Наше місто змогло вистояти та закрити собою інші міста. Завдяки неймовірній мужності та самовідданості наших захисників та волонтерів.
Олександр Лисенко – один із волонтерів центру допомоги населення – у спокійні часи був судозбірником, працював на ЧСЗ, “Океані” та “Нібулоні”. З початком війни втратив роботу, але не зневірився, а разом зі своїми друзями Євгеном Луковіним, Сергієм Жигою, Наталією Демченко та Дмитром Бурименко, фондом “Рух Милосердя” та рестораном “Мафія” став допомагати людям.
Збирали та роздавали пайки та гарячі обіди на вулицях міста, відвозили їх на деокуповані території. За свої гроші наймали фури, іноді транспорт давали військові. Дуже багато пережили та побачили. Людей, які пережили жах окупації, відчували голод і раділи будь-якій привезеній провізії.
І тих, хто в Миколаєві перебирав харчами, хамив і бився за пайки та гарячі обіди.
Обговорили ми з Олександром Сергійовичем і дуже болючу тему: у волонтерів закінчуються ресурси. Фінансові, фізичні та моральні.
Дуже шкода, що багато людей не здатні на елементарну ввічливість та подяку, вони чомусь свято впевнені у тому, що волонтери їм щось винні.
А волонтери такі ж люди, які важко переживають війну і мають матеріальні проблеми, а часом, і проблеми зі здоров’ям.
Тетяна Макаронова.