломонове» рішення?
— Це не соломонове рішення. Це непрофесійність, байдужість і кон’юктурність, якою одні депутати хочуть показати характер іншим депутатам від різних політичних сил, але програють від того всі.
Тарас Кремінь про мовні курсиФото: з особистого архіву
«Наша область заслуговує більшої уваги з боку тих, хто відповідає
за гуманітарний блок»
— Дуже багато містян воліли б, щоб залишилася назва Первомайськ.
— Все, що пов’язано з дерусифікацією і деколонізацією Миколаївщини, у мене викликає певне здивування. Так, скажімо, в Миколаєві фактично не перейменовано жодної вулиці. Неякісно відбувається процес обговорення перейменування об’єктів топоніміки в області. Я розумію, що гуманітарний блок потребує значного і суттєвого підсилення. На відміну від інших областей, цей процес мав би бути значно ефективнішим та якіснішим, тому що саме південь та схід і в 19-му, і в 20 столітті найбільше потерпав від засилля русифікації. Значний голод, який пройшовся по селах Баштанщини, Новоодещини, ще колись Жовтневого району, масові репресії, страшні роки воєнних лихоліть зачепили переважну більшість родин різних куточків нашої області. Тільки в самому Первомайську були великі і страшні втрати. Вони і зараз в умовах російсько-української війни, коли кращі сини і доньки віддають своє життя за Україну, за українську державність, за майбутнє своїх дітей. Я буваю дуже часто і в Первомайську, і по області, наша область заслуговує більшої уваги з боку тих, хто відповідає за гуманітарний блок. Так само, як ми повертаємо українську мову як мову освітнього процесу, так само, як почали з’являтися нові дослідження в історії Миколаївщини, об’єктивної, правдивої історії, і про роки репресій, і про роки Голодомору, і про паростки патріотичного українського підпілля. Таких матеріалів раніше не було, але вони з’являються, і треба цим ефективно користуватися. На жаль, якісний склад окремих топонімічних комісій, створених рішеннями відповідних міських рад, викликає занепокоєння і у мене. Або ті, хто вчора кричав про важливість двомовності, хто казав, що питання української мови не на часі, що його треба буде вирішувати після закінчення війни. Ті ж самі сьогодні кажуть, що не на часі перейменовувати Первомайськ, не варто поспішати з перейменуванням Южноукраїнська, так само це стосується й тих, хто взагалі каже, що не на часі здійснювати якісь реформи. Мовляв, спочатку виграємо, а тоді будемо займатися всім іншим. Питання економіки, питання національної безпеки, питання ідентичності — споріднені між собою речі. Тому як громадянин, як Уповноважений із захисту державної мови, як народний депутат і голова обласної ради, я цей досвід маю, ми його проходили у попередніх роках. Треба зараз виконати законні вимоги, зробити те, що ми мусимо виконати, і навіки очиститися від колонізаційного імперського кремлівського минулого. Це завдання важливе. І у Первомайська є можливість і сьогодні підготувати виважені аргументовані позиції. Надіслати їх на адресу народних депутатів України, підготувати звернення, проголосувавши за нього у залі Первомайської міської ради не з двома позиціями, а з однією твердою позицією. Провести активну інформаційно-роз’яснювальну кампанію, зустрітися з батьками дітей у школах, поспілкуватися зі студентами медичного коледжу, Первомайського інституту НУК, провести відкриту трансляцію ради, запросивши фахівців, залучивши до конференції лідерів громадської думки, почесних містян, народних депутатів України, істориків, краєзнавців політиків, і показати іншим областям, як справді треба працювати. Я готовий долучитися до цієї роботи, зважаючи на свій досвід і на комунікаційні можливості.
«Місцеві ради сьогодні, в умовах децентралізації, повинні повертати собі лідерські позиції та формувати позитивний імідж своїх громад»
— Як взагалі проходить в Україні процес декомунізації топонімів? Чи задоволені ви темпами та результатами?
— Я бачу, що громади не встигають з хронологічними рамками. В окремих районах це виправдано, але в таких містах, як Южноукраїнськ, Первомайськ, Южне, Надєждовка, я не розумію, що їм заважає. Мені здається, що в попередні роки питання декомунізації відбувалося набагато якісніше та швидше. Сьогодні теж нічого не заважає повертати свою історію і правдиво зміцнювати свої позиції як людей вільного світу. Боротьба за Україну точиться на полі битв, боротьба точиться і в стінах закладів освіти і місцевих рад. Місцеві ради сьогодні, в умовах децентралізації, повинні повертати собі лідерські позиції та формувати позитивний імідж своїх громад, і зміцнювати свою країну і в питаннях деколонізації та утвердженні національної ідентичності.
«В питаннях боротьби за свою ідентичність я би поставив прикладом Херсонщину»
— Яку з громад ви можете поставити прикладом для всієї України?
— Яку громаду? В питаннях боротьби за свою ідентичність я би поставив прикладом Херсонщину, яка має найбільшу кількість мовних програм. І там питання зміцнення ідентичності не підлягає жодному сумніву. Херсонщина, яка щодня потерпає від ракетних обстрілів і, на жаль, де щодня гинуть люди, але в питаннях національних інтересів робиться дуже багато. Мені дуже подобається, як відбувається процес на Закарпатті, де питання державної мови, деколонізації, перейменування об’єктів топоніміки, знищення пам’ятників радянського минулого вийшли на позитивні щаблі. Але, на жаль, на Миколаївщині, Одещині, Харківщині ці процеси потребують прискорення. Час невпинно іде і, на превеликий жаль, він забирає з собою і можливості.
«Сильні громади мають можливості впливу на місцевих депутатів»
— Чи варто пересічному мешканцю писати листи до Українського інституту національної пам’яті? Чи може така громадянська активність вплинути на результат?
— Звичайно, може. Сильні громади мають можливості впливу на місцевих депутатів. Вони можуть брати активну участь у засіданнях профільних комісій, у засіданнях виконкомів, пленарних засідань сесій відповідних місцевих рад, публічно комунікувати з органами влади, в тому числі й з центральними. Крім Українського інституту національної пам’яті, є Національна академія наук України і, власне, Інститут історії, є миколаївські університети. Ніхто не забороняє звернутися до ректора університету кораблебудування, у якого є гуманітарний інститут, звернутися до провідних істориків Чорноморського університету імені Петра Могили, до фахівців, які залишилися в університеті Сухомлинського, будь ласка. Так само цей досвід потрібний між різними топонімічними комісіями міста Миколаєва, Первомайська, Вознесенська, Южноукраїнська. Повинен бути консорціум топонімічних комісій, де питання фаховості, професійності, об’єктивності та неупередженості вийдуть на передній план. Жоден із прикладів популізму не мусить мати перспективи. Тому Первомайськ має обрати один варіант своєї назви, і вона повинна відповідати історії, розвитку міста, перспективному становленню, і об’єднати громаду.
«Питання декомунізації, деколонізації не потребує додаткових фінансових витрат»
— У багатьох жителів громади факт перейменування міста викликав занепокоєння: у скільки їм обійдеться зміна назви міста й, зрештою, що їм робити в цій ситуації?
— Питання декомунізації, деколонізації не потребує додаткових фінансових витрат, але хочу звернутися до славного міста Первомайська. Скільки в’їжджаю до міста з боку Києва, стільки разів бачу матюки на в’їзний стелі, стільки бачу назви населених пунктів недержавною мовою. Або зріжте, або замалюйте, або попросіть когось іншого, але це велика ганьба, коли в такому історичному місті, у самому центрі східної Європи, з величезним гуманітарним, промисловим і військовим потенціалом, в місті, де така висока концентрація різних сил, у місті, яке подарувало світові світове кіно, образотворче мистецтво, світову літературу, — і раптом нецензурні слова на в’їзді до міста. Оце потребує фінансових витрат: банку фарби та хоч трішки часу для зафарбування.