Після того, як наша газета на своїй сторінці розповіла про засідання топонімічної комісії, що займається перейменуванням назв вулиць, парків, проспектів, і опублікувала пропозиції низки нових варіантів, у редакцію зателефонували декілька городян.
Розмова з колишнім екскурсоводом Людмилою Володимирівною Полторак (30 років працювала на СПБ “Машпроєкт” та 40 років – паралельно – гідом!) здалася нам цікавою. По-перше, тому що вона блискуче знає історію міста. По-друге, тому що є миколаївчанкою у 5-му поколінні – її пращури працювали на верфі ще на стику століть XVIII та XIX. Отже до Миколаєва у неї ставлення особливе. По-третє, за фахом вона інженер, отже добре знається на історії миколаївських заводів другої половини XX століття.
Безумовно, почали ми бесіду з вулиці Потьомкінської, де наша городянка живе в одному з будинків вже 82 роки. Вулицю перейменовували 6 разів – нагадує пані Людмила. Була вона Купецькою, Одеською, Плехановською, Комсомольською і двічі – Потьомкінською (ще більшовики намагались викреслити “імперське” прізвище з “комуністичної” історії міста).
– Ми не можемо викинути з біографії Миколаєва ім’я Потьомкіна. То навіть не по Біблії. Згадайте десять заповідей, 5-та з них звучить так: ” Почитай отца твоего и мать твою, чтобы продлились дни твои на земле, которую Господь, Бог твой, даёт тебе”, – вважає пані Людмила. – Потьомкін – засновник міста, ордер про це він підписав 27 серпня 1789 року. Тільки уявить: саме він був зацікавлений в тому, щоб збудувати верф. Саме він ретельно вивчав місцевість, перш ніж вибрати це стратегічно важливе місце і розташувати тут центр кораблебудування. А згодом нащадки тутешніх земель змогли збудувати, розмістити на берегах Південного Бугу та Інгулу три (!) великих заводи. Також на узбережжі виявилась дуже зручна територія для портів – і навіть сьогодні не всі ділянки для їхнього облаштування використані.
До речі, згадує пані Людмила, колись, наприкінці XX століття, наш Миколаїв приймав міжнародну регату “Кайра”, і яхтсмени з різних країн були в захопленні від розташування міста.
Додамо, що, як державний діяч, Потьомкін планував подальше масштабне облаштування цього краю. На жаль, багато чого не встиг, бо відійшов у засвіти, але встиг закласти фундамент для майбутнього. І ми тепер користуємось його “базою”, обгрунтуванням, яке він зробив більш як два століття тому.
– Що залишиться, як ми перейменуємо в місті 170 вулиць? Це означає – переписати історію, бо в ній не залишиться історичних назв, імен людей, які багато зробили свого часу для міста. Все одно Миколаєву з самого народження долею судилося бути столицею суднобудування в Україні, колискою Чорноморського флоту. Місто мало велику вагу від народження – і цю величність заклав Потьомкін, – продовжує приводити свої аргументи пані Людмила. – У нас немає красенів будівель, як в Одесі, але коли іноземці, які приїздили в Миколаїв та на екскурсіях чули, скільки великих людей вписали яскраві сторінки в історію міста, скільки років життя віддали краю, як розвивали його, то зарубіжні гості – наші сучасники – розуміли, що Миколаїв ніколи не був “глушиною”. Він завжди був центром суднобудування. Протягом двох століть тут завжди працювала інженерна еліта корабелів та елітна когорта морських офіцерів. “Ми зовсім іншими очами подивились на ваше місто”, – казали гості після екскурсій.
Вдумайтесь в ці цифри: понад 20 видатних адміралів-флотоводців, імена яких внесені в міжнародні енциклопедії, приїздили, працювали, відвідували штаб Чорноморського флоту, що понад 100 років існував в Миколаєві. Применшуючи значення нашого міста в минулому, ми применшуємо і його майбутнє.
Тож не може бути Миколаєва без імен Михайла Фалєєва, адміралів Грейга та Макарова, астронома Кнорре, який 50 років очолював миколаївську обсерваторію, та інших.
Торкнулась наша бесіда також особистості нашого земляка, адмірала Степана Йосиповича Макарова, якого деякі представники громадськості пов’язують з “імперським минулим”.
– Дивно, – каже пані Людмила, – ми “викидаємо” людину дуже прогресивну для свого часу, якою сьогодні мали б пишатися. Поясніть мені – це його заслуга чи його вина, що він жив у тому часі? Ні – не заслуга і не вина… часи не обирають. Згадайте поетичні рядки: “Времена не выбирают, В них живут и умирают”… Те ж саме стосується всесвітньо відомого поета Олександра Пушкіна. Ну і що з того, що він сьогодні зображений на прапорах “руського мира”? Вороги нахабно спекулюють його ім’ям. Скільки цим прапорам ще існувати – рік? два? Або два тижні? Ніхто не знає. Але ми не маємо права славу всесвітньо визнаного поета, талант якого витримав випробування двома століттями, приносити в жертву миттєвим політичним подіям.
Імперське минуле… А чи знаєте ви, що 6 років свого життя Олександр Сергійович провів у засланнях? Причиною стали вірші та зухвалі епіграми на високопоставлених осіб і навіть на самого імператора. Оду “Вольность” розповсюджували в революційних товариствах Росії.
Самовластительный Злодей!
Тебя, твой трон я ненавижу,
Твою погибель, смерть детей
С жестокой радостию вижу.
Читают на твоем челе
Печать проклятия народы,
Ты ужас мира, стыд природы,
Упрек ты богу на земле.
А це – відомі епіграми.
Властитель слабый и лукавый,
Плешивый щеголь, враг труда,
Нечаянно пригретый славой,
Над нами царствовал тогда.
***
На Аракчеева
Всей России притеснитель,
Губернаторов мучитель
И Совета он учитель,
А царю он — друг и брат.
Полон злобы, полон мести,
Без ума, без чувств, без чести,
Кто ж он? Преданный без лести,
<—> грошевой солдат.
Ще одна болюча для Людмили Володимирівни тема – Віктор Лягін. Під час окупації Миколаєва в 1941-44 роках німецько-фашистські загарбники надавали великого значення нашому місту саме через суднобудівні заводи, планували їх використовувати в своїх цілях. Планували, що разом з військами сюди увійде німецький адмірал Бодеккер, який працюватиме на Германію.
Заздалегідь було сплановано концтабір на 30 тис. осіб на Темводі – в’язні мали працювати на суднобудівних заводах. Як перешкодити планам ворога? Ось чому радянське командування надіслало сюди досвідченого професійного розвідника, який був блискуче впроваджений у ворожий стан. 19 місяців, щодня зустрічаючись з вищими чинами, в тому числі і гестапівцями, Лягін чудово працював, ні на чому не проколовся. При ньому жодне судно не тільки не було збудовано, але й не відремонтовано, тобто своє завдання він з честю виконав.
– Видав його зрадник, схопили, у гестапо катували, але він нікого не видав. Розплатився своїм життям – віддав усе, що міг віддати. Не можна викреслювати з історії сторінки тільки тому, що вони були сумісні з часами радянської влади, – наголошує пані Людмила.
Наша бесіда закінчується двома пропозиціями з боку нашої шановної городянки, яка блискуче знайома з історією заводу “Заря”, де не одне десятиліття працювала інженером. Вона вважає, що в нас обов’язково повинні бути топоніми з іменами представників інженерної еліти, які працювали на підприємстві “Южный турбинный завод “Заря” (ЮТЗ) та НПО “Машпроект” і зробили колосальний внесок в розвиток машинобудування країни та машинобудівної науки всього світу. Генеральний конструктор Сергій Дмитрович Колосов (на засаді з 1954 по 1963 роки) є засновником нової гілки – морського газотурбобудування, і це визнано світовим досягненням. На “Машпроєкті” розробили 29 типів газотурбінних установок, а корабели ЮТЗ оснастили ними різні типи кораблів – від десантних до авіанесучих крейсерів.
Друге ім’я – Віктор Іванович Романов, головний конструктор з 1968 по 2001-й. 33 роки присвячені турбобудуванню. “Наш Королёв” – так називали його миколаївці.
***
Поки матеріал готовився до друку, миколаївці отримали ще деяку інформацію стосовно назв вулиць, що є кальками з російської мови і мають бути приведені у відповідність до норм і правил українського правопису.
У відповідь на запит топонімічної комісії Миколаєва роз’яснення надали експерти з Інституту української мови – про це повідомив член комісії Євген Гомонюк. Ця інформація була розміщена на сайті Миколаївської міської ради. Нагадаємо, що висновки мовознавців мають рекомендаційний характер.
Отже нам запропоновані наступні варіанти перейменувань:
– вул. Нікольська має бути змінена на вул. Микільська;
– вул. Кузнецька – на вул. Ковальська;
– вул. Погранична – на вул. Прикордонна;
– пров. Овражний – на пров. Яружний;
– пров. Громадянський (рос. назва «Общественный») – на пров. Громадський;
– пров. Свободний – на пров. Вільний (Широкий, Просторий) тощо.
Щодо вул. Воєнна філологи пишуть про два логічних варіанта назви відповідно до правопису:
- «Військова», коли назва вказує на військових, перших мешканців цього мікрорайону, які тут оселилися.
- «Воєнна», коли вулиці названі на честь війни або воєн: в Миколаєві таких вулиць війни аж 13 “штук”.
Миколаївська топонімічна комісія не зо всіма пропозиціями згодна, отже продовжує свою роботу і планує направити звернення спеціалістам з факультету філології Чорноморського національного університету ім. Петра Могили, щоб дізнатися їх професійну думку з приводу “антисуржикових” найменувань.
Що відповідатимуть фахівці – дочекаємося. Але дуже погано, на наш погляд, звучить “Микільська”. Незручно для вимови. Неповажно до Миколая. Та й з першого погляду незрозуміло – про що саме йде мова.
Тоді вже краще – вулиця Святого Миколая.
Наталія Христова.
P.S. Людмила Полторак та її однодумці підготували листа до мера Олександра Сєнкевича та топонімічної комісії зі своїми пропозиціями та обґрунтуванням деяких іменних назв миколаївських вулиць.