Пропонуємо актуальний матеріал журналіста В’ячеслава Головченка, його особисту думку про об’єднання чинних державних університетів в Миколаєві.
Нарешті почався процес об’єднання чинних державних університетів. Я його підтримував, коли це ще не стало трендом. Не мають на «кволому» бюджеті «висіти» три сотні адміністративних надбудов вишів. Кількість здобувачів вищої освіти щороку падає, а кількість проректорів росте.
У Миколаєві ще в університетах керівники дуже літні люди. В «сухомлінці» ректору 77-й… він, здається, чотири строки у кріслі вже відсидів. Трохи молодше – ректори «аграрки» й «могілянки».
Тому… Міносвіти вирішили об’єднувати в НУК, де наймолодший (1963 року народження) ректор.
Це – гіпотеза. Їх багато народжується, як і версій, чому в Одесі тільки екологічний університет, не самий малолюдний, але з перспективною під забудову землею, вливають у класичний…
Тому зосередимось саме на стилі реалізації перезрілого управлінського рішення. У минулу п’ятницю КМУ оприлюднив власне рішення про реорганізацію Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського «шляхом приєднання його до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова». Міністерство освіти та науки у своєму інформаційному повідомленні на власному сайті ту саму інформацію ще «запакувало» у ніби людську «обгортку» й назвало багатогалузевий “Університет кораблебудування і розвитку Півдня” (УКРоП). Як пошуткували у миколаївській групі освітян в соцмережі: нам змінили ім’я адмірала в назві університету на однорічну рослину.
Головна претензія у всіх, хто прореагував на новину про злиття вишів, зводилась до: з суспільством, місцевими експертами навіть не порадились. Цілком справедливе невдоволення, як на мене…
Це в Північній Америці Університет – один з центрів громади. А в Україні, та конкретному Миколаєві, – «здобич» ректора та його партнерів з чиновництва державного органу. Всі класичні завдання Університету прописані ще в епоху Ренесансу в Західній Європі залишаються в нас на папері. Ну ще й у вигляді бітів на сайті.
Ще у 2000-роки ми з братом, вже доктором педнаук, вивчали досвід університетів у Бостоні, Чикаґо й Сан-Франциско. Міста та їх місії в США слугують фундаментом існування університетів. Так й співіснують – університети штату та міста. Без міністерства освіти держави.
А що ми маємо в Україні у стані війни? Чиновники центрального органу влади вирішили зобразити економію бюджетних коштів й реорганізувати шляхом злиття деякі виші. Майже без урахування громадської думки, та без консультацій з місцевою громадою. Бо одноденний десант у Миколаїв й зустрічі з ректорами/деканами – це точно недостатньо, щоб вважатись партисипацією. Економічного обґрунтовування від об’єднання – миколаївська громада не бачила. Щось мені підказує, що рахували лише, скільки квадратних метрів університетських аудиторій підлягають відновленню.
А чи будуть в них студенти та коли – не врахували? Як й в “тумані” доля молодих викладачів, яких війна покликала першими, кого в ЗСУ, а кого на польський склад працювати.
Може хоча б «аграрка», «культура» та ЧДУ спроможуться об’єднатись у консорціум обласного університету у комплексі з місцевими коледжами. А то київські “креслярі” залишать наш край взагалі без вищої освіти, як “дике поле”.
Ну а громада Миколаєва, яка після героїчного спротиву 2022 року значно втратила дієвих членів, має висловитись. Здається, інтереси міста – при виконанні цього рішення КМУ про злиття університетів – не враховано! Середній вік шкільних вчителів у місті наближується до віку ректорів.
Що ви казали за якість освіти?