123 бригада тероборони
Історія «Лисиці». Від богемної дівчини до очей мінометної батареї
Катерина, позивний «Лисиця», до початку повномасштабного вторгнення жила яскравим, богемним життям. Родом з Рівненщини, вона, здавалося б, була далека від суворої військової реальності. Проте глибоке розуміння неминучості затяжної війни та потреба у нових силах в армії привели її до усвідомленого рішення змінити своє життя кардинально.
Маючи абсолютний гуманітарний склад розуму, Катерина навчалася в Національній академії образотворчих мистецтв та архітектури в Києві, готуючись стати мистецтвознавцем. Паралельно з волонтерськими акціями на підтримку армії, дівчина разом з однодумцями організовувала виставки-аукціони, щоб допомагати військовим, навіть не підозрюючи, як скоро це стане її власним життям.
Незважаючи на чітке рішення стати на захист країни, шлях Катерини до лав Збройних Сил виявився непростим. У двох різних ТЦК їй відмовили. Лише в Солом’янському РТЦК, після запитань щодо згоди батьків, їй, трохи більше ніж 20-річній, дали шанс. «Це був мій особистий вибір», – згадує Катерина. Ще з початку 2023 року вона наполегливо намагалася потрапити до армії, але жінок брали неохоче. Навіть спроба влаштуватися кухарем у Гостомелі закінчилася відмовою.
Проте наполегливість дівчини врешті-решт дала свої плоди, і наприкінці 2023 року вона підписала контракт. З березня 2024-го розпочалися її бойові чергування.
Шлях Катерини не одразу привів її до 123-ї бригади. Служба в іншому батальйоні стала для неї справжнім випробуванням. Неякісний особовий склад, відчуття васальної залежності та навіть прояви дідівщини – з таким зіткнулася молода жінка, яка прагнула служити. Лише завдяки переведенню до резерву 123-ї бригади, про яку ходили різні чутки, Катерина змогла знайти своє місце.
Першою людиною, яку Катерина зустріла в 123-й бригаді, став Андрій Безбабний. Її вміння «подати» себе спрацювало на «відмінно».
«В мене одразу з душі спав камінь, я зрозуміла, що ось тут – в мінометній батареї я потрапила до своїх людей», – ділиться вона. Після настороженості, викликаної попереднім досвідом, Катерина нарешті відчула адекватне ставлення та підтримку.
У 123-й бригаді Катерина знайшла своє покликання – стала пілотесою БПЛА мінометної батареї. Її гуманітарний склад розуму чудово поєднався з технічними навичками, отриманими на цивільних курсах. «З мавіками подружилася прекрасно, дай мені любий борт і я полечу», – з усмішкою каже вона.
Основні завдання Катерини – це цілевиявлення та механічна робота. Вона відчуває себе повноцінною бойовою одиницею, задіяною на свій максимум, без зайвого виснаження. «Важливо бути роботоспроможною довгий час та не бути тягарем», – підкреслює вона.
Її вибір підтримали батьки та брати, які також служать, розділяючи з нею тягар війни. На жаль, один з братів загинув.
Історія «Лисиці» – це яскравий приклад того, як війна відкриває нові грані в людях. А ще ця історія про тендітну дівчинку, яка стала незламними воїном та знайшла своє місце у боротьбі за свободу України.
«Ми працюємо на різних типах БПЛА там, де наша допомога – повітряні очі та крила – найбільш потрібна», – розповідає «Каскадер», оператор безпілотних літальних апаратів 123 бригади ТрО. У складі їхнього підрозділу особливе місце займає дівчина-пілотеса з позивним «Лисиця», чия майстерність та людяність зіграли ключову роль в унікальній операції зі взяття в полон ворожого солдата.
Покинутого на острові російського військового знайшов побратим «Лиси» з позивним «Балу». Він звернув увагу на викинуту свіжу пачку з-під ібупрофену біля човнів. Без боєкомплекту, води та їжі, російський солдат був приречений на жалюгідну загибель. Мудрим рішенням командування ворогу дали шанс на життя, вирішивши взяти його в полон.
Розпочалася складна спецоперація, що тривала понад шість напружених годин. У цей час саме «Лисиця» стала голосом надії для переляканого солдата з іншого боку фронту, підтримуючи з ним контакт через свій дрон.
«Був момент, який вразив мене до глибини душі та оголив справжнє обличчя так званої «другої армії світу», – з гіркотою згадує «Лисиця». Знесилена людина підбігла до річки і почала жадібно пити брудну воду. Ця жахлива картина красномовно свідчить про ставлення командування ворожої країни до своїх солдатів – їх просто кидають гнити живцем на цих островах».
Іронія долі вражає: полоненому виявилося лише 22 роки – стільки ж, скільки й самій Лисиці. Головний висновок, який має зробити кожен російський солдат, – це здаватися в полон!Чим швидше, тим краще. Українські воїни нікуди не підуть зі своєї землі, а на окупантів тут чекає лише неминуча розплата та безславна смерть.
Саме тому зі сталевою рішучістю, але з нотками людяності в голосі, «Лисиця» звертається до загарбників: «Не гнийте живцем! Здавайтеся в полон!» У цих словах – не лише заклик до збереження власного життя, але й усвідомлення безглуздості їхньої присутності на українській землі. Це шанс на порятунок, який простягає їм молода жінка, яка бачить у кожному солдаті передусім людину, навіть якщо ця людина прийшла з війною на її Батьківщину.
…Якщо ти вмотивований та хочеш встати разом з нами до лав Територіальної оборони, ласкаво просимо в наш центр рекрутінгу. Телефонуй, наші фахівці допоможуть тобі обрати свою спеціальність: 093 123 00 50
Ірина Воронцова.
