З приходом тепла та сонця почала проводити свої авторські екскурсії містом старший науковий співробітник Миколаївського краєзнавчого музею Тетяна Губська. Вона, звичайно, унікальна, наша Тетяна Миколаївна, яка зберігає у своїй пам’яті масу інформації з історії міста: цифри та факти, прізвища городян та їхні родоводи, знає багато про життєві шляхи миколаївців, біографії будинків тощо. А втім, цей архів пам’яті – не диво, бо вже понад 40 років історикиня досліджує міське минуле. І ще – вона дивовижний оповідач, кожна екскурсія перетворюється на маленьку моновиставу.
Тематика авторських екскурсій різноманітна. «Біля воріт старої верфі», «Підземелля краєзнавчого музею», «Амурні історії. Прогулянка бульваром», «Прогуляємося старим некрополем», «Яхт-клуб», «Церкви нашого міста», «Знайомтеся – вулиця Спаська», а слідом за Спаською – знайомство з Соборною, Фалєєвською та інш.
І ось що цікаво: йдемо старим містом, розглядаємо будинки. Начебто вони й непрезентабельні, потребують ремонту, деякі втратили свій первісний вигляд, бо нові господарі змінили їхню зовнішність. Але коли пані Тетяна починає розповідати про миколаївців, які жили тут у XIX – на початку XX століть, будинок ніби перетворюється в наших очах на красеня. Ти не бачиш облуплених стін, поринаєш у далекі часи, коли він був новенькою забудовою і його населяли люди з минулого, чуєш імена, отримуєш цікаву інформацію про їхнє повсякденне життя.
Дивно, але двогодинна екскурсія може пройти на зовсім невеличкій ділянці – на декількох вулицях, оточуючих краєзнавчий музей «Старофлотські казарми». Починається мандрівка від парадних воріт адміралтейства, вони збереглися з 1834 року і сьогодні є пам’яткою архітектури національного значення. Окрім історії, екскурсовод розповість, що тут робить в оздобленні цих воріт гіпокампус, у давньогрецькій міфології – кінь з риб’ячим хвостом, він же – цар риб, він же – неодмінний супутник Нептуна. Виявляється, у геральдиці зображення гіпокампуса використовується для позначення зв’язку з мореплавством.
Розповідь про казарми, де тепер розміщується музей, то тема особлива. Зовсім недавно до старої інформації, стали додаватись нові факти про будівлю, бо музейники почали розчищати підвали. Підвали заглиблюються у землю на понад 10 метрів і мають 3 рівні. Металеві сходинки схожі на корабельний трап. Високі арочні стелі. Товщина стін вражає, бо доходить майже до метра. Вузенькі коридори ведуть до інших приміщень – їх ще належить розчищати, бо завалені камінням… У такому поки «неприбраному» вигляді підвали навіть більш привабливі, через те що схожі на якісь замкові підземелля.
Під час екскурсії миколаївці, ВПО з інших міст, гості дізнаються багато цікавого – саме тут, на Набережній, сконцентрована головна історія міста. Екскурсанти проходять по дорозі, яка спускається до Інгулу та колись була викладена бруківкою. Сьогодні ця бруківка у деяких місцях виглядає з-під асфальту – влада обіцяла асфальт зняти і відкрити очам городян автентичну мостову. Шлях до Інгулу лежить між старих стін – це кам’яні стіни-паркани старого Адміралтейства. Ніша у стіні колись була створена для ікони Божої Матері. Рибалки молилися тут перед тим, як вирушати у море. Історики стверджують, що стояла ікона починаючи з 1830 року, а прибрали – у 1917-му.
Проходячи поряд з красивою будівлею, яку ми сьогодні називаємо «Адміралтейство», екскурсанти дізнаються, що це заводоуправління завода ім. 61 комунара і зведено воно на початку 1950-х років, тобто у середині XX століття. Тепер ця візитівка Миколаєва – з корабликом на шпилі – знаходиться у жахливому стані: частково зруйнований дах, посічені від вибуху стіни… наслідки війни з росією.
Отже про історичні події, про цікавих осіб минулого тут можна розповідати на кожному кроці. Сквер «Манганарієвський» більшість городян називають «Серце міста», але ж офіціальна його назва – на честь адмірала, головного командира Чорноморського флоту Михайла Манганарі.
Йдемо далі: перед нами ще одна будівля казарм флотського екіпажу, пізніше тут оселилась Олександрівська гімназія, тепер Миколаївський будівельний фаховий коледж. «Ось бачите маленьке віконце на третьому поверсі – там була церква гімназії», – розповідає Тетяна Губська і додає цікаву інформацію про такий обов’язковий в учбових закладах XIX століття предмет, як «Закон Божий». Цю частину розповіді уважно слухають діти, яких чимало буває на історичних екскурсіях Тетяни Миколаївни.
Біля Олександрівської гімназії стоїть невеличкий пам’ятник матросу Гнату Шевченку, який загинув під час Кримської війни у 1855 році. Між іншим, з цікавою біографією цей пам’ятник, бо є першим пам’ятником нижньому флотському чину. Автентичний бюст матроса був встановлений у Миколаєві 1874 року – відлили його у ливарній майстерні адміралтейської верфі з металу трофейних гармат, захоплених у турків під час війни 1828-1829 років. Згодом бюст був втрачений, але відновлений – у 1994 році.
Тетяна Миколаївна завжди звертає увагу на старі грати, які оточують коледж і збереглися до наших днів. Особливу увагу привертає обличчя грецької богині Афродіти – воно прикрашає паркан. Афродіта вважається покровителькою вітрильників та мореплавців, бо, за переказами, врятувала багатьох моряків від лиха на морі.
Коли екскурсія поверне на вулицю Аптекарську (сьогодні поки ще – імені 68-ми десантників), містяни почують розповіді про побут мешканців казарм флотського екіпажу. І авторка екскурсії навіть спробує залучити знавців історії у невеличку вікторину. Що можуть означати залишки отих маленьких віконець, які видно на стіні? Сучасній людині важко відповісти на це питання. Виявляється, тут були розташовані стайні, отже ці віконця – для конячих морд. А навпроти стайні колись були торговельні ряди, і тільки один старий будиночок нагадує нам про це.
Новий поворот – і екскурсанти виходять на вулицю 2-у Слобідську. З лівої сторони – ще одна будівля старофлотських казарм. Мріяли відновити цю споруду і розмістити в ній нові музейні експозиції, бо нашому музею, безумовно, тісно у тому просторі, який він зараз займає. Але завадила спочатку відсутність грошей, а тепер – війна.
З правого боку – сквер Комунарів. А колись був Адміралтейський плац. А ще колись-колись – давньогрецький некрополь. Як садили тут дерева вже наші сучасники – неодноразово траплялись в землі знахідки часів до нашої ери. Тепер все це «закатано в асфальт».
А якщо, перетинаючи сквер, увімкнути фантазію, на місті сучасної «Могилянки» можна подумки уявити полкову церкву 58-го піхотного Празького полку. Велика будова була розрахована на 345 осіб, стіни мали розписи у візантійському стилі за подобою розписів Київського Володимирського собору.
Поряд з «Могилянкою» будинок зберігся – у минулому це притулок Миколаївського благодійного товариства, зведений 1880 року. Тепер – історичний факультет одного з миколаївських вишів.
Про розстріл на площі, яка отримала назву на честь розстріляних тут комунарів, – теж йде мова під час екскурсії. І Тетяна Миколаївна розповідає правдиву історію (не радянських часів) про цю сумну подію.
Наталія Христова.
Фото автора.