Риторика Путіна щодо Заходу та європейських цінностей різко змінилась у другій половині 2000-х років з доволі приязної на щораз більш ворожу. Видання «Тексти» проаналізувало понад 10 тисяч стенограм з виступами президента Росії Володимира Путіна і визначило, як змінювалася його риторика щодо України, США, Заходу чи Китаю і які основні пропагандистські штампи він вживав за 22 роки правління.
Видання зазначає, що риторика Путіна щодо Заходу та європейських цінностей різко змінилась у другій половині 2000-х років з доволі приязної на щораз більш ворожу.
«У чому причина зміни риторики? Є кілька факторів. Ціни на нафту різко зросли, Росія розв’язала проблему Кавказу і повернулася до клубу світових гравців. … Тож утворився ядучий коктейль: піднесення Росії, яка за короткий час свободи не намагалася позбутися зневажливого ставлення до колонізованих народів, поєдналося з особистими амбіціями Путіна. Авторитет США у світі після вторгнення в Ірак упав. І Путін вирішив, що це його шанс підлаштувати світ під себе», — коментують автори дослідження.
За їхніми словами, «російська пропаганда активно підхоплює слова Путіна й доносить їх російському суспільству. Проте ці штампи несталі, вони змінюються в орвелівському стилі — наративи трансформуються відповідно до політики Путіна».
Редакція проаналізувала риторику російського диктатора щодо України, США, країн Європи, Китаю та низки інших країн, зокрема Туреччини, Сирії, Афганстану тощо.
Як ідеться в матеріалі, Україна завжди посідала одне з головних місць у путінській політиці. У час президентства Леоніда Кучми Путін заохочував Україну та Росію до економічної кооперації в різних галузях.
Після Помаранчевої революції, коли російські посадові особи критикували обрання Віктора Ющенка та звинувачували Захід у поразці Януковича, Путін спершу намагався публічно демонструвати прагнення до співпраці. Однак у 2005 році почався «газовий конфлікт», Путін звинуватив Київ у крадіжці газу. Ющенка він характеризував як корупціонера й націоналіста.
Після приходу до влади Віктора Януковича відносини між Україною та Росією налагодилися. Проте Путін почав критикувати керівництво України у 2013 році, коли Україна була готова підписати Угоду про асоціацію з ЄС. На словах він начебто нічого не мав проти європейського курсу України, заявляючи навіть, що Україна може стати «мостом між Росією та Європою».
Саме тоді Путін дедалі частіше став розповідати про єдине походження українців і росіян від «дніпровської купелі» і про те, що Україна начебто отримала свої території в часи СРСР коштом Росії.
Після Революції гідності у промовах Путіна з’явилися наративи, які стали домінантними в антиукраїнській пропаганді: мовляв, Майдан — це «антиконституційний переворот і збройне захоплення влади», анексія Криму — це «волевиявлення на законних основах», а війна на сході України — це «громадянська війна, спровокована державним переворотом», а винні у всьому американці.
На початку президентської каденції Петра Порошенка Путін висловлював сподівання домовитися з Києвом, однак коли ці спроби було провалено, риторика стала ворожою. Прихід до влади Володимира Зеленського у 2019 році дав Путіну змогу говорити про нові домовленості, утім початок коронавірусної пандемії змусив його на певний час забути про Україну.
Проте вже у 2021 році риторика знову набула формату ворожості й погроз. У липні Путін опублікував статтю «Про історичну єдність росіян та українців», де заперечив самостійність українського народу, назвав українців молодшими братами росіян, відмовився визнати український суверенітет поза межами «русского мира».