24 червня українці святкують Івана Купала за новим календарем. Це одне з найдавніших і найпопулярніших язичницьких свят, яке святкується в Україні та деяких інших слов’янських країнах. Воно має глибоке коріння в дохристиянських традиціях і пов’язане з літнім сонцестоянням та культом природи.
Традиції
Купала святкували з різними відмінностями на території всієї України. Святкування сонцестояння чи літнього свята кохання існують у багатьох народів: Midsommar (середина літа) – у шведів, Saint Jeans (Святого Жана) – у французів, Flakagajt (День полум’я) – в албанців, Sobotka – у поляків, Kresu den (Вогняний день) – у словенців, Яновден – у болгар, Івана Купала – у східних слов’ян.
Щодо традицій — в Україні перед святом Купала збирали трави, вірячи в їхню чудодійну силу, часто зберігали їх цілий рік для лікування. Саме святкування відбувалося на берегах річок — там ставили прикрашене купальське дерево, навколо якого водили танки й співали пісні, топили у воді або спалювали опудало Купайла чи Марени. Марена у слов’ян — зимове божество, що морить землю холодом, а людину — хворобами та голодом. У деяких регіонах її також вважали старшою русалкою.
Обов’язково ворожили, адже купальські обряди вважалися магічними, а купальські вогні — жертовними і водночас очищувальними. Потім розпочиналося насичене танцями і піснями нічне гуляння. На святкування запрошували музик, які грали на скрипці, цимбалах, сопілці чи в ансамблі.
Після християнізації сакральні сенси свята поступово заміщалися побутово-ігровою тематикою, також за радянських часів частина звичаїв відмерла. Зараз свято Купала із центрального язичницького дійства, пов’язаного з культом богів, перетворилося на молодіжну розвагу.
Вогнище
Обов’язковий атрибут Купала — велике вогнище, через яке стрибають поодинці або парами. Окрім забави й спортивної сторони (кожен намагався стрибнути через багаття якнайвище та якнайдалі) це було магічним ритуалом і означало очищення. Також вважалося, що якщо закохані зможуть перестрибнути багаття, не роз’єднавши рук, їхня любов триватиме все життя.
Вогонь відлякував злих духів, які в дні Купала за повір’ями виходили з потойбічного світу в світ живих. Також існувало повір’я, що якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, вона відьма.
Вінки
Після втоплення чи спалення опудала Марени дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити на кохання. Вони плетуть вінки з польових квітів, інколи лаштують до них запалені свічки й із заходом сонця починають пускати їх по воді. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають.
Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й свічка горить гарно, дівчина вийде заміж, якщо він крутиться на місці — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега — дівчина піде заміж саме туди. Також, якщо вінок плавав по центру річки, то вважалося, що рік пройде без значних змін, а якщо його прибило до берега — буде біда.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат, але не будь-які, а саме коханої. Пари могли заздалегідь домовлятися про те, яким буде вінок — дівчина додавала характерну квітку чи особливу свічку. Усе це тому, що якщо хлопцю вдавалося зловити потрібний вінок, діставшись до нього вплав чи на човні, — це вважалося доброю прикметою для їхньої подальшої долі.
Згодом вінки могли розвішувати вдома чи на деревах, як обереги, у деяких регіонах їх закидали на стріху хати або святити в церкві (у християнські часи).
Папороть
Одне з найромантичніших повір’їв Купала — про міфічний цвіт папороті, який нібито з’являється в купальську ніч. За переказами, він квітне лише одну мить у найкоротшу ніч у році. Важається, квітку може знайти лише молодий хлопець, часто неодружений або єдиний син в родині. Через те, що її охороняє нечиста сила, квітку здобути так важко. Але якщо вдасться — щасливчик отримає дар бачити майбутнє, здібність розуміти мову звірів і птахів, зцілювати хворих, та знаходити заховані в землю скарби.
Чи є в основі цієї легенди реальна квітка, встановити важко, адже назва “папороть” у фольклорі — це збірна назва багатьох рослин, які зростають на заболочених землях. Але вірогідно, що повір’я про цвіт папороті могло виникнути через особливості будови папоротей родини Osmundaceae, а саме Osmunda regalis (чистоуст королівський), адже їхнє спороносне листя справді нагадує квітку.