ВДЯЧНІ ДОЛІ ЗА ТЕ, ЩО ЖИВ У МИКОЛАЄВІ ТАКИЙ МАЙСТЕР
15 вересня 2025 року відійшов у засвіти Олексій Інокентійович Байбородін. Ця сумна новина сколихнула місто, бо постать його була в Миколаєві по-справжньому легендарною. Фейсбук відгукнувся на гірку звістку сотнями дописів: серед них згадки, враження, вдячності учителю, співчуття… Його знали і поважали тисячі містян. Отже в пам’ять про Олексія Байбородіна ми зібрали добірку спогадів про нашого шановного городянина. Також вирішили додати фрагменти зі статті «Вечірнього Миколаєва» 2017 року, в якій йдеться про родинну історію Байбородіних-Гуржіїв.
Голова Культурно-мистецької асоціації “Арт-спокуса”: Валентина Кривцова (допис 2022 року)
Щирий і доброзичливий, а головне – талановитий майстер-кераміст народився в Миколаєві у 1947 році. У 1969 вступив до Одеського художнього училища імені М. Грекова. Саме там опанував основи гончарної кераміки і скульптури, а також – тонкощі роботи з глазур’ю. З самого початку творчості до душі пану Олексію припала гончарна кераміка. Магія народження українських глечиків, розписних горщиків та глазурованих мисок зачаровувала не тільки самого майстра, а й глядачів. Адже, починаючи з 1972 року, Олексій Байбородін брав участь у численних виставках і ярмарках, де презентував свої вироби. Майже кожен захід не обходився без захоплюючих майстер-класів. Кожен відвідувач терпляче чекав своєї черги, аби власноруч створити «глиняний шедевр».
З роками він зацікавився історією кераміки античних часів. Почав реставрувати та виготовляти репліки (авторські копії) артефактів на базі попередньо проведеної дослідницької роботи. Завдяки роботам пана Олексія, кожен бажаючий міг дізнатися, як виглядали античні ольвійські світильники та олійні лампи, витончені амфори і театральні маски, кіліки й канфари, а також козацькі люльки. За період його творчої діяльності було створено безліч виставкових експонатів, які поповнили фонди краєзнавчих музеїв. Керамічні вироби майстра увійшли до експозицій всеукраїнських фестивалей та загальнодержавних акцій, обласних свят народної творчості, міських виставок і проєктів.
Колектив Миколаївського краєзнавчого музею
Це був краєзнавець, щирий, відкритий і талановитий друг нашого музею. Як майстер, він здійснював реставрацію та створював репліки античних артефактів, спираючись на глибоке дослідження оригіналів. Декілька його робіт нині прикрашають експозицію музею.
Олексій Інокентійович збирав і реставрував архітектурні деталі старого Миколаєва, передаючи їх до музейних фондів. Багато років поспіль він брав участь у музейній акції «Ніч музеїв», проводячи майстер-класи з виготовлення кераміки. Допомагав у створенні декількох музейних виставок, пов’язаних з гончарством. А до його 70-річного ювілею було створено виставку «Майстер», що розповідала не лише про творчий шлях митця, а й про сімейну історію.
Бібліотекар Марина Тасинкевич
Все своє життя Олексій Байбородін присвятив дітям, повернувшись після навчання у свій рідний Миколаїв та пропрацювавши викладачем скульптури у Миколаївській дитячій художній школі 50 років – з 1975 по 2025-й.
Дуже боляче, коли такі люди, як він, покидають цей світ. Мені шкода, що при житті його недооцінили. Так, його любили – учні, знайомі, цінували – колеги, брати та сестри по мистецтву, поціновувачі творчої діяльності, музейні та бібліотечні працівники… Але… Треба все ж надати звання «заслуженного» або «Почесного городянина м. Миколаєва» – хоча б посмертно. Музеї та Дитяча художня школа, посприяйте, будь ласка. Його внесок в мистецтво всієї України великий. Скромний та добрий, він ніколи нічого не просив, мовча робив велику справу все своє життя.
Громадський діяч Тарас Кремінь
Відхід у засвіти блискучого митця, педагога, світлої душі Олексія Байбородіна – це непоправна втрата одного з найважливіших фотолітописців Миколаєва… Вдивіться у зроблені ним світлини 1970-х, проаналізуйте чимало ресурсів краю – саме Олексій Байбородін зафіксував наш край, його красивих людей, приміщення і трудові колективи, усміхнених молодят і корабелів… були й ветерани, стара архітектура, пасторальні сюжети, лиманська романтика. Миколаїв – це його любов на все життя.
Краєзнавець Андрій Шинкаренко
Сьогодні мало хто знає, що Олексій Байбородін – один з авторів стели-кубу, яка була встановлена на Флотському бульварі. Його роботи прикрашають поручні Інгульського мосту. Він також майстер, який створив першу бронзову голову лева, що прикрашала фонтан Флотського бульвару (на жаль, робота була викрадена).
Газета «Вечірній Миколаїв» (фрагменти із статті Наталії Христової, березень 2017 року).
Головною людиною його життя була мама – Тамара Микитівна, у дівочості Гуржій. Їхню зворушливу турботу один про одного, взаєморозуміння, щиру прихильність відзначають усі, хто знав цю родину. Для неї завжди були цікавими різнобічні захоплення сина: книги, музика, військова мініатюра, філателія, історія, архітектура, археологія, гончарне мистецтво, фотографія. Обізнаність у цих численних культурних сферах зробила Олексія Байбородіна цікавою людиною та гарним співрозмовником.
…Він завжди дуже трепетно ставився до історії своєї сім’ї, своїх предків: цікавився, збирав, зберігав сімейні архіви. А ще над родоводом Байбородіних протягом кількох років працювали науковці краєзнавчого музею Олена Пономарьова та Ігор Гаврилов. Завдяки їхній інформації, ми можемо розповісти про предків Майстра.
Дід – Микита Прокопович Гуржій – у 1898 році приїхав з Черкаської області до промислового Миколаєва у пошуках роботи. Понад 40 років, аж до початку Великої Вітчизняної війни, працював електромонтером у різних комунальних службах міста. Бабуся Олексія – Ганна Титівна Чорнобривець – із селянської родини, родом із села Себине. Серед чотирьох дітей, які виросли у Микити та Ганни Гуржій, була дочка Тамара (народилася 1921 року) – мама Олексія Байбородіна.
Тамара Микитівна Гуржій мріяла про кар’єру юриста і тому закінчила Одеську дворічну заочну юридичну школу, тільки працювати за фахом їй завадила війна.
Після війни пані Тамара вийшла заміж за Інокентія Миколайовича Байбородіна. Уродженець Архангельської губернії, він закінчив у Росії річковий технікум, працював першим помічником капітана теплохода «Добрянка», який ходив Північною Двіною.
1941-го Інокентій Байбородін потрапив на фронт, закінчивши прискорені курси артилеристів. Зі своєю військовою частиною дійшов до Болгарії, був нагороджений орденом Червоної Зірки. Після війни доля закинула його до Миколаєва: тут капітан Байбородін водив Південним Бугом білі теплоходи з пасажирами – «Іван Кочерга», «Павло Грабовський».
Цікава «родовідна гілка» склалася в сім’ї Олексія Інокентійовича по лінії дядька – Олександра Микитовича Гуржія. Дядько одружився з миколаївською дівчиною – Людмилою Дмитрівною Абрамовою, і разом із новою ріднею до дитячого світу Олексія увійшли люди з характерною для Миколаєва «суднобудівною біографією».
Батько Людмили – Дмитро Трохимович Абрамов – був одним із відомих миколаївських корабелів. З 1931 року обіймав посаду начальника судномонтажного цеху на заводі ім. Андре Марті, де під його керівництвом було змонтовано та здано кілька есмінців та сторожових кораблів, лінійні крейсери, цілий ряд підводних човнів, наливних суден, теплоходи «Абхазія», «Вірменія», «Аджерстан».
Саме від дядька – Олександра Гуржія – залишились у сімейному архіві Олексія тисячі чорно-білих світлин, присвячених Миколаєву та його мешканцям. Давня історія 1950-60-х років.
***
Сумуємо, але й вдячні долі за те, що жив у нашому місті такий Майстер.
Спогади зібрала Наталія Христова.
