Городище Дикий Сад… Сьогодні на Миколаївщині, мабуть, немає мешканця, хто б не знав про цю унікальну археологічну пам’ятку віком 3200 років, розташовану фактично в самому центрі нашого міста. За декілька десятиліть, протягом яких відбуваються тут розкопки, миколаївські засоби масової інформації сотні разів писали про роботу археологів, цікаві знахідки, сенсаційні наукові відкриття. І в кожній новині поряд з назвою “Дикий Сад” стояло ім‘я історика Кирила Горбенка.
Дверцята в науку історію
В листопаді цього року Кирило Володимирович відзначив свій гарний чоловічий ювілей – 55. Вік мудрості, досвіду, значних досягнень у житті. 2023-24 роки – віха для ще кількох його ювілейних дат: 30 років він проводить систематичні археологічні дослідження в Дикому Саду, 25 років очолює археологічну експедицію з розкопок городища та 20 років працює на посаді старшого викладача кафедри історії Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського.
З чого воно все починалось? Дуже просто: по-перше, з численних книжок по історії (і не тільки), якими Кирило захоплювався з дитинства; по-друге, з першого учителя історії Якова Ісаковича Крома, що викладав у загальноосвітній школі №18. П’ятикласник Горбенко на літніх канікулах – на відміну від друзів, які тоді про школу геть забули, – від А до Я перечитав підручник з історії середньовіччя для 6-го класу (однокласники тільки мали вивчати її протягом наступаючого навчального року) і остаточно вирішив, що буде істориком.
Так вийшло, що після шкільного випуску він потрапив до вишу декілька років потому. Спочатку працював матросом у Миколаївському річковому порту. У 1988 – 1990 роках проходив термінову службу в армії. Потім знову робота в порту – бо тоді вже молода людина перебувала в статусі люблячого чоловіка та батька маленької донечки… отже треба було утримувати сім’ю.
На заочному відділенні історичного факультету Миколаївського державного педагогічного інституту імені В.Г. Бєлінського йому прийшлось вчитися заочно. Нелегкі були роки, але без історії він свого життя не уявляв – і у 1997 році закінчив інститут з відзнакою.
Спочатку працював вчителем в середній школі, а з 2000 року – почався його шлях як викладача вищої школи: давню історію, релігієзнавство, археологію викладав спочатку в аграрній академії, потім – в Миколаївському навчально-науковому Інституті ОНУ імені І.І. Мечникова, а з 2002 року – на історичному факультеті Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського. У 2007-му при кафедрі всесвітньої історії МДУ імені Василя Сухомлинського закінчив аспірантуру.
…Ну а ті далекі юнацькі роки сьогодні згадуються як найбільш цікаві та яскраві. Поряд з історією у нього було ще три захоплення: книжки, баскетбол та музика. Разом з друзями юності – гравцем Клубу веселих та кмітливих Андрієм Криворучко та Ігорем Даниловим, який згодом став журналістом, – влаштовували тематичні дискотеки в школі та публічні виступи з лекціями про популярну музику XX століття – джаз, рок, поп.
З династії… корабелів
І як воно вийшло, що у міцному клані миколаївських корабелів з’явився… історик? По материнській лінії у Кирила в роду – корабели Андріанови.
– Володимир Миколайович був головним інженером і більше 10 років – директором заводу ім. 61 комунара. Це мій двоюрідний дід. Їх було два брати – Володимир та Костянтин Андріанови, – розповідає Кирило Володимирович. – А по лінії батька у мене серед предків теж корабели – Ілля та Єфим Горбенки. Ілля Маркович – мій рідний дід, він був начальником цеху на Чорноморському суднобудівному заводі, а його рідний брат Єфим Маркович Горбенко (тобто мій двоюрідний дід) працював на ЧСЗ головним інженером. На його честь, враховуючи великі досягнення як корабела, навіть назвали риболовецький сейнер “Єфим Горбенко”.
Ну а якщо “копнути” ще глибше – перший прапрадід Андріанов народився в Миколаєві в 1818 році, жив та працював тут практично від заснування міста. А щодо родоводу Горбенків – його коріння походить з Баловного, прапрадід був полковником Бугського козацького війська. Прадід Марко прийшов працювати на завод у Миколаєві, а за ним кораблебудівниками стали наступні покоління – діти й онуки.
Правда, якщо бути вже зовсім точними, історик в сімейному клані таки був – Павел Андріанов, двоюрідний прадід Кирила працював при штабі гетьмана Скоропадського і відомий своїми дослідженнями козацького життя. Загинув від рук більшовиків під час революційних подій.
Визначна постать в Миколаєві – батько пана Кирила, Володимир Ілліч Горбенко, кавалер ордену “За заслуги” III ступеня, головний хормейстер обласного Палацу культури суднобудівників, керівник знаменитого народного хору корабелів, з яким виступав скрізь по Україні та за кордоном. З часом створив хор ветеранів-миколаївців. Незадовго до початку війни громада міста вшанувала ювілей хормейстера – 80 років! З них 60 літ присвячено роботі у Палаці культури… ба більше – Володимир Ілліч і сьогодні там працює!
З чого починався Дикий Сад
На першому курсі інституту відбулась ще одна знакова зустріч Кирила Горбенка з викладачами, які зіграли вирішальну роль в його подальшому житті. Це була “стара гвардія археологів” – Юрій Спіридонович Гребенніков та Ігор Олександрович Смирнов. Імена дуже відомі і славетні в Миколаєві. По закінченню навчального року педагоги-історики у супроводі студентів традиційно відправлялися на розкопки археологічних пам’яток Миколаївщини – це була студентська практика.Так влітку 1993 року Кирило вперше опинився на території городища.
Керівник археологічної експедиції зразу виділив цього хлопця серед інших: студент мав багатий запас знань з історії, виявляв неабиякий інтерес до досліджень, охоче вступав в історичні дискусії з педагогами.Тому не дивно, що Юрій Гребенніков запросив першокурсника до себе на роботу в археологічну експедицію. Так що, починаючи з 1994 року і до закінчення вишу, Кирило Горбенко під керівництвом Гребеннікова продовжував досліджувати Дикий Сад. Разом з Юрієм Спіридоновичем вони робили звіти, обробляли зібраний матеріал. Отже роки студентства пройшли для пана Кирила під “егідою” розкопок, наукових досліджень, публікацій статей з археології, виступів на конференціях тощо.
Як зворушливо згадувати сьогодні про ті перші кроки в науку, перші студентські статті… А тепер Кирило Володимирович є автором понад 170 наукових та науково-публіцистичних праць з археології, історії релігії, стародавньої історії, краєзнавства! У тому числі написані 10 навчально-методичних посібників для студентів вищих навчальних закладів. Десятки разів він був учасником всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференцій, які відбувались, зокрема, в Польщі, Німеччині,Туреччині.
Однак повернемось у той далекий 1997 рік, коли в Дикому Саду все тільки починалось, з’являлись цікаві знахідки, артефакти, відкривались сенсаційні стародавні залишки споруд та будівель. Вже тоді Кирило отримав іменного “відкритого листа” – це кваліфікаційний документ, який офіційно дає право фахівцю на проведення розкопок. А з 1998 року він очолив археологічну експедицію “Дикий Сад”, замінивши Юрія Гребеннікова. Як це було важливо: поряд з вчителем виріс учень, якому можна було довірити величезну справу і не хвилюватись, бути впевненим у майбутньому, у гідному продовженні цієї справи.
30 років “на лопаті”
Так жартують про себе археологи. Протягом трьох десятиріч кожного літа експедиція під керівництвом Кирила Горбенка розпочинала розкопки на нових ділянках городища. До речі, як не згадати – щорічно стартували з того, що вигрібали гори сміття, яким мешканці найближчих будинків встигали завалити унікальне городище протягом осені, зими і весни. Огорожі територія не мала, а неосвічені містяни не мали уяви, яку цінну історичну землю вони забруднюють. До того ж, після закінчення сезону все розкопане та досліджене знову засипали землею – подалі від очей любителів пікніків-шашликів на природі.
Сьогодні, через роки, маємо нагоду проаналізувати внесок пана Кирила в дослідження Дикого Саду і показати, нащадком яких знаних попередників він став. Адже перший етап досліджень (1927-1929, 1956) пов’язаний з іменами легендарних Феодосія Тимофійовича Камінського та Лазаря Славіна. Другий етап почався тільки в 1990 році під керівництвом Юрія Гребеннікова. А третій (з 1998 року і до сього дня) – це вже під керуванням пана Горбенка.
Перші роки були важкими – археологічні сезони 90-х не фінансувались, роботи проводились студентами-практикантами та волонтерами. Тож в такій ситуації було неможливо розгортати масштабні розкопки. Але, незважаючи на всі ускладнення, вже до 2003 року було досліджено 19 археологічних об’єктів – житлові, хазяйські, культові, оборонні споруди.
Справжній прорив почався в 2003-му – з того часу розкопки стали наймасштабнішими та найсенсаційнішими за всю попередню історію досліджень Дикого Саду. Сталося це завдяки значному фінансуванню, яке надходило від приватної особи, а в 2016-2019 роках кошти виділяла міська влада. Знахідки привернули увагу науковців України та зарубіжжя, представників миколаївських можновладців, культурної громадськості.
Тоді Кирило Горбенко з командою почали ставити питання про музеєфікацію Дикого Саду. Ентузіасти-археологи готові були власними руками, безкоштовно законсервувати рештки кам’яних фундаментів городища та водити сюди екскурсії – бо в Україні немає більше такого величного пам’ятника бронзового віку, ровесника Гомерівської Трої, який би існував у самому центрі сучасного міста.
Офіціальний музейний статус Дикий Сад отримати не встиг, незважаючи на те, що експедиції Кирила Горбенка досягли значущих результатів: на початок 2021 року в городищі було досліджено 27 приміщень на території “цитаделі” та 16 приміщень далекого передмістя. Серед найбільш цікавих відкриттів – цитадель, оборонний рів з фундаментом для перекидного мосту, оборонні башти, храмовий комплекс, майстерні. Знайдено більш як 15 тисяч фрагментів кераміки, 250 артефактів з каменю, 81 вироб з металу (серед яких справжній раритет – скарб бронзових сокирок-кельтів), кістяні предмети та інше.
На банальне питання журналіста, яку знахідку археолог Горбенко вважає найважливішою в своєму житті, він посміхнувся. “Ви, очевидно, чекали у відповідь – кельти чи ножик… а я скажу так: кожний черепок вилучаю із землі з хвилюванням і великою радістю”.
Дикий Сад – не тільки музей, а й науковий майданчик
Починаючи з 2017 року Дикий Сад став поступово походити на музей… хоча, як і раніше, існував без офіційного статусу. Розчистили територію від земляних отвалів та захаращеності. Пізніше з’явилася огорожа, банери, які розповідають перехожій повз історичний майданчик людині про Дикий Сад та демонструють наочно, яке мало вигляд городище і його мешканці. За це подяка тодішній міській та обласній владі і спонсорам-бізнесменам.
Кирило Володимирович разом з численними миколаївцями – науковцями, краєзнавцями, громадськими діячами, представниками культури – постійно намагався привертати увагу до цього стародавнього і, якоюсь мірою, священного місця. Безліч наукових та публіцистичних статей, інтерв’ю в пресі та на ТВ, екскурсії для українських та зарубіжних гостей, прес-конференції за підсумками польових сезонів – все це робило свою добру “рекламну справу”.
Великі програми просто неба, присвячені Дню археолога, полюбилися городянам. Ще б пак! В анонсах цих свят значились: екскурсії городищем, майстер-класи, історичні реконструкції, фотозони, перформанс живих скульптур… Ще й на додаток – рок-концерт за участі найкрутіших українських рок-гуртів, або театральна вистава від миколаївських акторів поряд зі стародавніми кам’яними кладками городища, або під покровом ночі малювання палаючим смолоскипом втрачених контурів споруд, як то може робити тільки художник Володимир Бахтов.
Щодо наукової діяльності – дослідження миколаївців у Дикому Саду та знакові знахідки додали багато нового, невідомого, корисного для науки, для вивчання епохи пізньої бронзи. Розробки викладачів кафедри історії та археології зацікавили наукову спільноту Європи, призвели до спільних досліджень у рамках проектів ЄС.
Це були, перш за все, проєкти з лабораторіями генетики ЄС (зокрема, з Естонськім науковим центром міста Тарту). Знайдені в Дикому Саду черепи та подальше вивчення антропологічних матеріалів дозволили дослідити генетичні маркери мешканців городища і додати нові факти у вивчення генофонду народів Евразії.
Завдяки знахідкам інтересних фрагментів кераміки, миколаївські науковці потрапили до проєкту за підтримки Фонду Фольксвагену (Німеччина), фахівці якого вивчають гончарний посуд стародавніх народів.
Згодом Миколаїв приєднався до Міжнародного Грузино-Україно-Болгарського транскордонного проєкту з креативного туризму; а також став учасником проєкту: “Past&FutureMilletFoodways (MILWAYS). Прошлое и будущее проса”… так-так, мова йде про ту саму зернову культуру, яку ми з вами досі вживаємо на сніданок.
І обов’язково треба згадати про перший в Україні інтерактивний тур доповненої реальності «Дикий сад» 2021-2023 рр., здійснений за підтримки інвестиційного фонду Канади (Українська діаспора).
І далі – дещо з біографії
Багаж його знань, любов до своєї справи, повага до нашого Північного Причорномор’я, багатого на пам’ятки давньої історії, бажання зробити для розвитку історичної науки якомога більше, енергійність, ініціативність призвели до того, що Кирило Горбенко навантажив на себе ще цілу гору цікавих та корисних справ і функцій.
Більш ніж десяток років працював директором Науково-дослідного центру «Лукомор’є» Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України. Очолив освітньо-наукову лабораторію археології в університеті ім. Василя Сухомлинського та університетський музей археології та етнографії. З 2010 року став працювати з обдарованою молоддю – як керівник секції «Археологічне краєзнавство» Миколаївського відділення МАН – Малої академії наук.
Серед його громадських доручень опинились наступні: експерт обласного комітету з присудження премії імені Миколи Аркаса; експерт міської програми “Городянин року”-“Людина року”; відповідальний секретар Наукового щоквартальника «ЕМІНАК», в якому традиційно представлені роботи вчених України з актуальних питань історії, археології, історіографії та краєзнавства.
Кирило Володимирович Горбенко – відмінник освіти України, член Миколаївського відділення Спілки археологів України, член Спілки краєзнавців, почесний краєзнавець України.
Серед відзнак та нагород відомого науковця: обласна премія імені М.М. Аркаса в номінації «Археологічні дослідження та збереження культурно-історичноїспадщини» (у складі колективу, 2006 р.); Почесне звання «Городянин року 2007» у номінації “Наука” (2008 р.); Почесна відзнака «За заслуги перед містом Миколаїв» (2015 р.); звання “Найкращий Миколаївець” у номінації “Наука та освіта” (2016 р.); Нагрудний знак Міністерства освіти і науки України «За наукові та освітні досягнення» (2018 р.). А ще – численні почесні грамоти від Міністерства науки і освіти, від Миколаївської ОДА, міського голови.
Значним досягненням також є диплом переможця Х обласного конкурсу «Краща Миколаївська книга» у номінації «Краще учбове видання та підручники» – таким чином був відзначений (у складі авторського колективу) навчальний посібник “Історія рідного краю”.
Ще один диплом переможця – на цей раз ХІ обласного конкурсу «Краща Миколаївська книга» у номінації «Краще учбове видання та підручники» (також у складі авторського колективу) – “Історія Степового Побужжя: Від найдавніших часів до кінця XVIII століття” (2020 р.).
***
І це, мабуть, не все. Якщо ми зазирнемо на сторінку Фейсбуку під назвою “Спільнота істориків МНУ імені В.О. Сухомлинського“, то знайдемо пост про Кирила Горбенка, який виклали студенти. Думка учнів про свого вчителя – це дуже важливо і показово:
“Викладач, який ЗАВЖДИ підтримує усі студентські ініціативи! Викладач, який ЗАВЖДИ прагне перемоги і вміє налаштувати студентів на боротьбу за максимально позитивний результат! Яскравий, неординарний, харизматичний – наш Кирилл Горбенко! Найдосвідченіший з наших викладачів у “Битвах поколінь“…
Ну як не процитувати цю характеристику, якщо він – перш за все – УЧИТЕЛЬ!
Наталія Христова.