В Україні багато річок та озер, і це створює враження, що країна добре забезпечена водою. Проте більшість водойм забруднені настільки, що воду з них не можна пити чи використовувати для поливу. 2019 року Україна посідала 125-те місце серед 181 країни світу за доступними запасами питної води. Але ще більше проблем створюють зміна клімату, а тепер ще й повномасштабна війна. Яка ситуація із водою в Україні зараз, розбиралося ZN.UA.
Води і так мало, а її ще й крадуть
Історично кліматичні та географічні умови материкової України сприяли розвитку сільського господарства. Через його інтенсивність це призвело до найбільшого в Європі відсотка розораності площі держави — 53% і до неефективного використання водних ресурсів.
Проте клімат змінюється. За останні 140 років середня річна температура повітря на Землі зросла на 1,1°С, в Україні цей показник збільшився на 1,2°С лише за останні 30 років. Що вища температура повітря, то швидше випаровується волога із ґрунту та водойм. У той час як північ і захід України відносно непогано забезпечені водою, водний дефіцит у центрі становить 159–222 мм на рік, а на півдні — понад 460 мм (див. рис.).
Ці зміни вже відчуваються і впливають на розвиток сільського господарства в Україні. 2020-го аграрії втратили частину врожаю через посуху, найбільшу в Україні за останні 40 років. Того року втрати озимих пшениці та ячменю становили подекуди 50% від обсягу, зібраного на рік раніше. Врожай кукурудзи було повністю втрачено на 203 тис. га засіяних земель, а на 718 тис. га отримано дуже низьку врожайність. Завдяки розгалуженій зрошувальній системі, яка покривала приблизно 300 тис. га, Херсонська область того року вклалася у свої середні показники врожайності. Проте справна робота цієї системи залежить від водного балансу річки Дніпро і пов’язана із постачанням води у Північно-Кримський канал.
Водна безпека у воєнний час
Російська агресія додала сільському господарству України нових проблем: заміновано поля, забруднено ґрунти, знищено та вкрадено сільськогосподарську техніку, а посівна та жнива відбуваються під постійними обстрілами. За підрахунками Київської школи економіки, ремонт і заміна самої лише іригаційної інфраструктури у постраждалих регіонах обійдеться у 225 млн дол. США.
Додаткова проблема — протизаконний забір окупантами дніпровської води із Каховського водосховища і постачання її в Крим із порушенням технологічних вимог. Ще в березні Державна екологічна інспекція України дуже приблизно підрахувала, що окупанти крадуть води більш як на 32 млн грн на день, тож станом на середину серпня сума збитків за протизаконне постачання дніпровської води на територію півострова, можливо, перевищила 5 млрд грн. Повністю оцінити втрати неможливо, адже Каховська ГЕС досі окупована.
Цих втрат не компенсує природне зволоження. Як повідомляє Укргідрометцентр, попри короткочасні зливи, у липні і надалі знижувалися рівні води на більшості річок України. Сумарний об’єм бічного припливу води до водосховищ Середнього Дніпра за липень становив лише 118 млн кубометрів — це 45% норми.
Прогнози на майбутнє теж невтішні. Навіть після закінчення війни, деокупації всіх українських земель і відновлення системи зрошення через зміну клімату об’єм прісної води у більшості річкових басейнів України продовжить зменшуватися. Це означає, що сільське господарство нашої країни постійно відчуватиме дефіцит води, а тому критично важливо адаптувати його до зміни клімату, врахувавши зниження водності річок і питання водної безпеки регіону.
Кримський контекст: від роси до дніпровської води
До початку роботи Північно-Кримського каналу більша частина Кримського півострова (особливо північна його частина) не підходила для ведення інтенсивного сільського господарства через посушливість клімату. Великих річок на території півострова немає, а ті, що є, приурочені більше до району Гірського Криму та Південного берега Криму. Там вирощували тютюн, виноград, абрикоси та ще деякі фрукти. В умовах обмеженого доступу до води місцеве населення мало бути винахідливим, тому у кримських татар існували унікальні технології збору води та раціонального її використання, що давало змогу вирощувати досить вологолюбні культури у посушливих регіонах.
Наприклад, у деяких районах для зрошення фруктових дерев їх обкладали валунами, які за ніч охолоджувалися, і зранку на них збирався конденсат — роса. Через насильницьку депортацію кримських татар радянською владою більшість місцевих традиційних практик ведення сільського господарства було втрачено.
Радянська влада була зацікавлена у розвитку Кримського півострова як аграрного регіону, тому розпочалося будівництво каналу, щоб постачати воду з Дніпра на зрошення полів там, де їх раніше ніколи не було. Після завершення будівництва Північно-Кримський канал забезпечував 80–85% потреб Кримського півострова у прісній воді, більша частина якої відводилася на потреби сільського господарства і допомогла збільшити врожаї зернових щонайменше всемеро.
Серед іншого, на півночі Криму вирощували навіть рис, який потребує великого об’єму води. Відповідно, коли 2014 року постачання дніпровської води до тимчасово окупованого Криму припинилося, сільське господарство почало занепадати, а площа зрошуваних земель скоротилася у 13 (!) разів.
Відповідно до міжнародного гуманітарного права, яке захищає цивільне населення під час війни, забезпечення потреб людей на окупованих територіях — повна відповідальність окупаційної влади. Водночас у Криму за вісім років окупаційна влада не зробила жодних кроків, аби якось потурбуватися про водну безпеку регіону. Натомість активно почали використовувати підземні води, що призвело до засолення ґрунтових вод і верхніх пластів ґрунту у деяких районах.
24 лютого 2022 року, одразу після початку повномасштабного вторгнення, російські військові захопили головну споруду Північно-Кримського каналу і через кілька днів підірвали тимчасову дамбу та головну перегородкову споруду каналу, аби пустити воду в Крим. Усе вказує на те, що відновлення водопостачання через Північно-Кримський канал було однією із цілей повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Що врахувати у післявоєнній відбудові
Отже, водним ресурсам в Україні загрожують не лише дії окупантів, а й зміна клімату. Вчені підрахували, що саме лише збільшення середньомісячної температури на 1°С без урахування інших факторів призводить до збільшення потенційного сумарного випаровування за місяць на 9%. Очевидно, що післявоєнна відбудова має врахувати не тільки наслідки бойових дій та окупації, а й негативний вплив зміни клімату.
Обговорення та планування післявоєнної відбудови України вже розпочалися. Національна рада презентувала перший варіант Плану відновлення України від наслідків війни, який, зокрема, визначає адаптацію до зміни клімату одним із п’яти пріоритетних напрямів у секторі екобезпеки.
Щоб зменшити вплив зміни клімату на водозабезпечення, а також дати можливість стало розвивати сільське господарство у майбутньому, післявоєнна відбудова України в цьому секторі має включати такі заходи адаптації до зміни клімату:
- вибирати види сільськогосподарських рослин із підвищеною стійкістю до теплового шоку і посух, змінювати графіки вирощування сільськогосподарських культур відповідно до нових кліматичних умов;
- змінити методи зрошення, зокрема кількість, терміни та технології, що застосовуються;
- запровадити ефективні технології для «збору врожаю» води, збереження ґрунтової вологи і зменшення замулювання і засолення;
- запроваджувати новітні технології очищення та повторного використання стічних вод;
- покращити управління водними ресурсами, щоб запобігати заболочуванню, ерозії та вимиванню ґрунтів;
- диверсифікувати малі та середні агропідприємства, фермерські господарства, — це дозволить спростити процес запровадження найкращих доступних технологій і практик.
Після нашої перемоги та деокупації українських земель необхідно буде відновити контрольоване та технічно правильне водопостачання до Кримського півострова. Його потрібно буде врахувати і при відбудові сільського господарства, зокрема зрошувальних систем, щоб забезпечити потребу кримчан у воді та мінімально впливати на зрошення полів у залежних від Каховського водосховища регіонах.