21 серпня уродженцеві Закарпаття, поету, Шевченківському лауреату Дмитрові Кременю мало виповнитися 69 років. Вшанували видатного земляка в Ужгороді по-особливому: на малій сцені Закарпатського академічного обласного музично-драматичного театру ім. братів Шерегіїв відбулася прем’єра літературно-мистецького перфомансу «Танець блукаючого вогню» за ранніми творами поета. Серед глядачів, яких ледве вмістив зал, був і син поета, Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь з родиною.
В основі театрального дійства зокрема заборонена свого часу поема «Меморандум Герштейна», яка викликала шквал критики комсомольсько-партійних органів за «буржуазні ухили, відхід від соцреалізму» і стала початком фактично вигнання поета-четвертокурсника філологічного факультету УжДУ Дмитра Кременя з університету й із Закарпаття, причиною переїзду у Миколаїв.
Поема розповідає про реального офіцера військ СС Курта Герштейна – фахівця із використання синильної кислоти. Він шукав свою божевільну сестру Гретхен, думав, що зможе завдяки своїй роботі потрапити до концтабору «Белшець» на території Польщі і врятувати її. Але, коли зрозумів, що синильну кислоту на території табору використовують не для очищення води, як йому казали, а для масових вбивств, і його сестри вже нема серед живих, він став списувати банки з речовиною як прострочені й передавати інформацію про фабрики смерті за кордон. Втім, зрозумівши, що не може протистояти масовим убивствам, почепив зірку Давида і разом з євреями пішов до табору. Від смерті у газовій камері Герштейна врятувала нацистська капітуляція, після якої його заарештували війська союзників. Через деякий час Курта знайшли повішеним у камері. Було це самогубство чи акція сусідів по камері – невідомо. Але до цього моменту офіцер встиг підготувати доповідну про масові знищення людей у концтаборах, яку 1946 року використали як доказ на Нюрнберзькому процесі. К. Герштейна реабілітували 1965 року.
Син поета, Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь розповів, що поема «Меморадум Герштейна» вперше була надрукована в книзі з поезіями ранньої творчості «З днів шалених» тільки 2020 року. До цього часу про цю поему-симфонію, через яку його батько зазнав фактично політичного переслідування, мало хто знав. Дмитро Кремінь ніколи не друкував її в повному обсязі, хіба кілька фрагментів. Тому що вона була резонансною, кричущою, складною.
«Мені вдалося знайти у родинних архівах сім’ї Івана та Наталки Ребриків фрагмент протоколу засідання літстудії ім. Гойди УжДУ від 18 листопада 1974 року, з якого розуміємо, що це був добре продуманий каральний захід, спрямований репресувати талановитого четвертокурсника, показати всім, що буде з тими, хто відійде від ліній соцреалізму. Знайшов і кілька редакцій тексту поеми. Тому, коли виникла ідея зробити вечір пам’яті Дмитра Кременя на Закарпатті, то сім’я зійшлася на тому, що це має бути літературно-музична композиція, в основу якої ляжуть тексти, які найбільше знайомі на Закарпатті. «Меморандум» був найрезонанснішою для того покоління поемою, батько її читав і на неформальних зустрічах, поема була на руках у І. Чендея, П. Скунця, її активно обговорювали на філфаку УжДУ, тому ми вирішили організувати повернення Д. Кременя на Закарпаття тими текстами, через які він був змушений його покинути.
Часу на постановку було замало, але я дякую творчому колективу театру за те, що змогли відчути дух тодішньої епохи, поставити на передній план цінності, які гуртують не лише суспільство, а й людство. Й загострити і так доволі гостре, болісне відчуття втрат в умовах російсько-української війни. Ця поема є надзвичайно гострою, актуальною тому, що геноцид повторюється, війна набуває нових масштабів і вона знову на території України. Мій батько, будучи студентом четвертого курсу, зміг відчути найголовніше – людство, яке забуває історію, наражається на повторення трагедій і бід, а непокаране зло має властивість повертатися і ставати більшим. Тому я вважаю, що Нюрнберзький процес над російською ордою буде найближчим часом. А ми як Україна повинні знати свою історію, захищати свою землю і кожного громадянина», – відзначив Тарас Кремінь.
Також Тарас Дмитрович поділився, що батько дуже важко переживав початок війни у 2014 році, коли Миколаїв теж міг бути окупованим. Він всіляко помагав ЗСУ, активно друкувався на сторінках всеукраїнських видань, його твори перекладалися багатьма мовами світу, де він закликав людство мобілізуватися й боротися проти окупанта, ворога. Його серце не витримало 2019 року. Тексти ж виявилися пророчими не лише для нашої країни.
Інсценізувати складний поетичний твір, до речі, вперше, вдалося режисеру Василю Шершуну. Постановник розповідає, що на всю роботу творчий колектив мав лише 2 тижні. Сценарій пан Василь написав за кілька годин, створили дійство – за 7 репетицій. «Я вдячний всьому творчому колективу – художнику, балетмейстеру, музикантам, акторам – за цю вартісну роботу. Хоч часу було мало, але колектив мобілізувався, потужно працював і видав результат. Думаю, вийшло тому, що ми перейнялися матеріалом: заряд, бунтарський дух поетичних рядків Дмитра Кременя передався нам, адже вони співзвучні тому, що переживає Україна тепер. Нам не треба було нічого вигадувати, бо ми у 2022 році на собі знаємо, що таке війна і концентраційні табори. Ми показали на сцені біль нашої держави.
Галина Кришінець.
На фото: Тарас Кремінь з дружиною Юлією та донькою Мирославою.