Триває робота за проєктом «Переосмислення культурно-історичної спадщини Миколаївщини в Козацьку добу: традиції козацького суднобудування та його вплив на розвиток регіону в ХV-ХVІІІ ст.» за підтримки Українського культурного фонду.
Згідно з проєктом у Миколаївському музеї суднобудування і флоту готується реекспозиція перших двох залів.
Команда проєкту на чолі з Тетяною Мітковською, кандидатом історичних наук, завідувачкою Миколаївського музею суднобудування і флоту та науковим консультантом даного проєкту, розроби ла тематично-експозиційний план і відбирає предмети, документи тощо для майбутньої експозиції.
В експозиційному вузлі 1-ї зали музею суднобудування і флоту на основі наявних музейних предметів висвітлюється історичний генезис середньовічного суднобудування від княжих часів до епохи запорізького козацтва та перших спроб колонізації Північного Причорномор’я Російською імперією. Комплексне уявлення про військово-морське мистецтво козаків та їхні суднобудівні технології ХVI-XVIII ст. надаватимуть відвідувачам численні експонати, серед яких модель не лише козацької «чайки», а й напівмоделі байдака, скампавеї та інш., що будуть представлені у оновленій експозиції завдяки проєкту.
На землях Чорноморського узбережжя в цей період – у гирлах Дніпра, Південного Бугу та Інгулу перебували козацькі сторожові пости, переправи, зимівники. У музеї експонуються археологічні знахідки цієї місцевості: якорі, скоби, кріплення для суден. Морські походи козаків зображені на картинах художника А. Антонюка, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка.
У XIII ст. Русь була загарбана Золотою Ордою. Майже на триста років монголо-татарська навала відрізала Русь від Чорного і Каспійського морів, торгівля на півдні припинилась. І лише козаки на своїх швидкоплинних «чайках» проривались до Чорного моря і вели успішні бої з турецькими та татарськими кораблями. Позбавлені підтримки польсько-литовської держави у боротьбі з Оттоманською портою, що повністю на той час панувала у Чорному та Азовському морях, грабувала і палила українські міста і села, українці мали самі організовувати оборону рідних земель. За дніпровськими порогами у труднодоступних місцях козаки заклали військовий табір-січ, що став центром і штабом козацької флотилії на пограниччі з Диким полем. Боротьбу за вільний вихід до Чорного моря козаки розпочали ще наприкінці ХVст. Збереглися письмові свідоцтва щодо їх боїв і походів, починаючи з 1492 р. У жовтні 1545 р. українські козаки вийшли в море на 32 чайках, підійшли до фортеці Ачі-Кале (нині – Очаків) і захопили її. Активне освоєння запорозькими козаками земель при злитті Буга з Інгулом розпочинається за часів Нової Січі (1734 — 1775 роки). Цьому сприяли з одного боку — стабілізація взаємин офіційного Коша з Кримським ханством, а з іншого — анексія Російською імперією північно-західних територій Запорожжя з метою облаштування там свого анклаву під назвою “Новосербія”. Остання причина й спонукала козаків шукати притулку у пониззі Буга.
Документи Новоросійської губернської канцелярії Державного архіву Херсонської області фіксують на території сучасного Миколаєва зимівники, що належали козаку Лазарю Діду (урочище “Дідова хата” в межах Заводського району) та військовому товаришу Длібському (біля балки Вітовки в межах Вітовського району) Крім того на мапі, складеній інженером-підполковником Романом Томіловим, позначений зимівник над балкою Червоною (сучасна Матвіївка).
Крім зимівників, при злитті Буга з Інгулом існували рибні заводи запорозьких козаків. Мапа Томілова фіксує по одному такому заводі на Руській, Кривій, Балабановській косах, а на Жабурній — цілих три. При злитті Буга з Інгулом існував також козацький перевіз та кузня, про які Томілов пише наступне: «Через Інгул, при гирлі, запорожці перевозячи беруть з возу по 20 по 5 копійок… Із ковальні так і на Інгулі, біля перевозу, для дорожніх людей ковальня утримується, але в угілля все від Аргамакли отримують…»
«Місце, на якому збудовано Миколаїв, з незапам’ятних часів належало запорожським козакам та відносилося до Бугогардовської Паланки; на ньому, як і всюди по лівому берегу Буга, були розсіяні більш чи менш значимі їх поселення, хутори и зимівники…», – пише Микола Кумані, історик Чорноморського флоту, у 1825-1832 роках управляючий Депо карт Чорноморського флоту, з 1832 року – начальник Чорноморського гідрографічного депо у Миколаєві .
Перші маяки, які встановлювали у ХІХ ст. на території сучасної Миколаївщини, розміщувались на місцях козацьких пограничних поселень. Один з них встановлено було у 1866 р. на Сіверсовій косі. Павлова (Сіверсова) коса розташована на лівому березі Бугського лиману, південніше села Широка Балка навпроти Богоявленська. Назва коси відома ще до приєднання цих земель до Російської імперії (1774 рік) та дана запорожцями, що ловили рибу в лимані, від імені керівника їхньої артілі. Уже на початку 20-х років ХІХ століття недалеко від коси з’явився хутір Карла Давидовича Сіверса (1775 – 1836), шведа за походженням, директора Богоявленської казенної суконної фабрики, тому згодом коса отримала назву Сіверсової.
Поселення козаків: січі, гарди, риболовецькі артілі – це ті місця, де потім Російською імперією були збудовані більш потужні кораблебудівні підприємства для реалізації імперських амбіцій з територіальних захоплень чужих земель. Будувались вони не на пустих неосвоєних просторах, а там, де вже до цього потужно проявлялась морська слава козаків.