Цей чудовий текст ми знайшли днями на Фейсбуці. І вирішили, що треба обов’язково познайомити з ним наших читачів. Володарка сторінки говорить про себе так: “Я Інна, живу в Миколаєві і пишу #військовийщоденник“.
“Сьогодні день найкращого в світі (за моєю версією) міста. День нашого Миколаєва.
Так, є міста красивіші, є більш зручні, є значно багатші, є багато більші… АЛЕ.
Немає міста більш щирого і чесного. Миколаїв прямий, як його широкі вулиці. Миколаїв що думає, те і каже. Тут ви не зустрінете західного політесу чи північної стриманості,чи навіть одеської вітієватості. Все це красиво і захоплююче, все це я поважаю і люблю, але Миколаїв – прямий. Що думає, те і каже. Хоче послать на х… – шле на х… Хоче обійняти – обіймає, не думаючи, скільки ви знайомі і як то буде виглядати. Це місто ніколи не бреше. І то найдорожче для мене.
Це місто, яке неможливо до чогось змусити. Це і плюс (і мінус для когось). Якщо ми не хочемо, щоб до нас прийшли, то жодних квітів візітери не отримують, натомість отримують лють і ногою під зад. Не влаштовує? Прикрутимо скотчем голим до стовпа. Ібо нє фіг. Щоб там ті візітери не думали – типа “руський город”, “южний Пітєр” і все таке.
З Миколаєвом можна тільки з взаємної любові і поваги. Причому то не має бути любов до ідеального – стань таким, і я полюблю. Миколаїв може навмисно показувати тобі свої неприглядні боки, ніби перевіряючи, чи справді ти не брешеш. Йому важливо, щоб його любили з ранами, з горем, неідеального.
Тоді він розкривається з такого боку, про який ти навіть не мріяв. Якщо у вас любов, Миколаїв ніколи тебе не зрадить, як і ти ніколи не зможеш зрадити його. Миколаїв, який ти бачив лінивим, пофігістичним, раптом стає красивим сильним і незламним. І ти розумієш – ось такий він справжній. Оце він і є.
Комусь – “бандитське місто”, комусь – безжальна сковородка влітку, комусь “можна було і охайніше”. Можна. Миколаїв ніколи не сперечається. Він такий, яким ви його бачите.
Він непростий, але він напрочуд простий. Він той, на кого можна покластися. Навіть, коли вже ніхто не вірить. Навіть, якщо настали останні часи і “рятуйся, хто може”. Він стоїть до останнього. І, як показує історія, – до останнього ворога, але не до останнього себе. Бо величезна сила таїться в цих двох ріках, степах, катакомбах. В запашних фруктах, в соковитих помідорах, в жовтій серпневій траві.
Не знаю, чи можна любити тебе ще більше, після того, що ми пережили. Попереду ще багато складнощів. Але я безумовно вірю тобі і покладаюся на тебе. Бо я вже знаю, який ти справжній. Моє місто-герой. Мій Миколаїв.
Будь щасливим. Нехай тобі щастить на щирих і люблячих тебе людей. Хай скоріше зможуть повернутися, хто від усього серця сумує за тобою.
Люблю тебе таким як ти є. Чесним, іноді “невдобним”, але щирим і надійним”.
Інна Токарева