4 березня. 75 років тому народився легендарний автор “Червоної рути” Володимир Івасюк

20:56

Откройте “Вечерний Николаев” в Google News и  Телеграм-канале

4 березня 1949 року у Кіцмані Чернівецької області народився відомий український композитор, автор безсмертної «Червоної рути» Володимир Івасюк. Сьогодні йому могло б виповнитися 75 років.

Серед найвідоміших пісень Івасюка, які принесли йому всесвітню славу: «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Балада про мальви», «Тільки раз цвіте любов», «Кленовий вогонь», «Мила моя», «Балада про дві скрипки», «Відлуння твоїх кроків», “Водограй”, “Ой, смереко”, “Я піду в далекі гори”. А всього їх було написано більше сотні.

Український інститут національної пам’яті пропонує пригадати цікаві факти із життя та творчості митця, життя якого обірвалось у 30 років.

1. Хлопчика назвали Володимиром – на честь батькових улюблених поетів Сосюри та Cамійленка.

2. Змалечку він тягнувся до музики, в три роки найбільшим задоволенням були репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. З п’яти сам починає вчитися грати на скрипці.  Музичну школу в Кіцмані відкрили за клопотаннями Михайла Івасюка та інших батьків.

3. Володимиру Івасюку «світила» золота медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляли парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна. При спробі зняти незакріплений бюст упав із постаменту і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито «Справу Володимира Івасюка», постало питання про виключення його із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії СРСР та суспільствознавства.

4. Ця ж історія завадила йому стати студентом Чернівецького медичного інституту попри блискуче складені вступні іспити. Хтось доніс про «справу» і 31 серпня 1966 року замість студентського квитка Івасюк його чекали звинувачення, що він «нечесним шляхом пробрався у лави радянських студентів» і наказ про виключення. Лише через рік, отримавши рекомендацію від заводу «Легмаш», Івасюк став студентом медінституту.

5. Багато пісень Володимир Івасюк писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати їх до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в СРСР та за кордоном, їх співали від Камчатки до Чорного моря, а «Червона рута» стала справжнім світовим шлягером.

 

 

У 1971 році “Червона рута” пролунала на “Пісні року” і стала однією із двадцяти найкращих пісень на думку слухачів та глядачів. Тоді її виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк.

 

6. У Володимира Івасюка було дві освіти. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його професором був Анатолій Кос-Анатольський.

7. У Володимира Івасюка була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті.

8. Телевізійні фільми «Червона рута» та «Пісня завжди з нами» принесли Івасюкові шалену популярність, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати «виправдання» пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень.

9. Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. . В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.

10. Попри це похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.