Сьогодні, 23 лютого, дев’ятий день, як відійшов від земного життя і полинув у засвіти наш редактор Станіслав Козлов. Він покинув цей світ 15 лютого, у велике церковне свято – Стрітення Господнє. Назва Стрітення у старослов’янській мові означає “зустріч”. У цей день новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведником Симонеоном і пророчицею Анною – вони впізнали у малюкові нового Месію. Говорять, що саме в цей день відбувається зустріч людини з Богом. А ще вважається, що в день великого церковного свята Господь забирає до Себе кращих, світлих людей.
Згадуючи Станіслава Козлова, повернемось в той сумний час 15 лютого, коли стрічка фейсбуку була наповнена скорботою і жалем – городяни висловлювали свої співчуття з приводу кончини одного з кращих синів Миколаєва.
Біль… Молодий, талановитий, душа-людина (Олена Івашко).
Він дуже любив місто, і особливо те, що пов’язано із кораблебудуванням. Із захватом створював на сторінках газети портрети героїв тієї епохи. Важко сказати, хто здатен продовжити цю справу (Ігор Данілов).
Боляче. Дуже прикро. Стас був класним журналістом і людиною. Гірко, що йдуть кращі (Інга Хоржевська).
Низкий поклон и светлая память! Покоя твоей душе… Искреннего, справедливого, честного и порядочного человека больно больше не встретить. Стас, спасиБоже за наше знакомство, в моей памяти навсегда – тебе тёплое место! (Евгений Мавродиев).
Самые лучшие воспоминания, огромная человечность и доброта (Людмила Осипишина).
Зі смутком дізналася про непоправну втрату… Я була щаслива бути особисто знайомою зі Станіславом В’ячеславовичем та працювати з ним кілька років у редакції газети “Вечерний Николаев“. Він був не лише професіоналом у своїй справі, а й доброю, чуйною людиною. Його мудрість, сила духу і відданість справі назавжди залишаться в наших серцях і в пам’яті всіх, хто мав щастя працювати поруч з ним. Я впевнена, що Миколаїв пам’ятатиме його як видатного професіонала та чудову людину (Єлізавета Безушко).
***
І все ж таки не дуже хотілось завершити цю статтю на сумній ноті.
Тому журналісти “Вечёрки” порилися в редакційних архівах і знайшли матеріал 2011 року, присвячений Станіславу Козлову, який на той час був обраний “Городянином року” в номінації “Засоби масової інформації”. Ось що він розповів тоді про свій стиль роботи:
«Стараюсь писать просто, доступно… не умничать, не фантазировать, не навязывать своего мнения. На мой взгляд, человек покупает газету, чтобы получить фактическую информацию, а там уже его дело, как он ее осмыслит, обработает и какие сделает выводы… Конечно, журналист имеет право на свое мнение, на свою позицию. Но я считаю, что этим правом лучше не злоупотреблять. Может быть, поэтому пишу недостаточно эмоционально, суховато”…
Саме в цих словах – суть його журналістської творчості, вимогливе ставлення до себе, до своїх текстів, своєї роботи. А ми, його колеги, завжди цінували його унікальний стиль викладу, в якому поєднувався літературний дар з аскетизмом фраз і точністю історика.
Вдячні, що 25 років працювали разом. Сумуємо. Редакція “Вечёрки”.