Пропонуємо читачам вітання, яке розмістив на сторінці у фейсбуці Тарас Кремінь.
В’ячеслав Тимофійович Качурін (20. 01. 1942, с. Бик Саратов. обл., РФ) – російськомовний поет, виконавець у жанрі авторської пісні. Член НСПУ (1975). Лауреат обласної культурологічної премії імені Миколи Аркаса (2008), Всеукраїнської літературної премії імені Миколи Ушакова (2009). «Городянин року» в номінації «Мистецтво». 2011 року з нагоди 20-ї річниці Незалежності України В. Качуріну присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».
Далі – слово імениннику: «Родители мои, Иван Кузьмич Коростелёв и Вера Ивановна Качурина, поженились весной 1941 г. В июне началась Отечественная война, отца забрали на фронт, а мать поехала работать учительницей в село Бык Саратовской области, где и родила меня зимой 1942 г. На квартиру с маленьким ребёнком её никто не брал, питаться было нечем, и мать, выпросив в школе подводу, повезла меня к дальним родственникам за 60 километров в село Алексеевка Саратовской области…
По пути телега сломалась, мать завернула меня в свои платья, старую фуфайку и пошла пешком. В дороге нас застал мокрый снег с промозглым ветром, и мы скорее всего должны были замёрзнуть в пути, но Бог решил сохранить нам жизнь». Це з автобіографічної книги іменинника, яку він видав до 80-ліття.
В. Качурін закінчив фізмат Миколаївського педінституту (1964). Під час служби почав займатися важкою атлетикою, став майстром спорту з гирьового спорту. Учителював у Миколаєві, степному Криму, працював на китобійній флотилії «Радянська Україна» (був там директором вечірньої школи) та промбазі «Восток». Автор сценарію до фільму «Земля стоїть не на китах», за який удостоєний першої премії на Всесоюзному фестивалі.
Пізніше він очолював Миколаївське обласне літоб’єднання імена Петра Ходченка (1971–2000), згодом – Миколаївську організацію НСПУ (2000-2010). Головний редактор міжнародного Інтернет-журналу «litnik.org, був заступником головреда журналу «Соборна вулиця» (2011-2017), керівником літературних об’єднань – найдавнішого в Україні “Стапель” (ЧСЗ), а також “Медик” тощо. Де ви, слухачі?
Твори В.Качуріна присвячені морякам, романтиці моря, розкривають духовний світ сучасника. Пише також для дітей: «Там, где полюс недалек» (1978), «Перо альбатроса» (1981), «Учебная тревога» (1984), «Волшебные рейсы» (1987; усі – Київ), «Главный праздник» (О., 1988), «Я буду космонавтом» (Н., 2005).
Виконує власні пісні, яких у нього не менше тисячі, у супроводі гітари. Активно виступає у трудових колективах, перед молоддю, на міських концертах і святкових заходах. До ювілею В.Качуріна в миколаївському видавництві «Іліон» вийшла книга автобіографічних нарисів «На перекрестке эпох», а також вибрані твори.
Додам до цього допису рецензію мого батька Дмитра Креміня на книгу В.Качуріна “Океан впадает в небо”.
СЕРЦЕ В КРАПЛІ ОКЕАНУ
Біографія сучасного поета – це його книги. Лірика любовна і громадська, патетика і ніжні роздуми над вічною загадкою буття,яка криється в малій краплі моря-океану.
Як мало хто з миколаївців, наш vis-a-vis В’ячеслав Качурін овіяний легендами морів та океанів, адже не просто співав осанну морякам і корабелам, поглядаючи на каравани кораблів із берега. Ні, в його життєвому послужному списку —нелегка праця на китобійній флотилії, де він прилучав до наук молодих моряків-китобоїв і морячок, майже десятиліття був директором вечірньої школи. Як не парадоксально,за фахом поет —фізик і математик, а вчительську освіту здобув на фізико-математичному факультеті Миколаївського державного педагогічного інституту імені В.Г. Бєлінського в далекі 60-і. В числі його друзів —академіки і професори, капітани далекого плавання, генерали та адмірали. Дійсний член Миколаївського морського зібрання, В’ячеслав Качурін і тепер часто виступає перед сивочолими китобоями, військовими моряками та воїнами ЗСУ, для кого доблесть і честь — знакові поняття доби, які часи не стояли б надворі.
Вірність морській темі —лейтмотив і знакова прикмета найновішої книги В.Качуріна “Океан впадает в небо”, яка розійшлася небувалим тиражем у недавній “довоєнний” і вже “воєнний рік”. Океанська ностальгія сфокусувала в собі найкращі, перлинні зразки лірики нашого співця світового безмежжя. Як ніхто інший, і я засвідчую: швидкоплинний час у ліриці В.Качуріна ХХІ століття огранюється всіма гранями того “магічного кристалу”, про який писав класик. І хоча тематичні обшири сучасного рапсода незмінно збагачуються, проте кардіограма поетового серця така ж витончена в своєму темпоритмі, як і замолоду, коли до читача приходили перші поетичні збірки вчителя-китобоя, зокрема, його збірка “Берег волны”. Він став членом Спілки письменників у далекому 1974-му, в рік заснування Миколаївської філії СПУ, коли в осонцені кабінети приходили творці поезії та прози небувалого хисту — досі читачі питають у бібліотеках поетичні книги Еміля Январьова та Валер’яна Юр’єва, Валерія Бойченка і Леоніда Вороніна, романи Михайла Божаткіна та Івана Григурка, Олександра Зими і Кирила Курашкевича, Віктора Подольського…
В’ячеслава Качуріна оточувала особлива аура — морська. Поетична і мелодична, адже він іще з молодих літ модерував себе як поет-бард. І нині, удостоєний престижних премій імені трьох Миколаїв – Аркаса, Ушакова, Гумильова – з небувалим піднесенням грає авторські свої та класичні бардівські пісні.
У далекому ХХ столітті – спомини про наше тріо з Іваном Григурком на Єланеччині, Новоодещині, наш дует на БАМі, трансконтинентальний круїз до земляків-мостобудівників. Миколаїв-Москва-Красноярськ-Благовещенськ- Тинда-Беркакіт-Олондо. Майже сорок років пройшло, відійшло багато рідних людей, а скарбом пам’яті – ціла бібліотека книг лірики і дитячих книг, до яких тягнуться дорослі й малі читачі. Неймовірно радісно усвідомлювати: життя триває, нові поезії творяться, книги виходять. У наш божевільний, огненний час лише поезія та епіка не дає людям озлобитись до краю. Це мені нагадує дарунок із зони вічної мерзлоти, коли нам із Качуріним дарували кімнатні квіти на трасі Байкало-Амурської магістралі, коли музику ВІА “Орбіта” і наші вірші слухали зі сльозами на очах.
Океан відбивався в сльозині того незабутнього вечора-концерту!
2016