Таміла Бугаєнко: «Жити надзвичайно цікаво, якщо ти у кожен новий день хочеш вмістити все своє життя…»

Таміла Іванівна Бугаєнко — одна із найвпливовіших жінок Миколаєва. Її долі присутня певна феноменальність: які б громадсько-політичні пертурбації не відбувались, — вона завжди залишається особистістю затребуваною. З позитивним поглядом на життя, яскравою, діловитою, оптимістично налаштованою і водночас завжди шляхетною, усміхненою. Мабуть, саме таку, як вона, можна вважати еталоном успішної та щасливої жінки-сучасниці, якій судилось все життя обіймати керівні посади, брати на себе відповідальність за доленосні рішення. Заслужений працівник соціальної сфери України, нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, доцент.
Нині Т.І.Бугаєнко — голова Миколаївської обласної організації профспілки працівників державних установ (що об’єднує понад 6 тисяч членів профспілки), голова обласної організації «Спілка жінок України».

— На порядку денному у нас конкретні справи — допомога дітям, доля жінки-матері і дитини, підтримка іміджу видатних жінок Миколаївщини, які свого часу зробили великий внесок у її розвиток, — розповідає Т.І.Бугаєнко. — Працюємо на рівні міста і області. У Миколаєві є жінки, які свого часу займали дуже високі посади. Були директорами фабрик, заводів, державних установ. З віком ці жінки стали нікому не потрібні, їх ніхто не згадує, крім нашої спілки. Хочеться кожній приділити увагу, привітати до 8 березня, дня народження. Листівку бодай надіслати, зателефонувати. І мені самій цей дзвіночок приносить задоволення, хочеться, щоб громада пам’ятала їх…
На останню конференцію, у якій брали участь представниці з усієї області, прибули високі гості — іноземна делегація жінок Японії. Це наші партнери, які вже п’ять років допомагають хворим діткам, збирають кошти, і через нашу спілку адресно підтримують наших дітей, які лікуються у дитячих лікарнях області, — наголошує Т.Бугаєнко.
— Без сумніву, ви реалізували себе як фахівець, політик, творча особистість. І все ж, не шкодуєте про можливості, яким, так би мовити, вдалося вислизнули з-під рук?
— Ні, ні за чим не жалкую. Я реалізувала себе, як людина. Займала цікаві і відповідальні посади, де я була на своєму місці. Хоча мені пропонували стати заступником міністра з соціальної політики, але я не жалкую, що відмовилась. Жінка має залишатись жінкою, і родинні цінності для неї мають бути основними. У моїй сім`ї на той час була проблема — хворіла свекруха — мати мого чоловіка, і залишити її на нього я не могла. А зараз просто живу, працюю, відкриваю новий смак життя. Де немає форс-мажорів, авралів, дедлайнів…
Від колись величезного огрому справ зі мною залишається три сфери діяльності — робота у профспілці, жіночій спілці і викладацька діяльність в університеті імені Пилипа Орлика. І є ще справа для душі — особиста творча нива. Але про це я б не хотіла зараз відкриватись. Ця розмова буде на часі, коли я завершу працю над написанням своєї літературної ідеї. Зараз є можливість багато читати, насолоджуватись квітами на дачі.
— Таміло Іванівно, на кого з великих колись рівнялась сільська дівчинка, щоб досягнути своїх висот?
— Я завжди відчувала у собі сильні риси характеру, тому не відчувала потреби на когось рівнятись. Може, тому у мене не було розчарувань від втрачених надій, зради від друзів. У мене нема особливих кумирів, на яких я б молилась, хрестилась. Отож у своєму житті я не зазнала глобальних емоційних розчарувань.
Моя внутрішня концентрація на власні сили, бажання зробити добрі справи вберегла мене від психологічних потрясінь. Я з легкістю переходила з однієї роботи на іншу, мотивуючи себе тим, що це був проект, який просто зреалізував себе. А я не живий пророк, якому мають співати литаври. Я звичайна земна людина, якій Всевишній дав здібності, щоб виконати свою роль у цьому світі. Так само ставлюсь і до колег, до друзів, від яких ніколи не вимагала чогось неочікуваного. Я завжди вела здоровий спосіб життя, і моя поведінка й для інших не була неочікуваною, оскільки у мене не було зради власним принципам.
Як людина я дуже організована. Терпіти не можу, якщо хтось запізнюється. Своїм студентам, у яких викладаю державне управління, завжди кажу: пунктуальність — ознака внутрішньої культури людини, її інтелігентності. Тому завжди шануйте свій час і час своїх підлеглих — коли станете керівниками. Якщо ви розумієте, що захід з певних причин може затриматись, краще призначте його на півгодини пізніше, зате прийдіть вчасно. Будучи секретарем міської ради я гадки не мала, що бодай на 5 хвилин можна затримати початок сесії. Бо дисциплінованість — краща риса для успіху.
— А кого з організованих і пунктуальних наших земляків можете навести у приклад?
— Звісно, що директора Миколаївського українського академічного театру драми і музичної комедії Миколу Берсона. Не пропускаю жодної прем’єри, оскільки дуже поважаю цю людину. Кожна зустріч із ним приносить неабияке задоволення. Я не знаю, чи ще є в Україні альтернативний колектив — талановитий і дуже організований. А його заслужений керівник, у якого стільки нагород, завжди одягає елегантний костюм, стає при вході у театр, щоб зустріти і привітатись з кожним глядачем. Це багато варте! У певній мірі ми з Миколою Семеновичем споріднені душі. Він розпочинає спектакль хвилина в хвилину. Гадаю, що у майбутньому театр треба буде назвати його іменем. Водночас, дуже люблю і наших талановитих художників, хоч ці люди за своєю творчою сутністю інші…
— Що б Ви побажали молодій плеяді управлінців, які тільки-но розпочинають свій професійний шлях на державу Україна?
— Любіть життя! Любіть таким, яким воно є сьогодні! Зробіть його таким, щоб ви могли його любити! Адже це ваше життя, і тільки ви самі його господар. Наповнюйте змістом кожну його мить! Викладайтесь на повну, плануйте, досягайте, — і весь час поспішайте втілити свої заповітні мрії. Нехай їх у вас буде багато. І нехай усі вони — збудуться! А для цього потрібно лише одне: кожен сьогоднішній день жити так, наче у ньому має вміститись все твоє життя…

З біографії:
Свій життєвий шлях медалістка новокалузької середньої школи, що на Херсонщині, пов`язала з Миколаєвом тоді, як сімнадцятирічною дівчиною вступила на кораблебудівний факультет Миколаївського кораблебудівного інституту.
Мрія проектувати кораблі, стати інженером-конструктором — зробила її й блискучим конструктором власної долі. Допомогла виховати в собі такі важливі риси характеру, як висока самоорганізованість, раціональність, ерудованість.
Професію конструктора Таміла Іванівна вважає професією високих емоційних навантажень, адже для того, щоб з нуля розробити проект, створити креслення за задумом замовника, конструктор має уміти тримати в собі величезний обсяг інформації та бути стресостійкою людиною. Нині, зважаючи на те, що протягом багатьох років обіймає відповідальні управлінські посади, — залишається конструктором власної долі…
Саме з посади провідного конструктора ЦКБ «Черноморсудопроект» Таміла Бугаєнко розпочала кар’єру політика, громадського активіста, науковця.
У 1990 році Таміла Бугаєнко обрана (вперше на альтернативній основі) депутатом міської ради народних депутатів та заступником голови Миколаївської міської ради. У 1994 — повторно обрана заступником голови міськради. З 1998 року, як заступник міського голови, опікувалась питаннями соціальної сфери, освіти, культури, а це величезний обсяг проблем. Крім того, налагоджувала нові дружні зв’язки Миколаєва з містами України, зустрічала іноземні делегації, започатковувала партнерську співпрацю у різних галузях.
Ця посада дала їй можливість запровадити новий стиль у стосунках муніципалітету з громадою міста — демократичний, доступний людям задля всебічної уваги до проблем простих городян. Ціла низка її реформаторських проектів спрямовані на турботу про земляків з важкою долею. Так, за ініціативи Таміли Бугаєнко по вул. Круговій відкрито будинок для притулку осіб без певного місця проживання, розроблено механізм надання адресної матеріальної допомоги малозабезпеченим громадянам.
У 1996 році з її безпосередньою допомогою у Миколаєві, одному з перших в Україні, було визначено і затверджено межі міста. Це рішення для розвитку місцевого самоврядування в України було одним з доленосних.
Нині Таміла Іванівна згадує ті роки, як період надзвичайно напружений, але цікавий та змістовний. Нерідко у кабінеті доводилось затримуватись до пізньої пори. Саме тоді вона реалізувала себе ще й у ролі законотворця-практика: заступник голови Миколаївської міської ради Т.І.Бугаєнко брала найактивнішу участь у роботі Верховної Ради України з розробки програми муніципальних реформ, Закону про місцеве самоврядування і Конституції України.
З тих пір практично безперервно пов’язана з місцевим самоврядуванням. Не один раз обиралась депутатом обласної ради, міської ради, була помічником-консультантом депутатів Верховної Ради України.
Однією з перших підтримала на Миколаївщині Закон «Про добровільне об`єднання територіальних громад». На користь реформи децентралізації влади провела численні консультаційно-роз`яснювальні зустрічі у різних куточках області, працюючи експертом Офісу реформ.
Близько десяти років поспіль очолює обласну організацію профспілки працівників державних установ, яка налічує понад 6 тисяч членів профспілки в усіх районах області, 2 міських та 1 об’єднаний комітет профспілки УМВС України у Миколаївській області, 34 первинні профспілкові організації в м.Миколаєві. Профспілкові організації об’єднують працівників державних установ, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, підприємств банківських та фінансових установ, страхових компаній тощо.
Олександра
Ментель.