Сьогодні відзначаємо 163 роки від дати народження засновника заповідника “Асканія-Нова” — Фрідріха Фальц-Фейна. Про це нагадали на сайті заповідника.
Зазвичай в цей день ми розповідаємо про нього і про його здобутки, головний з яких — це найбільший і найстаріший степовий заповідник Європи. Однак цього разу пропонуємо вам прочитати, як він сам описував зоопарк і дендропарк “Асканії-Нова”, розповідаючи про це у 1889 році в “Бюлетені Національного товариства акліматизації Франції”. Найважливіший крок, який ми сьогодні цінуємо особливо — заповідання степу — станеться за 9 років, у 1898-му.
«Моя власність Чаплі розташована за 50 кілометрів від Каховки, на березі Дніпра, і за 40 кілометрів від невеликого міста Перекоп, на півночі Таврійської губернії. На великомасштабних картах маєток позначено як Асканія-Нова.
Степи, що належать маєткам моєї родини, досі здебільшого є цілинними, нерозораними землями, луками, що використовуються для випасу наших стад худоби, особливо овець, для напування яких ми використовуємо воду з дуже глибоких колодязів.
Клімат нестійкий; зими зазвичай короткі; термометр рідко опускається нижче -10° за Реомюром, і сніг у достатній кількості буває рідко. Винятки трапляються, як, наприклад, дві останні зими, що були дуже суворими і тривалими: протягом кількох днів мороз досягав -19° за Реомюром. Через відсутність лісів і височин північно-східні вітри не зустрічають жодних перешкод, що значно посилює зимовий холод.
Мій сад, який займає 20 гектарів, раніше був лише частиною безмежного перекопського степу. Сьогодні він являє собою парк, обнесений міцною дощаною огорожею, перетятий у різних напрямках каналами шириною 2–2,5 метра і глибиною 1,25 метра, що сполучаються між собою та зі ставком. Цей ставок збирає дощову й снігову воду, а також надлишки води з каналів. Канали живляться з досить глибоких колодязів за допомогою вітряних двигунів. Без цих запасів води рослинність мого парку була б слабкою через тривалі посухи, які шкодять деревам. Парк не засаджений лісом повністю: на його периферії дерева й кущі рідшають, утворюючи вздовж огорожі пасовищну зону для тварин, що полегшує нагляд як за тваринами, так і за огорожею.
Я маю намір надати своєму саду суто зоологічного характеру. Ботанічний аспект братиметься до уваги лише настільки, наскільки цього вимагатиме оздоблення та розширення парків і насаджень в інших частинах степу. Якщо ж Товариство забажає доручити мені певні досліди з висаджування та акліматизації рослин, я з радістю стану до його послуг і виконуватиму їх якомога сумлінніше.
Майже всі мої тварини перебувають у парку у стані повної свободи, за винятком водоплавних узимку та дрібних птахів, які мешкають у вольєрі з газонами, гаями, водоспадом, водоймою тощо. Цей вольєр сполучений з опалюваним приміщенням, що слугує їм зимовим притулком.
Нині цей вольєр заселений такими птахами: Otis tetrax, Œdicnemus crepitans, Charadrius pluvialis і morinellus, Glareola pratincola, Vanellus cristatus, Scolopax gallinaria, Machetes pugnax, Phalaropus hyperboreus, Totanus calidris, Himantopus candidus, Limosa melanura, Numenius arquata і phaeopus, Ardea garzetta і minuta, Gallinula chloropus, Rallus aquaticus, Crax pratensis, Perdix cinerea, Coturnix vulgaris, Syrrhaptus paradoxus, Sterna macrura і кілька дрібних Larus.
Як бачите, ці птахи становлять цікаву колекцію дичини нашої країни, і я зібрав їх як пізнавальну прикрасу саду. Окрім цього вольєра, я спорудив кілька загонів, які поки що заселені лише кількома парами звичайних фазанів — Colchicus і Torquatus — та 1 самцем і 2 самками Tetrao tetrix. Звичайних фазанів багато, але я випустив їх на волю в парку, підрізавши останній суглоб одного крила. Вони добре приживаються і розмножуються; молоді фазани відлітають, але тримаються поблизу парку. Безперечно, акліматизація цих птахів вдалася, але шкода, що вони не можуть розселитися через повну відсутність деревної рослинності в наших степах. Так само добре приживаються і розмножуються дикі індики, павичі та цесарки.
Ставок і канали заселені: Cygnus musicus і olor; Anser cygnoides, cinereus і aegyptiacus; Casarca rutila і tadorna; Anas boschas, strepera, acuta, penelope, querquedula, crecca, clypeata, ferina, nyroca і cristata, а також Fulica atra. Серед них минулого і цього року гніздилися Cygnus olor; Anas tadorna, boschas, strepera, querquedula, nyroca і Fulica atra.
Grus virgo, Otis tarda та Rhea americana вільно пересуваються по всьому парку. У Grus virgo цього року з’явилося двоє пташенят, які добре розвиваються. Самка нанду щойно почала нести яйця, тоді як самець став дуже агресивним. Від цих нанду я очікую потомство цього року; Otis tarda ще не відклали яєць, і, як я вважаю, через їхню молодість.
Серед ссавців, окрім кількох Cervus dama і Cervus capreolus, я маю Antilope cervicapra, сайгаків, Antilope subgutturosa та Macropus Bennetti. Cervicapra, кенгуру і Rhea americana, яких я отримав минулого року в липні, чудово витримали сильні морози минулої зими (-19° за Реомюром) і всю зиму перебували на волі в парку; лише в дні сильних морозів вони ховалися в очеретяних хатинах із підстилкою зі соломи.
Щодо Antilope subgutturosa, то я отримав їх зовсім нещодавно. Мої перші спроби з сайгаками не були вдалими, і лише нинішні особини стали дуже ручними й почуваються добре.
Тепер ви маєте приблизне уявлення про наші степи, клімат і мої споруди, які можуть бути розширені відповідно до потреб. Прошу вас висловити свою думку щодо вже зробленого мною вибору тварин і вшанувати мене своїми порадами щодо подальших дослідів і придбань. Які саме куроподібні були б найбільш придатними для напівдикого утримання і могли б витримати наш суворий клімат?
Що стосується ссавців, то мене найбільше цікавить родина антилоп. Олені, ймовірно, були б найвигіднішими, але їм потрібна багата деревна рослинність, а в такому парку, як мій, вони знищили б дерева.
Як ви могли помітити з мого вибору ссавців, через брак лісів я змушений передусім зосереджуватися на степових тваринах або тих, що мешкають у подібних умовах. Окрім тварин для парку, які мають витримувати суворість нашого клімату, я також маю намір займатися акліматизацією інших тварин, таких як деякі великі антилопи, зебри, страуси тощо, які згодом могли б стати повністю свійськими. Для цих тварин, яких узимку доведеться утримувати в більш-менш опалюваних приміщеннях, я зараз будую стайню, перед якою буде великий степовий загін.
Два роки тому я намагався придбати американських бізонів, щоб провести подібний дослід одомашнення і гібридизації, який так добре вдався панові Джонсу в Канзасі, але всі мої зусилля здобути цих тварин були марними; однак я не відмовляюся від цієї ідеї, особливо якщо Товариство захоче допомогти мені в їх придбанні».
Як ми тепер добре знаємо, Фрідріху Фальц-Фейну вдалося набагато більше, ніж він описував у своєму зверненні до французького товариства акліматизації. Заснована ним “Асканія-Нова” стала провідною науковою установою і пережила війни, бунти, революції, жорстокі репресії, цензуру і нещадну соціалістичну реконструкцію. Має пережити і нинішню російську окупацію.
З оригіналом текста можна ознайомитись у першому томі Антології публікацій та друкованих видань “Асканія-Нова” (1845-1945) за цим посиланням: https://uncg.org.ua/…/09/Askaniia-Nova_1_compressed.pdf
На фото — Фрідріх Фальц-Фейн і “Асканія-Нова” за його часів
