«Це не твоя вiйна. Твоя вiйна — наступна»

«Історія розвідника. Віктор Лягін у Миколаєві. 1941-1943 роки» (уривок з науково-популярного нарису)

10:23

Откройте «Вечерний Николаев» в Google News и  Телеграм-канале

Історія життя, діяльності, загибелі, як і місце поховання, дотепер залишаються загадкою і таємницею одного з найкращих розвідників СРСР (разом із Ріхардом Зорге, Миколою Кузнєцовим) Героя Радянського Союзу Віктора Олександровича Лягіна.

17 липня 1943 року вважається днем страти Віктора Корнєва і його зв’язкового Григорія Гавриленка. Ані свідків, ані офіційних підтверджуючих документів немає. Свідчення членів-підпільниць Г.А. Кєлєм, З.А. Ніколаіді, К.А. Вегержинської (цієї версії сьогодні дотримуються російські дослідники), що вони серед речей розстріляних у Грейгівському таборі розпізнали капелюх Гавриленка, не є прямим доказом. Бездоказовою, принаймні, архівно залишається й фраза шефа миколаївського гестапо Ганса Роллінга: «Сьогодні вас розстріляють», яку він ніби сказав Лягіну на останньому допиті цього ж трагічного числа.
Розсекречені нещодавно архівні документи, що зберігаються в Управлінні СБУ Миколаївської області, рівно як і відповідні Архіви ФСБ по Санкт-Петербургу і Ленінградській області, суттєво не пролили світло на діяльність резидентурної групи «Маршрутники» на чолі з В.О. Корнєвим/Лягіним у окупованому німецько-фашистськими військами Миколаєві 1941-1943 років.
Відомо, що наприкінці 20-х чисел червня 1941 року В.О. Лягіну вдалося підписати рапорт у Лаврентія Берії про зарахування його до Особливої групи НКВС і відправки до Миколаєва. Тоді Берія сказав Лягіну: «Це не твоя війна. Ти спеціаліст по США й науково-технічній розвідці. Впораємося з Німеччиною без тебе. Твоя війна – наступна». Що мав на увазі могутній і впливовий керівник НКВС СРСР? Майбутнє суперництво Радянського Союзу зі Сполученими Штатами Америки? Війну за виготовлення і володіння атомною зброєю? Можливу «холодну війну» між США і СРСР? Л.П. Берія не вважав Німеччину серйозним військовим супротивником Радянського Союзу і вірив у найскорішу перемогу радянських сил (пригадайте останнього листа В.О. Лягіна до дружини Зінаїди Мурашко 10 серпня 1941 року: «Чекай мене 2 (два – С.П.) роки»).
Не вірю у пророцтво саме Берії, хоча, у пророцтво як таке – так. Ніхто не може передбачити власну майбутню долю. Може, в цьому й полягає філософія життя людини? Лягін, як і його товариші – «маршрутники», назавжди залишилися на «тій» війні 1941-1945 років.
Подвиг Корнєва і його групи «Маршрутники» полягає саме у подвигу, який, у свою чергу, складається з ризику, діяльності, героїзму, авантюризму в хорошому розумінні…
Чи ризикував Лягін, використавши всі можливі та неможливі методи, шукаючи «зв’язків» з фашистами? Так. Чи був ризик оселитися у самому центрі міста? Так. Чи ризикував розвідник, щоб спасти свого помічника Григорія Гавриленка, звернувшись до лікаря Марії Любченко, яка виявилася зрадницею (агенткою гестапо)? Так. Без ризику не буває результату. На жаль, у житті кожної людини зустрічаються подібні Марії (Олени, Лариси, Ганни, Юлії…) Любченки, для яких найголовніше, зрадивши інших, – захистити власну шкуру. Слава Богу, що інколи Він оберігає нас від них.
Визнаємо, що більшість шкоди фашистським окупантам у Миколаєві в 1941–1943 роках завдала саме група «Маршрутники» під керівництвом Корнєва/Лягіна.
Згадаємо деякі їх переможні вчинки ще раз:
1) 22/23 листопада 1941 р. – спалахнули склади пального, споруджені фашистськими окупантами на території парку Петровського (знищено 15-30 автомобілів, 20 бочок бензину, 100 комплектів автопокришок, загинуло близько 40 гітлерівських солдат);
2) 24-29 грудня 1941 р. – спалено склад з військовим обмундируванням, що знаходився в підвальному приміщенні взуттєвої фабрики (згоріло 18 автомобілів теплого одягу); диверсія на автотракторному заводі, де згоріло декілька автомобілів і 4000 автопокришок;
3) 2 січня 1942 року – було підпалено склад запасних частин і пального гітлерівців у парку Петровського (знищено 20 автомашин, 5 мотоциклів, 30 тонн пального, багато запчастин);
4) 10 березня 1942 року – вибухнули ангари німецького військового Інгульського аеродрому (знищено 20-27 літаків, 25 нових авіадвигунів, бензосховище з 35 тоннами пального, два ангари, авіамайстерні…).
5) серпень 1942 р. – вибух на військовому аеродромі в районі Широкої Балки (знищено 2 літаки, біля 4 тонн пального)…
Автор вважає, що всього корнєвською групою «Маршрутники» з 22 листопада 1941 р. по 5 листопада 1942 р. у Миколаєві та в області (села Знаменка, Явкіно) було здійснено 7 великих диверсій, не враховуючи індивідуальних (В.Корнєв, І.Коваленко, О.Соколов…), проти німецько-фашистських загарбників.
Що таке героїзм? На мою думку, – це коли людина заради спасіння життя інших людей, родини, суспільства, Батьківщини, ризикуючи (або віддаючи) власним життям, робить для досягнення цієї мети конкретні справи. Особистий подвиг Корнєва, крім перерахованих дієвих складових, полягав ще у мовчанні. Його люто катували, а він … мовчав. Його шантажували, залякували, вмовляли… Він мовчав. Йому варто було сказати лише два слова: «Я – Лягін». У нього була б інша доля, інший шлях, інша країна… У нього був останній шанс… Він мовчав!!! Це подвиг.
Про що думав розвідник у свої останні хвилини? Знаю на сто відсотків, – про свою родину, дружин (так вже сталося, що Лягін був офіційно одружений чотири рази; щоб мене не звинуватили в історичних плітках, назву їх прізвища – Ольга Афоніна, Людмила Разумянська, Зінаїда Мурашко, Магда Дукарт), дітей… Особливо про дітей. Безмежна любов до них відчувається у всіх листах Віктора Олександровича. Знаю точно, що думав він не про себе. Це теж подвиг. Красивий, молодий, здоровий, мужній, упевнений в собі чоловік, який міг би багато зробити корисних справ у житті, він знав, що іде на смерть. Це подвиг мужньої російською людини, що віддала своє життя у маленькому причорноморському місті Миколаєві за перемогу, за волю, за майбутнє щастя прийдешніх поколінь.
Історія повільно розкриває свої таємниці, але вірю, сподіваюсь і маю надію, що дуже скоро ми дізнаємось про правдиву, об’єктивну, реальну історію розвідника Віктора Лягіна.
Сергій Пронь, доктор історичних наук, професор кафедри права ПВНЗ
«Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика».