Багато в останній час з`явилося запозичених англомовних слів. Але іноді інакше й не скажеш. Ось і оце – “бодішеймінг” – стає все більш поширеним.
«Ожиріння – це хвороба». Народний депутат від «Слуги народу» Безугла спровокувала на минулому тижні скандал у соцмережі. Вона знайшла свій давній конспект, бо колись була лікарем-терапевтом. І…
Нардепка заявила, що музей Голодомору в Києві не може очолювати людина з ожирінням. А саме – Леся Гасиджак, спеціаліст-історик вищого гатунку.
На думку нардепки, Мінкульт не повинен був призначати Лесю Гасиджак виконувачкою обов’язки директора музею Голодомору. «Це контекстне недопрацювання Мінкульту, одне з багатьох», – сказала Безугла.
Та опублікувала у мережі провокативну інформацію про хворобу ожиріння та її наслідки. “Свідомо перевищує свою потребу в їжі”, – сказала Безугла про директорку. Мар’яна Безугла вважає, що історикиня Леся Гасиджак через свою зовнішність не може обіймати посаду в. о. директора Національного музею Голодомору-геноциду.
Перебування саме Гасиджак на чолі Музею Голодомору, на думку народного депутата, не відповідає “візуальним стандартам” та “спантеличує” іноземних партнерів.
“Ви б сприйняли таку ведучу новин? Голова Всесвітньої продовольчої програми Девід Бізлі заявив, що війна в Україні створює катастрофу, що впливає на місцеве сільське господарство та глобальні запаси продовольства і зерна, небачену з часів Другої світової війни. Зараз безпосередньо через напади на нас РФ моряться голодом сотні тисяч в інших куточках земної кулі, і це контекстні паралелі, які мають активно використовуватись у комунікації зі світом”, – виклала власну думку представниця фракції “Слуга народу”.
Тему підхопив відомий в мережі юрист Клим Братківський, який також визнав зовнішність директора музею Голодомору в Києві Лесі Гасиджак «не відповідною до посади». В коментарях через його заяву він був звинувачений у бодішеймінгу та порушенні принципу толерантності.
Братківський зробив зауваження щодо призначення Лесі Гасіджак на посаду виконуючої обов’язки генерального директора Музею Голодомору-геноциду, зазначивши, що це може виглядати як знущання з пам’яті про Голодомор. Він, ймовірно, намагався акцентувати увагу на фігурі Лесі Гасіджак. І пізніше додав, що, на його думку, керівником Музею Голодомору-геноциду має бути особа з військовим досвідом, яка пережила російський полон і має реальне розуміння того, що таке голод, та здатність усвідомити всю суть трагічних подій, пов’язаних з Голодомором.
У коментарях його попросили зупинитися і припинити ображати жінку через її зовнішній вигляд. Знайомі з Лесею Гасиджак наголосили, що вона є чудовим фахівцем своєї справі, і її фігура абсолютно не впливає на знання історії та професіоналізм.
Проте знайшлися ті, хто повністю підтримав хейт на адресу директорки музею. Деякі цікавилися, чи не могли б знайти іншого історика для цієї посади, а дехто навіть припустив, що призначення Гасиджак було здійснене з метою викликати «обурення у суспільстві».
Своєю чергою голова ГО «Українська Оборона» Євген Лешан засудив тих, хто висловлює негатив проти Лесі Гасиджак. Він заявив, що при призначенні на посаду мають значення професійні знання тематики голодомору, досвід музейного менеджменту та позиція стосовно скандалу з фальсифікаціями від попереднього керівництва Музею голодомору.
Низка користувачів соцмереж, медійників та омбудсмен України Дмитро Лубинець розкритикували Братківського за цькування директора музею за зовнішність та висловилися проти лукізму – дискримінації за зовнішністю. Він підкреслив, що цькування Гасиджак абсолютно неприпустиме і недоречне, і тільки професійні якості та здібності мають бути критеріями для оцінки її здатності до керівництва та виконання обов’язків на посаді.
А головна редакторка “Громадського радіо” Тетяна Трощинська назвала ситуацію “інтелектуальним убозтвом та людською ницістю”.
“Це справді найогидніше з того, що я бачу у Фейсбуці за останній, напевне, рік. І булінг за зовнішність, чи колір очей, чи вагу, чи вік, чи ще щось подібне”, – написала вона.
Журналіст Данило Мокрик у дописі розповів, як 9 місяців тому через проблеми з легенями, які виникли після COVID-19, почав приймати гормональні препарати й набирати вагу.
“Проблема в тому, що переважно ви й гадки не маєте, про що говорите і що за цією зовнішністю може стояти. А тому, якщо вам нічого про людину сказати, окрім коментарів щодо її фізичних характеристик, переважно краще просто промовчати“, – додав Данило.
Лесю Гасіджак також підтримала журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва.
“Я рада, що у нас в країні багато людей, які впевнені, що їх ніколи не торкнеться діабет, рак, серцево-судинні захворювання та травми. Вважаю, що цькування за вагу треба припинити тут і зараз. Інакше завтра буде таке ж над ветераном на протезах, над колишнім воїном з обпаленим обличчям чи дитиною, яка під час обстрілу втратила око. Всі ці молоді люди скоро стануть звичними нашими колегами і зустрічатимуться на кожному кроці щодня”, – написала медійниця.
“Ця огидна ситуація також підсвітила те, наскільки навкруги є хороших людей. Дякую, що боретесь. Це боротьба не тільки за себе, але й за кожну українську жінку, яку зацькували на роботі і поза нею за “не таке” тіло, “не такий” вік, “не такий” сімейний склад, “не таку” наявність/відсутність дітей тощо. Хай ваш виграш у суді стане прецедентом і допоможе іншим українським жінкам, бо всі ми в чомусь “не такі”. Дякую за фаховість і вашу громадянську позицію!”. Це пише невідомий користувач мережі.
Сама Леся Гасиджак каже про інших людей, які сприйняли ситуацію адекватно:
“У ресторані нам з подругою дарують по букету квітів – вона каже, це підтримка, впізнали. Друзі-музейники привозять ніжинські огірки, академічні помідори і домашню лаванду.
Сотні повідомлень у всі можливі месенджери, дзвінків на приватний і на музейний телефон, тисячі запитів у друзі і злива постів у всіх соцмережах з пропозиціями різної допомоги і вашою колосальною підтримкою, без якої я не була б такою впевненою і точно впала б.
Дякую кожному з вас… за ваші руки, слова і плечі, та моє усвідомлення, що світла більше. Хай все це повернеться вам добром! У такі хвилини люди повинні об’єднуватися і допомагати світлу перемагати. Світло переможе і цього разу. Але сумно мені від того, що я вчергове розумію, як багато серед нас середньовіччя”.
Наразі Леся Гасиджак готує судовий позов щодо образи честі та гідності.
“Я принципово подаватиму до суду, бо розумію, що такі історії трапляються щодня. Хейту піддається дуже багато жінок в Україні. І не тільки через зовнішність. А просто через те, що вони жінки на керівних посадах. Я вважаю, що це має бути навчальний кейс. Щоб він ніколи більше не повторився”, – заявила голова Національного музею Голодомору-геноциду.
І це правильно, це – справедливо. Якщо не зараз, то коли?
Чи дерева, чи вода?
У Миколаєві сотні лип на проспекті Центральному підлягають знесенню в рамках проєкту реконструкції водогону та дюкеру.
Про екологічні наслідки знесення дерев Суспільному розповіла екологиня Інна Тимченко.
“Біля двох з половиною тисяч дерев у Миколаєві спиляють під час реконструкції водогону”, – каже екологиня, посилаючись на звіт Міністерства захисту довкілля.
“Це проєкт реконструкції водогону, і, крім лип, буде ще знесене не одне дерево і по проспекту, і направо, наліво від проспекту. Дві тисячі дерев ми в Миколаєві ніколи не компенсуємо, тобто на це треба буде багато років”, — говорить Тимченко.
Зі слів екологині, знесення такої кількості дерев на Центральному проспекті підвищить рівень забрудненості повітря.
Депутат міської ради Дмитро Січко говорить, що згідно зі звітом, альтернативного проєкту з ремонту водогону не запропоновано. Утім, більшість дерев на Центральному проспекті будуть збережені.
“Замовником є обласна військова адміністрація, вона визначає і сам проєкт, і ведення робіт. З нашої сторони були запити з департаменту ЖКГ до управління архітектури й капітального будівництва обласної державної адміністрації”, — говорить Дмитро Січко.
Є офіційна відповідь про те, що підрядником, який планує роботи з ремонту водогону, на відрізку від 9-ї Слобідської до 3-ї Слобідської, саме там буде прокладатися цей водогін, заплановано знесення всього лише 12 дерев.
Чи не дивна різниця? Або це замилювання очей?
“І не кажіть, миколаївці, що ви “не в курсі”. Коли наступного літа буде велика пательня, а не місто”, – написала журналістка Олена Івашко у Фейсбуці.
“Який жах! Ну тополі, ладно… Чому липи? Може, є інші рішення цього питання? Улюблене місце тих, хто живе вздовж проспекту! Хоч якась загорожа вихлопам автівок і схованка від спеки”.
“Какие же надо подобрать слова, чтобы убедить не делать этого? Такое впечатление, что нас не хотят услышать. Важно определить деятелей, которые приняли это решение и “прославить” их так, что бы дворниками не могли устроиться!”. Це коменти містян під її постом.
А мешканка Миколаєва Marina Lu з посиланням на підготовлену в рамках проекту реконструкції документацію, повідомляє, що під знесення потрапляють не лише липи, а й дуби, гінкго білоба та магнолії, величезна кількість акацій, самшитові та ялівцеві кущі на площі Перемоги та на Садовій. Про це пишуть “Новини Н”.
«Все мы ждем реконструкции разрушенного соленой водой водопровода в городе. Здесь бы радоваться, что появился проект реконструкции, но это Николаев… У нас решили снести все деревья и зеленые насаждения на его пути. Всего около 2,5 тысячи деревьев, несколько тысяч кустов, тысячи кв. метров газона. Не только находящиеся над линией водопровода или в непосредственной близости к ней, но просто все. Так, например, оказалось, что на Центральном проспекте при прокладке трубы диаметром в метр, нужно снести все деревья на центральной части, ширина у которой 20 метров. Оказалось, что все самшитовые и можжевеловые кусты на кольцах площади Победы и на Садовой нужно уничтожить. Но эти деревья растут не просто так, а вдоль загруженных машинами дорог. То есть, вся естественная защита от выхлопных газов автомашин, шума, пыли и ветра будет разрушена, температура воздуха вырастет.
Почему вода в город должна вернуться ценой здоровья горожан? Почему нельзя максимально сохранить зеленые насаждения? Понятно, что все их сохранить сложно, но и задача такая не стоит», – написала вона.
Звичайно, не стоїть: нам аби воду дали. А не подобається – користуйтеся тією, що є. І не скаржтеся тоді. Бо може є якийсь компромісний варіант? Ні, не чули…