Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія» був заснований у 1926 році. Сьогодні заповідник складається з двох частин: міста Ольвії з некрополем і території сучасного острова Березань, що навпроти Чорноморської коси.
Антична Ольвія, що розміщена на території сучасної Миколаївської області, складає невід’ємну частину культурної спадщини України. Вона була однією з чотирьох найбільш крупних античних держав Північного Причорномор’я. В перекладі з давньогрецької „Ольвія” означає „Щаслива”. Це офіційна назва міста, засвідчена у виданих ним декретах, написах на монетах, в більшості літературних джерел. Проте в творах деяких античних авторів місто названо Борисфеном (грецька назва Дніпра).
Про Ольвію згадують ще античні автори, зокрема «батько історії» Геродот, який, на думку багатьох дослідників, міг відвідати Ольвію близько середини V ст. до н.е.
Ольвія була заснована грецькими переселенцями на правому березі Гіпанісу (нині – Бузького лиману) у II чверті VI ст. до н.е. і проіснувала майже тисячу років, до 70-х років IV ст. н.е. В часи розквіту територія міста складала 50-55 га., його некрополя 500 га., а по берегах Бузького, Дніпровського та Березанського лиманів, розміщались півтори сотні сільських поселень, що складали сільськогосподарську округу – хору Ольвії.
Ольвійський античний поліс складався із міста Ольвії – культурно-політичного і торгового центру – і хори. За своїм політичним впорядкуванням це була демократична рабовласницька держава. Але в такій державі на виборах приймали участь тільки повноправні громадяни. Прав громадянства були позбавлені жінки, іноземці і раби.
В кінці IV-III ст. до н.е. Ольвія досягає найвищого за всю свою історію розвитку. Площа міста збільшується до 50-55 га, кількість населення досягає 20-ти тисяч чол. До кінця IV ст. Ольвія починає випускати золоті монети.
З кінця III – в першій половині II ст. до н.е. Ольвія вступила в період соціально-економічної і політичної кризи, посилилась майнова нерівність.
Подальший занепад в Ольвії призводить до того, що вона потрапляє під владу скіфів. Але скіфська влада над Ольвією тривала недовго.
В середині I ст. до н.е. в Ольвії відбулась страшна катастрофа – її повністю розгромили розбійницькі племена гетів, під керівництвом свого вождя Буребісти.
Після гетського розгрому Ольвія близько ста років лежала в руїнах. Пізніше, як відмічає Діон Хрисостом: «…після розгрому борисфеніти знову заселяли місто, можливо, за бажанням скіфів, які були зацікавлені в відновленні торгівлі з греками».
Але відновлена Ольвія нічим вже не нагадувала того квітучого міста, яке знаходилось тут до спустошення його гетами. Місто тепер займало тільки частину своєї попередньої території, кількість населення становила лише 2 тис. чол. Пізніше відбувається деяке пожвавлення в Ольвії, відновлюється поступово торгівля, ремісничі виробництва, сільське господарство. Але Ольвія залишається другорядним центром, маючи тільки місцеве значення.
Припинення життя Ольвійської держави співпало з важкою внутрішньою економічною кризою більшості античних міст Північного Причорномор’я.
Першими людьми, які ступили на колишню ольвійську землю, були турки (XVI-XVIII ст.). Вони по-варварському знищували і грабували матеріальні і культурні цінності.
Руїни Ольвії стали місцем добування каменю для будівництва міст. В результаті чого були повністю знищені наземні спорудження Ольвії.
Допис підготувала Ганна Червак, експертка проєкту «Ідентичність Миколаївщини: минуле, сучасне і майбутнє», викладачка МІРЛ Університету «Україна», історикиня.