Больова точка
ВІЦЕАДМІРАЛ СТЕПАН МАКАРОВ. НОВА ХВИЛЯ ЕМОЦІЙ
Сьогодні Миколаїв сколихнула нова хвиля емоцій стосовно перейменувань та прибирання пам’ятників з міського простору. Йдеться про віце-адмірала Степана Осиповича Макарова. Спровокувала цю хвилю інформація про те, що в лютому 2026-го Миколаївська міська рада та народні депутати Роман Лозинський (м. Львів) і Соломія Бобровська (м. Рівне) звернулись до Інституту національної пам’яті із запитом про демонтаж пам’ятника та зміни у назві Національного університету кораблебудування.
Значна частина миколаївців була обурена новиною, активно висловлюється за збереження для історії постаті нашого земляка. Тільки-но у вересні 2025 року Експертна комісія УІНП розглянула питання щодо об’єктів, присвячених Степану Макарову, та дійшла висновку, що вони не належать до символіки російської імперської політики.
Тоді ж рекомендувала прибрати окремі елементи з російською символікою, російськомовний напис на постаменті, згадки про військове звання “віцеадмірал” та формулювання про загибель на броненосці “Петропавловськ”, а також усунути слово “адмірал” з назви Національного університету кораблебудування ім. адмірала С. Макарова.
Отже в лютому 2026-го фейсбук вибухнув коментами. Деякі з них ми пропонуємо нашим читачам. Без наших зауважень. Висновки – робіть самостійно.
- Океанограф, дослідник Арктики, загинув у війні, яку росія програла Японії. Зробити правильні акценти і залишити його й далі охороняти місто, в якому народився. Загинув за 14 років до революції, яка народить комуністів. Якщо закон про декомунізацію так «прогибати», то Шевченко – наступний. А до Хмельницького взагалі купа питань.
- А яка різниця між сьогоднішніми «патріотами» і комсомольцями, що рушили церкви і розстрілювали українську інтелігенцію? Може, геть руки від української історії і культури? Макаров – це наша південна кораблебудівна історія, якою маємо пишатися.
- Треба берегти свої пам’ятки, культуру, спадщину для наступних поколінь, розгромити легше, ніж щось створити…
- Питання повинна вирішувати громада, а не купка тимчасовців, які сьогодні при владі і перейменовують вулиці кожен рік.
- Рішення за місцевою владою, а людей не потрібно питати?
Це, звісно, емоції хоч і пересічних миколаївців, але жтих, які дорожать своєю історію. Пропонуємо думку істориків. Зокрема, завідувачки музею суднобудування і флоту Тетяни Мітковської.
«Запрошуємо в музей суднобудування і флоту – всім і кожному розповімо про нашого відомого земляка- вченого, винаходами якого користуються і сьогодні. Тільки чомусь ті, хто вирішує долю пам’ятника, до істориків не звертаються. До питання комеморації теж з розумом треба підходити, добре вивчивши діяльність людини, що тут народилась; в Миколаєві жили його батьки і сестри, тут і поховані. Прийдіть – про все розповімо».
Ще декілька думок з приводу «больової точки», в яку сьогодні перетворилась постать адмірала.
Мер Миколаєва Олександр Сєнкевич:
- Ми отримуємо інформацію від Інституту національної пам’яті, чи потрібно взагалі його зносити, демонтувати. Тим більше, ми не вандали, ми не зносимо пам’ятники, ми їх або переносимо до обласного музею, або тут була пропозиція щодо переносу його силами університету на територію університету. Якщо університет історично мав таку назву, вони можуть залишити його собі як історію університету.
Наступна думка -доктора історичних наук, професора, першого проректора ЧНУ імені Петра Могили Юрія Котляра, якою він поділився з журналістами Суспільного:
«Його справи чітко пов’язані з втіленням російської імперської політики. І певні наукові досягнення не можуть бути виправданням інших діянь.
Для мене незрозуміло, чому дехто вважає Макарова людиною, пов’язаною з українською ідентичністю. Він народився в Миколаєві, де його батько проходив службу, прожив тут дев’ять років у російськомовному середовищі — і на цьому його перебування в Україні фактично закінчилося».
Також, зазначив науковець, Макаров обіймав керівні посади у флоті російської імперії та брав участь у війнах і експедиціях, які були частиною імперської політики.
***
Тут хочеться додати кілька слів. Вибачте, що російською, але ж це правда: як сказав поет, «времена не выбирают, в них живут и умирают». Степан Йосипович Макаров не винен в тому, що народився в імперській росії (1849-1904). Якби народився на 150 років пізніше, жив би в незалежній Україні. І тоді ми, саме в сучасному часі, розглядаючи його патріотизм чи зраду Батьківщини, могли б об’єктивно робити висновки про його діяльність.
А давайте подивимось на постать віцеадмірала Макарова очима світової історії. В цьому нам допоможе одна з найавторитетніших універсальних енциклопедій світу – «Британника», яка видається з 1768 року.
«Він став блискучим та новаторським військово-морським архітектором, винахідником, тактиком і кораблебудівником. Зробив нові розробки і тактики для торпедних катерів. Він був піонером в російській океанографії, спроектував перші мінні постановочні кораблі. Його бронебійні снаряди, відомі як «наконечники Макарова», значно збільшили пробивну силу снарядів.
Він також спроектував і збудував криголам «Єрмак» для дослідження Арктики.
Він став наймолодшим адміралом в росії у віці 41 року… протягом 1890-х років займав низку важливих посад. У лютому 1904 року був призначений командуючим Тихоокеанською ескадрою».
Погодьтесь, цей життєвий шлях, ці досягнення простої людини з провінціального Миколаєва достойні поваги з боку потомків.
***
Несподівано: до обговорення додались економісти – Юрій Решетнік зі своєю рубрикою «Ви не питали, але я знову «за гроші». До речі, дуже цікаві висновки.
У прифронтовому Миколаєві в центрі стоїть металевий актив. Хтось бачить символ. Я бачу кошторис.
- Підготовчий етап
Обстеження, проєкт демонтажу, огородження, погодження.
≈ 300–600 тис. грн.
Бо навіть щоб щось знести, треба спочатку правильно оформити папери.
- Безпосередній демонтаж фігури
Кран 25–50 т, спецбригада, різка, техніка безпеки, вивіз.
≈ 1,5–3 млн грн.
Метал сам себе не зніме, як би комусь не хотілось.
- Демонтаж постамента
Гідромолот, різка армованого бетону, десятки тонн сміття.
≈ 1–2 млн грн.
Бетон — вперта річ, як і бюджетні пріоритети.
- Благоустрій території
Мінімум: плитка + газон — 800 тис – 1,5 млн грн.
“По-людськи” з підсвіткою та новим дизайном — 2–4 млн грн.
Бо пусте місце теж треба красиво освоїти.
- Логістика і воєнна надбавка
Паливо, ризики, обмеження, страхування.
+10–20% до всього.
Місто ж не в паралельній реальності.
Рамка бюджету
Мінімальний сценарій:
≈ 4–6 млн грн.
Акуратний, “щоб не соромно”:
≈ 6–10 млн грн.
Валюта війни — це не символи.
6–10 млн грн — це укриття, обладнання, тепло, конкретні речі, які не стоять мовчки, а реально працюють.
Але ми, звісно, можемо вкластися в плитку.
Бо історія має бути демонтована красиво.
Головне — не переплутати пріоритети з декораціями.
І на останок хочемо запропонувати висновки Світлани Гладун, начальника міського відділу охорони культурної спадщини, фахівця, який компетентно роз’яснює законодавчі моменти, пов’язані з болючою темою. Це не емоційне обговорення, яке триває в соцмережах. Це не власні думки – «за» і «проти». Це зважений підсумок професіонала, який має великий досвід.
«Простими словами про непросту долю пам’ятника С.Макарову.
- Статус.
Не дивлячись на прийняття Закону про деколонізацію, неодноразові звернення щодо зняття статусу пам’ятки, станом на сьогодні цей об’єкт є пам’ яткою історії і монументального мистецтва, охороняється державою і його забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. Переміщення (перенесення) пам’ятки на інше місце допускається як виняток у випадках, коли неможливо зберегти пам’ятку на місці, за умови проведення комплексу наукових досліджень з вивчення та фіксації пам’ятки.
- Висновки Українського інституту національної пам’яті (УІНП)
На сьогоднішній день за час повномасштабного вторгнення таких висновків і рекомендацій п”ять!!! І деякі з них суперечать один одному.
Рекомендую Інтерв’ю директора УІНП дивитись за посиланням https://youtu.be/mo4s6assRxg?si=ADZoiwCeqSXzLoKt
(з 18-ї хв.)
- Куди переміщати.
Для можливого переміщення розглядалось два варіанта – НУК та Миколаївський обласний краєзнавчий музей, але це коштує по законодавчій процедурі мільйони.
Крім того, музей зовсім не готовий на сьогодні розміщувати такі масштабні монументальні споруди, маючи невпорядковану територію, коштів на встановлення, утримання. В перспективі можна було б розглядати створення Музею тоталітаризму просто неба або інші варіанти, але вважаю, зараз не на часі. Музей ледь оговтується від кількох прильотів, відновлюючи вікна, двері, експозицію, а це також мільйони.
- Що маємо на сьогодні.
УІНП вважає пам’ятник С.Макарову таким, що не підпадає під дію ЗУ про деколонізацію, але рекомендує перемістити його з публічного простору.
Рішення залишається за нами – мешканцями- представниками Миколаївської територіальної громади і нашими законними обранцями – депутатами Миколаївської міської ради».
Інформація редакції.
Миколаївські меми. Макаров: “Піду шукати собі нове, більш спокійне місце”.