На перших етапах радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. розвідувальні органи СРСР явно недооцінили розвідувальні організації та сили безпеки нацистської Німеччини. Як наслідок, в перші місяці на окупованій території було розкрито більшість підпільних організацій, груп та їх керівників, яких залишили в тилу на нелегальну роботу.
Німецькій розвідці та її союзникам вдалося виявити та знищити резидентів НКВС: у Смоленську та Києві – Івана Даниловича Кудрю (заарештований 5 липня 1942 р., страчений у листопаді 1942 р.), в Одесі – Володимира Олександровича Молодцова (заарештований 9 лютого 1942 р., страчений 12 липня 1942 р.).
Більш тривалий час діяв резидент в Миколаєві та Херсоні Віктор Олександрович Лягін (заарештований у березні 1943 р. і розстріляний 17 липня 1943 р.). Тривалість його діяльності зумовлена досвідом роботи за кордоном, вмілою організацією конспірації тощо. Відзначимо також, що В. О. Лягін напередодні війни обіймав досить високу посаду – заступника начальника розвідувального управління НКВС СРСР.
Про протистояння миколаївських підпільників з ворогом нам відомо з книг В. А. Чуніхіна «Віч-на-віч із СД» (1987 р.), «Невидимої армії добровольці» (2004 р.), написаних на основі документів, що збереглися в архівах КДБ (сьогодні СБУ) у містах Києві та Миколаєві, а також книг та статей інших миколаївських істориків. Звичайно, дослідники були допущені лише до частини архівних документів. Причина цього – чинна політика та відповідні відомчі інструкції.
Ми могли б уявити собі протистояння та боротьбу миколаївських підпільників лише з всесильною службою безпеки Третього рейху, якби не одна дуже цікава книга, підготовлена Головним управлінням СБУ в АР Крим (упорядники А. В. Валякін, А. А. Кохан): «Структура та діяльність органів німецької розвідки у роки Другої світової війни». Книга побачила світ у Сімферополі у 2011 році. Якісне видання має 650 сторінок і велику кількість фотографій. А головне – вона містить інформацію, про яку мріє будь-який дослідник, що займається цією тематикою.
…Серпень 1941 року. Відразу після окупації німцями Миколаєва до міста попрямували десятки структурних підрозділів різних каральних та розвідувальних органів Німеччини. Вони повинні були в найкоротші терміни виявити та знищити організації та осіб, яких залишили для проведення диверсійної та розвідувальної роботи, працівників партійних і радянських органів, євреїв. Також було поставлене завдання відшукати цікаву для німців технічну документацію, що стосується суднобудування, морські карти, лоції та інші секретні документи. А якщо додати їхню взаємодію з румунськими спецслужбами, то залишеним у місті на нелегальну роботу людям доводилося буквально ходити суцільними «мінними полями».
Сплетена спецслужбами окупантів мережа, немов павутиння, вкрила всю область. Її структури діяли у Первомайську, Вознесенську, Новій Одесі, Снігурівці та інших місцях.
Але повернемося до Миколаєва. Без зайвих коментарів та емоцій перерахую розвідувальні організації та їх структурні підрозділи, які у роки окупації своїми щупальцями проникли у всі сфери життєдіяльності міста та його мешканців. Отже, у Миколаєві та його околицях діяли:
Абвергрупа 101.Займалася вербуванням серед військовополонених у селищі Варварівка та місцевих мешканців. До грудня 1941 року базувалася у Миколаєві. Потім вона відновила роботу в місті з лютого 1943 по березень 1944 року.
Абвергрупа 114.У її підпорядкуванні в Миколаєві у вересні-жовтні 1941 року діяла зондеркоманда «Дромеда».
Абвергрупа 106. Про її діяльність на сьогодні свідчень немає.
Абверкоманда НБО. Морська розвідувальна абверкоманда, умовно названа «Нахріхтенбеобахтер» (скор. НБО), була сформована наприкінці 1941 р. – на початку 1942 р. у Берліні. У Миколаєві з’явилася у жовтні 1943 року. Дислокувалася за адресами: вул. Олександрівська, буд. 11, 13, 16, 18 та вул. Одеська, буд. 2. У грудні 1943 р. переїхала до Одеси.
Морська розвідувальна команда поЧорному та Азовському морях («МаринеАйзатцкомандодесШварценМеєрс»). До завдання команди входив збір розвідувальних даних про військовий і торговельний флот Чорного та Азовського морів, про порти, портові споруди та підприємства суднобудівної промисловості, про організацію стану оборони узбережжя. Розвідку вела агентура з колишніх моряків та місцевих мешканців. З вересня 1941 року знаходилася в Миколаєві на розі Нікольської та Великої Морської вулиць, а з 8 жовтня – на території морського порту. Співробітники команди займалися розшуком у Миколаєві радянських морських карт та документів заводів ім. А. Марті та «Північна верф», збиранням інформації та випущених ними суден. Вони залучали до відновлювальних робіт фахівців, вербували серед них агентуру. На чолі команди був поставлений офіцер німецького ВМФ корветтен-капітан Ротт (псевдонім Сір).
Абвергрупа 304. Працювала з кінця жовтня 1943 до грудня 1943 р. Група знаходилася в місті.
Абвергрупа 320. Працювала в Миколаєві з квітня 1943 р. Розміщувалася за адресою: вул. Потьомкінська, буд. 29.
Абвергрупа 321. Працювала у Миколаєві з вересня по листопад 1943 р. У підпорядкуванні абвергрупи знаходилося кілька мельдкопфів (ланка таємної польової поліції, – прим. авт.), що створювалися з її особового складу. Так, мельдкопф під командуванням Гросмана в середині жовтня 1943 р. був направлений до Снігурівки.
Абвергрупа 322. Працювала у Миколаєві з кінця 1942 р.
1 Ві («Валлі 1») Абвергрупа 153-1 (економічна розвідка). Дислокувалася на Темводі з листопада 1943 до березня 1944 р.
«Абверштелле півдня України» («АСТ півдня України»). Зупинюся докладніше на діяльності цієї організації у місті Миколаєві та Миколаївській області. «АСТ півдня України» створено у жовтні 1941 року, дислокувалася у місті Миколаєві на вул. Адміральській у буд. 2, 8. Була зашифрована як військова частина – фельдпост №№ 26830, 12965, 42512. Орган входив у підпорядкування «АСТ Україна» та проводив контррозвідувальну діяльність на території Миколаївської, Херсонської, Сталінської (сьогодні Донецької), Запорізької, Кіровоградськоїта Одеської областей УРСР, а до липня 1942 року – також на території Криму. Начальником органу та водночас керівником реферату морської контррозвідки був корветтен-капітан Хаун.
Значну частину співробітників «АСТ»становили білоемігранти – кадрові агенти німецької розвідки та учасники РЗВС (Російська загальновійськова спілка) та НТСНП (Національно-трудовий союз нового покоління). Контррозвідувальна робота «АСТ» проводилася через штатні резидентури, які очолювали білоемігранти. Резидентури (це два-три штатних резиденти) самостійно вербували собі агентуру. Штатні резидентури були у Миколаєві, Херсоні, Кіровограді (сьогодні Кропивницький), Вознесенську, Одесі та інших містах України. Резиденти разом із контррозвідувальною роботою вербували мешканців до білоемігрантських організацій РЗВС та НТСНП.
Вся робота «АСТ півдня України» проводилася у тісному контакті з органами СД (нацистська секретна служба безпеки), ГФП (таємна польова поліція). Агентурні матеріали «АСТ півдня України» передавав їм для подальшої реалізації.
У березні 1943 року у Мелітополі при штабі командувача тилом німецької армійської групи А було створено самостійний контррозвідувальний орган АО 3. Керував ним колишній начальник реферату 3 Ф «АСТ півдня України» капітан Єнч. Він залишив частину резидентів-білоемігрантів разом із їхньою агентурою і на цій базі створив нові резидентури на території Запорізької та Миколаївської областей. Під час відступу німецьких військ у лютому-березні 1944 року «АСТ півдня України» було розформовано. Частину офіційних співробітників спрямували на укомплектування абверкоманд і абвергруп, що прибули до Миколаєва (301, 320 та ін.), а решта виїхали на захід.
До абверкоманд та абвер груп була передана також найбільш кваліфікована агентура. Пізніше органи Міністерства державної безпеки СРСР розкрили деякі резидентури «АСТ півдня України», більшість з яких функціонувала під прикриттям різних організацій та наукових установ. Приміром, резидентура в Миколаєві (резиденти Громов і Кошарновський) діяла з початку 1942 р. до лютого 1944 р. на вул. Чорноморській, буд. 2 та вул. Пушкінській, буд. 12.
Резидентура в Новій Одесі діяла під виглядом філії дослідницького рибного інституту «Фішварт». Резидентом був білоемігрант Триколич, який працював під псевдонімами Генбержевський та Кусін. У травні 1943 р. Триколич проводив активну роботу з виявлення комуністів, партизанів та радянського активу. Співробітники резидентури перед відступом німців заарештували багато цивільних мешканців та брали безпосередню участь у слідстві по їх справах.
Резидентура у місті Вознесенську діяла з весни 1943 р. також під прикриттям інституту «Фішварт». Розміщувалася по вулиці Жовтневої революції, буд. 18; очолював її штатний резидент-білоемігрант Носков (псевдонім Кюстер). Носков вербував агентуру здебільшого з інтелігенції та службовців окупаційних установ, а також використовував для роботи співробітників «АСТ», які прибули разом із ним із Миколаєва. За агентурними даними, Носков завербував близько 60 осіб. На них було заведено картотеку, частину якої захопили радянські військові. У травні-червні 1943 року резидентура Носкова за сприяння ортскомендатури Вознесенська провела масові арешти громадян, підозрюваних у причетності до партизанів, близько 100 заарештованих було розстріляно.У жовтні 1943 року резидентура Носкова виїхала до Нової Одеси, де з’єдналася з резидентурою Триколича і перебувала там до відступу німецьких військ.
Оперативна група Д (польова пошта № 47540). Проводила операції на крайньому фланзі південного угруповання німецьких військ у Молдавській РСР, на півдні Української РСР, у Криму та на Кавказі. Групу очолював начальник 3-го управління РСХА оберфюрер СС Отто Олендорф. З вересня до жовтня 1941 року група дислокувалася у місті Миколаєві.
Поліція безпеки та СД «Генерального округу Миколаїв». Штаб начальника поліції безпеки та СД «Генерального округу Миколаїв» розміщувався у місті Миколаєві за адресою: вул. Велика Морська, буд. 26, 28, 30. Польова пошта № 47890. З березня 1942 р. до серпня 1943 р. на чолі управління стояв оберштурмфюрер СС доктор Леопольд Шпанн. Після його переведення в місто Саарбрюккен прибув новий начальник – оберштурмфюрер СС Фрідріх Хеґеншайдт. Начальнику поліції безпеки СД було підпорядковано місцеві органи у Херсоні, Кіровограді, Первомайську та Вознесенську.
У радгоспі «Водокачка» Миколаївської області знаходився табір ув’язнених, який охоронявся загоном української допоміжної поліції. Начальником табору був фельдфебель Нойд.
Восени 1943 р. до міста Миколаєва з Дніпропетровська (сьогодні Дніпро) прибув батальйон поліції СД, названий німцями «шутцбатальйон». Поліцейські батальйони навчалися військової справи, каральної служби та піддавалися обробці в націонал-соціалістичному дусі, вивчали топографію, матеріальну частину зброї, займалися стройовою підготовкою. Їм читали лекції про розвідувальну роботу в тилу радянських військ, про порядок перекидання розвідника через лінію фронту, про поведінку розвідника при виконанні отриманого ним завдання, про те, як підготувати та провести диверсійний терористичний акт. Лекції читав обершарфюрер СС Зіс. Перекладачами були Ліндеман та художник Григорій. Стройовою та військовою підготовкою керував німець Гаупт.
Усі працівники поліції безпеки СД міста Миколаєва у березні 1944 р. переїхали до Одеси, а у квітні того ж року виїхали до Румунії.
Головна команда «РуссландЗюд». Діяльність команди «Р.З.» охоплювала ділянку фронту від північних районів України до узбережжя Чорного моря. До її складу входила Ауссендкоманда 7, пізніше перейменована в Ауссендкоманду 2. До лютого 1943 р. дислокувалася в Миколаєві. Керівник – унтерштурмфюрер СС Гюбнер.
ЕК Ц-5 («Айнзатцкомандо Ц-5») – оперативна команда СД (служби безпеки). Підпорядкована штурмфюреру СС Гансу-Гаррі Санднеру, який, незважаючи на невеликий чин у СС (лейтенант), був у Миколаєві начальником поліції безпеки та СД цілого «генерального округу». Окрім Миколаєва, до нього входили Первомайськ, Херсон, Олешки, Кіровоград із прилеглими територіями.
У цих командах та групах служили сотні професійно підготовлених фахівців, які спиралися на підтримку колабораціоністів та зрадників. Крім збору розвідданих, вони займалися активною боротьбою проти місцевого опору окупантам.
Використовуючи жорстокі методи і каральні заходи, нацистські сили залишили кривавий слід на території всієї України і, зокрема, на Миколаївщині. Ласим місцем для діяльності німецьких розвідслужб був табір для військовополонених «Шталаг-364», розташований у с. Темвод в м. Миколаєві. Як німці могли вербувати на свій бік полонених, думаємо, не потрібно пояснювати. Деякі в’язні були завербовані для розвідувальної та диверсійної роботи проти Червоної Армії.
Мабуть, не випадково на місці існування табору встановлений скромний пам’ятний знак, на якому позначено, що тут загинуло біля 30 тисяч полонених і мирних громадян. Вивчаючи історію цього табору, спогади свідків, переконуємося, що кількість закатованих і померлих від хвороб в «Шталазі-364» була значно більшою – близько 70 тисяч осіб.
Після війни майже всі, хто залишився живим із в’язнів табору, проходили спецперевірку і майже до останнього дня свого життя були під підозрою спецорганів.
Впевнений, цей матеріал буде цікавим для дослідників, які займаються історією Миколаївщини у роки Другої світової війни.
Євген Горбуров.
