Таврійський розпис – напрямок в народному прикладному образотворчому мистецтві, що сформувався на території Кінбурнського півострова як засіб декору екстер’єру житлових будинків. Тривалий час він був камерним явищем, яке існувало виключно на рівні спільноти майстрів-ентузіастів, що об’єднувались навколо Миколаївського обласного центру народної творчості та творчого об’єднання «Прибужжя». За останні кілька років «таврійка» все активніше перетворюється на елемент масової культури і поступово оформлюється як бренд, здатний репрезентувати Миколаївщину. В зв’язку з цим, як сам розпис, так і особи, задіяні в його просуванні, зазнають критики. Її основний зміст наступний: Таврійський розпис не може бути миколаївським, оскільки Таврія – це Херсонська область.
Пропоную з’ясувати, як відрізняються наші уявлення про поняття «Таврія» з його початковим змістом.
Термін «Таврія» грецького походження уведений в античну літературну традицію Геродотом з Гелікарнаса, він же – «батько історії». В його розумінні, це частина південного та гірського Криму, яку населяли племена таврів. Як ви розумієте, це не власна назва, а її грецький аналог. Якщо спробувати географічно локалізувати античну Таврію, то її межею може слугувати лінія, проведена через сучасні міста Сімферополь, Феодосію та Євпаторію. Таке уявлення про Тавриду властиве усім античним авторам, а саме: Еврипіду, Страбону, Плутарху, Плінію Старшому та іншим.
Новим етапом в розширені географічних меж Таврії стала остання чверть ХVIII ст., коли Катерина ІІ реалізовувала «грецький проект». Відповідно до нього, планувався демонтаж європейської частини Османської імперії й отримання контролю над протоками Боспор та Дарданелли. Першим кроком стало витіснення татар та турків з Північного Причорномор’я. Саме тоді під топонімом Таврія почали розуміти усю територію колишнього Кримського ханства, відповідно його меж, обумовлених Константинопольською конвенцією 1779 р., Таврія стає синонімом Північного Причорномор’я.
В 1802 році виникає Таврійська губернія, до складу якої увійшли землі Криму, частини сучасних Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей. Скоріш за все, зазначена назва губернії стала наслідком популярності античної культури при дворі Романових, що виражалось у відповідному «неймінгу» адміністративних одиниць та населених пунктів. Проіснувала вона до 1921 р. Незалежно від ставлення до Російської імперії, саме Таврійська губернія сформувала наше уявлення про межі Таврії, і, як ми бачимо зараз, спираючись на цей факт, мінімум три області та АР Крим мають історичне право використовувати цей топонім.
Виникає питання, якщо землі сучасних Херсонщини та Миколаївщини входили до одного й того ж Дніпровського повіту Таврійської губернії, чому лише за однією з них закріпилось стійке поняття Таврія? Причиною цьому є сучасні культурні процеси, особливо політика по брендуванню Херсонської області. Процес цей почався ще за радянських часів, коли було перейменовано ряд населених пунктів. В 1950-х роках на карті Херсонської області з’явились села Таврійське та Таврічанка, а у 1983 р. побудовано місто Таврійськ. З кінця 1980-х років, і особливо за часів незалежності, відповідне маркування Херсонщини робилось через власні назви підприємств, організацій, продукції та заходів. Наприклад: «Радіо Таврія», газета «Голос Таврії», фестиваль «Таврійські ігри», печиво «Сонячна Таврія», портвейн «Таврійський» та інше. Згідно з дослідженням сучасного херсонського соціолога О.Гнатюка, таких назв в Херсонській області нараховується 341. Отже, така «таврійськість» Херсонщини є сучасним культурним продуктом. Проте це не заважає значній частині населення України ототожнювати Таврію й Херсонську область.
Зважаючи на усе вище сказане, виникає питання: чому унікальний художній стиль, що сформувався у причорноморських районах Миколаївщини, не можна називати Таврійським розписом? Його першовідкривач і автор назви, Євгенія Петрівна Бондаренко, ніколи не давала їй дефініції (визначення), а запитати зараз в неї ми вже не можемо. Незважаючи на це, даний стиль став відомим широкому загалу вже з середини 1990-х років, саме під такою назвою він потрапив в науковий обіг та мистецьку практику. Цілком очевидно, що розпис має набагато більше «моральних прав» носити назву «Таврійський», ніж печиво, радіо чи сорт кавунів. Є.П. Бондаренко виявила цей стиль на теренах Кінбурнського півостріва, який, як ми вже знаємо, до 1921 року входив до Дніпровського повіту Таврійської губернії. Згідно з опублікованими матеріалами, дослідниця спочатку помітила елементи декоративного розпису, а потім зустрілась з місцевою мазальницею Марією Книгою, яка на той момент залишалась єдиним носієм цієї традиції. Зараз мова йде про 1970-ті роки, отже сам стиль склався не пізніше кінця ХІХ ст., тобто, ще за часів історичної Таврійської губернії. Окрім цього, «таврійськість» досі властива Кінбурну, як на рівні топоніміки, так і на рівні локальної ідентичності. Це простежується на позначенні двох сіл в Очаківському районі з однаковою назвою. Покровка, що знаходиться на території коси, визначається як Покровка-Таврія, це відображено навіть на рівні пошти. Сам півострів традиційно має і другу народну назву «Таврія». В цьому відношенні надзвичайно показовими є результати глибинного інтерв’ю місцевих мешканців, наведені в дослідженнях кандидата соціологічних наук, доцента кафедри соціально-економічної географії ХДУ М.Гомонюка. Згідно з опублікованими ним даними (2016 р.), населення сіл Покровки, Покровського та Василівки досі ідентифікують себе як жителі Таврії. А це вказує на залишки старої локальної ідентичності. Очевидно, що саме це і мала на увазі Є.П. Бондаренко, коли назвала виявлений нею розпис Таврійським.
Сьогодні поняття «Таврія» є синонім Причорномор’я і якнайкраще передає усю морську і степну суть Півдня України, так само, як і Таврійський розпис, що активно використовує синій та бірюзовий колір, образи винограду, ромашок, риб, дельфінів, хвиль, рибацьких знарядь, човнів тощо. «Таврійка» дуже змістовно та лаконічно відображає причорноморський мікс степу та Чорного моря. Серед усіх «продуктів» та подій під епітетом «Таврійський» вона єдина спирається на історичну традицію.