Цією інформацією на своїй сторінці у Фейсбуці поділилася Центральна міська бібліотека ім. М.Л. Кропивницького.
Миколаївський диктант відбувся вперше. Ідея його проведення належить начальнику управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради Юрію Любарову. До реалізації проєкту долучилися Центральна міська бібліотека ім. М.Л. Кропивницького й ТРК МАРТ. Оргкомітет очолив заступник міського голови Анатолій Петров, журі – директорка бібліотеки Інга Хоржевська.
До складу журі також ввійшли представники освітянської галузі та бібліотечної спільноти. Зважуючи, що 2023 рік оголошено роком Д. Кременя, для написання обрали саме його текст. Для учасників заходу його читав заслужений артист України, актор Миколаївського національного академічного українського театру драми та музичної комедії Максим Руденко.
У написанні диктанту взяли участь Миколаївський міський голова Олександр Сєнкевич, заступник міського голови Анатолій Петров, освітяни, бібліотекари, волонтери, громадські діячі, представники Нацгвардії, Нацполіції, ДСНС, Червоного Хреста, пересічні миколаївці.
Онлайн писали диктант в установах і закладах міста, в більшості філії бібліотек для дорослих і дітей. Частина миколаївців долучилися до написання диктанту офлайн.
За годину після диктанту журі мало для перевірки близько 550 текстів.
Пропонуємо текст Миколаївського диктанту «Музи бранного поля» (фрагменти статті) Дмитра Кременя.
“Не скажу точно, коли народилася крилата фраза: «Коли говорять гармати – музи мовчать». Але точно цей сумнівний, як показав час, постулат – не з часу лука і стріл. Очевидно, був уже порох і були первісні гармати, або й ракети. Одні племена йшли завойовувати інші племена, і цей страшний рух людських мас, переселення одних народів і знищення інших породили крилату фразу про мовчання муз і поневажання грацій. Справді, хоч і співали бойових пісень войовничі ахейці чи гуни, та Гомер і Боян оспівували те, що вже було. Як і тепер, коли миролюбна Україна опинилася в епіцентрі немилосердної війни. Як оспівати те, що можна тільки оплакати? Та й бої йдуть у тій історичній корпускулі давно минулих літ, у якій хіба що гармати й установки «Град» та штурмовики з гелікоптерами – з нашого хронотопу…
Наше бранне поле – література і мистецтво, наше історичне минуле та безперервна битва цивілізацій, поєдинок Добра зі Злом і тренос над бранним полем професійних плакальниць і матерів та вдів, осиротілих родин у кожному з чотирьох сторін світу нашої держави з її невдалою, за словами класика, географією та нещасною історією. Проте історію творять люди…
Музи в нашій ойкумені не мовчали ніколи. Ні за часів Боспорського царства, ні в часи новітньої історії, чи в недавні дні. У нашому краї народилися, жили , творили такі уславлені поети, прозаїки, драматурги, літературознавці, літературні критики, що нам не соромно виходити в світ із книгами, піснями, лібрето, наші книговидавці показали європейський рівень у виданні та модерації талановитих авторів. Ми знайшли мову спільну, мову таланту і людяності, бо саме наші предки ольвійських і скіфських часів знайшли формулу тисячоліть: «Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина!» Золоті слова! На бранному полі ХХІ століття це звучить як життєстверджуюча мелодія. Так переможемо!“.