Анжела Слободян – українська журналістка, на момент 24 лютого 2022 року – власна кореспондентка телеканалу «Україна 24» у Херсонській та Миколаївській областях.
«Моя історія – краплина в тих злочинах росії в Україні. Саме зараз в Гаазі документують свідчення тих, хто став жертвами цієї неспровокованої агресії. Фактично рік тому, у перші дні повномасштабного вторгнення, я вирішила, що маю фіксувати життя херсонців в окупації. Безпосередньо перебуваючи в Херсоні. Результат – арешт і місяць у катівні. Я витримала. Хтось – ні. Мені вдалося вирватись на підконтрольну Україні територію і повернутись в професію. А зараз я просто зобов’язана розповідати правду про злочини росії проти українців. Розповідати світові все, що бачила і все через що пройшла сама», – напише за результатами свідчення в Гаазі Анжела.
24 лютого 2022 року о 5-й ранку Анжелі зателефонував знайомий із словами «почалося». Оператор, який працював з нею, мав рятувати родину. Він виїхав. Журналістка ж залишилася працювати, знімати і передавати новини з вже окупованого Херсону. Знімала Анжела на телефон. Відео доводилося монтувати самостійно. Працювала із різних точок – друзі, яким в перші дні окупації вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, залишили ключі від квартир. В цих квартирах і виходила в ефір. Так українці в «Єдиному марафоні» могли бачити і чути голос окупованого Херсону. Це і відкритий супротив містян у перший місяць російського захоплення: мітинги, демонстрації, непокора. Це історії мирних херсонців, які потрапили під вогневий шквал окупантів в перші дні загарбництва.
Вона намагалася відслідкувати долю і викраденого в окупації та взятого в полон Херсонського міського голову Ігоря Колихаєва. Анжела вважає, що загарбники навіть не могли повірити, що у них під носом українська журналістка виходить в ефір і веде репортажі з окупованого Херсона. Втім, така ситуація не тривала довго. 5 липня 2022 року вона знаходилася в будинку близької людини. «Як бачу – автівки і люди у формі, в балаклавах. Один з них показує на ворота, мовляв, відкривай. Чинити супротив не було сенсу. Поки йшли відкривати, вони перелізли самі через паркан. Увірвалися у будинок. Почався допит, який тривав десь чотири години.
Потім – сміттєвий чорний пакет на голову, а зверху ще й обмотали штанами, в автівку – і до ізолятора тимчасового тримання. Цікаво те, що мене звинуватили у шпигунстві, що я агент СБУ під прикриттям, членкиня ДРГ (диверсійної розвідгрупи).
В ызоляторы тимчасового тримання Анжелу Слободян помістили в жіночу камеру, де перебувало ще чотири жінки. Кожна була чи матір’ю, чи дружиною, чи сестрою АТОвця чи волонтера.
«Палата №6» – свій час перебування в катівні журналістка асоціює із назвою чеховського оповідання про божевільню. В камері, де цілодобово світить яскравий прожектор, де не зрозуміло – день чи ніч, де тисячі тарганів, як окупанти, хазяйнують на всіх горизонтальних та вертикальних поверхнях, де щоденний раціон з варених у ком макаронів… Але доводилося виживати. І – не зійти з розуму від цілодобових тортур та криків бранців. Одна із співкамерниць, 66-річна Феня, не витримала. Їй стало зле, знепритомніла. Ледве вмовили викликати лікарів. Феню вивезли кати. За кілька днів вона померла у лікарні від інсульту.
«А поруч, за стінкою камери, відбувалися допити. Ми все чули. Чули, як електрострумом катують чоловіків, потім б’ють. Чули автоматні черги і слова катів: «Переборщили, тепер тіло тре кудись дівати». Головне, що я казала собі щоранку: треба вижити», – згадує Анжела.
Так тривало 30 днів. Довелося пройти через чотири допити, під час яких бранці надягали в’язану шапку і спускали на шию, ніби боячись своєї ідентифікації. Ввечері 5 серпня сповістили, що її відпускають. Вимусили написати під диктовку кілька «зобов’язань»: це і заборона займатися журналістською діяльністю, і заборона виїзду за межі Херсона. Втім їй вдалося виїхати з Херсону.
Журналістка дала свідчення в Гаазі, де відбувся Народний трибунал над режимом путіна. Вона і десятки українців давали свідчення щодо геноциду українського народу, який розпочав російський диктатор-тиран.
«Вірю – злочинці будуть покарані. Всі свідчення Народному трибуналу передадуть в Міжнародний кримінальний суд в Гаазі. І всі ці матеріали складуть основу для Міжнародного трибуналу над керівництвом кремля і кожним росіянином, який вчинив воєнний злочин і злочин проти людяності», – написала після свого виступу у Нідерландах Анжела Слободян.
А повернення у професію відбулося. Журналістка зняла фільм «Навала», який розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення. Надалі планує продовжити свій дебют в документалістиці. Окрім цього, їй запропонували очолити один із муніципальних каналів Вінниці, де вона зараз і працює.
Наталя Болховська,
журналістка, ГО «Вінницький прес-клуб»