123 бригада тероборони
Людина має лишатися людиною наперекір обставинам
Різні люди приходять служити в армію, і до кожного з них треба підібрати свій «ключ».Людину насамперед варто зрозуміти, поговорити – і тоді вона відкривається. Іноді новобранці, особливо такі, які ніколи не мали відношення до війська, можуть закриватися в собі, впадати у депресію. Старшим важливо не лишатися осторонь, вміти зацікавити спільною справою. А роботи у війську вистачає на всіх, особливо у роті вогневої підтримки.
«До нас у роту прийшов молодий хлопчина, до якого одразу причепився позивний Монах. Він дійсно походив на монаха: худорлявої статури, дивний у поведінці. Хлопці навіть спершу думали, що він – хворий, бо не п’є та не палить. Спочатку так і співіснували – він сторонився них, вони – його. Новачка не сприймали серйозно. Думали, що хлопчисько тільки заважатиме воювати справжнім воїнам», – почав свою розповідь Ігор – один із наставників Монаха. Сам Ігор у минулому виходив на Майдан, а 2 травня 2014 року не дав проросійським активістам захопили Будинок профспілок на Куліковому полі.
А ще до війни Ігор навчав дорослих боксерського мистецтва. Особлива тренерська «чуйка» допомогла Ігорю розпізнати у Монахові справжнього воїна. Спочатку, як це буває завжди, Монах нервував, але Ігор завжди підбадьорював хлопця. «Учися захищати себе» – казав Ігор Монаху, – «Ніколи не знаєш, звідки може «прилетіти».
І «прилітало» – у прямому та переносному сенсах: вони разом потрапляли під мавіки зі скидами ще на більш-менш спокійному херсонському напрямку. Монах вже був навченим і навіть жартував. «Тисни на газ!» – кричав Ігор, коли вони тікали від дрона, на це Монах відповідав: «Якби був газ, тиснув би, але він під твоїм кермом». Їхали, реготали…
Так і працювали разом: Ігор погано бачить, Монах погано чує, то й вони ходили у наряди парою: один дочує, інший побачить. Монах навчився чудово стріляти із гранатомета, Ігор передав свої вміння молодшому побратиму.
Перед маршем на Вугледар Ваня (Монах) дуже нервував, писав повідомлення побратиму Бресту, але потім хлопця наче підмінили. Він усвідомив просту істину «Окрім нас ніхто не захистить наших рідних» – і одним з перших заступив на тижневе чергування в Богоявленку. Потім зайшов на нові позиції вже на два тижні. Після прильотів ворожих КАБів Ваню сильно контузило, але він залишився живим.
Згодом ситуація погіршилась: ворог продовжував тиснути масою, а бліндаж командира опинився під загрозою захоплення. Комбат надав наказ організувати переміщення командира і частини його підлеглих.
«У таких випадках на порятунок вирушають добровольці. Монах викликався одним з них, і це я дуже оцінив. На моїх очах молодий необстріляний хлопець став справжнім воїном, героєм, який здатен захистити не тільки свій рід, своїх командирів, і він заслуговує на нагороду від держави», – каже Брест, – «Такі випробування не кожен може витримати. Він зміг. Ось як все відбувалося:Тоді ми зрозуміли, що залишились самі на позиціях, які мали прикривати сусіди праворуч та ліворуч. Напередодні наші розвідники потрапили в пдрську засідку, на жаль, втратили кількох бійців. Вони й повідомили, що зовсім скоро ми опинимось у ворожому оточенні, не можна залишатися на точці. Вже чули як заходили орки з обох боків. Дочекались наказу командира про зміну позицій. Виходили останніми, першими відійшли Сили спецоперацій, потім танкова бригада. Ми витримували ворожий вогонь з мінометів, танків, по нас прилітали КАБи, я вже не говорю про ФПВ-дрони. Єдиний шлях відходу був по посадці, яка йшла перпендикулярно лісу, де ми ховалися. Ворожий танк вів прицільний обстріл обох доріг, змушуючи нас рухатися лише по кущах».
«Виходили не самі: з нами були ще чотири бійці сусідньої бригади, одним з яких був Максим з дуже важким пораненням. Але спільними зусиллями змогли врятувати його життя».З Брестом та Монахом виходила частина хлопців із 3-ї стрілецької роти, а також командир 1-ї стрілецької роти Чечен – відчайдушний воїн.Монах відстрілювався протягом майже трьох діб без відпочинку.
Спочатку відстань між нашими військовими та армією з московських боліт складала 100 метрів, дуже швидко вона скоротилась до 50 метрів. На ще меншій відстані хлопці вже чули звуки АКС та бачили обличчя ворогів просто очима.
Маршрут порятунку пролягав через лісосмугу в бік села, куди вже вирушив транспорт наших побратимів. Бійці помітили таку особливість: як тільки хтось натискав на тангенту рації, по позиції одразу починався обстріл з танка, причому били ці покидьки дуже влучно. Це говорило про те, що через сигнал радіозв’язку ворог відстежував місцеперебування наших бійців. Тому виходили на зв’язок днечасто, чим трохи ускладнили пошуки. На щастя, з нашого боку полеглих не було, а це все завдяки й таким військовим, як Монах. Рятівники – Панда з Ізею прибули вчасно.
Ірина Воронцова.