123 бригада тероборони
У сучасному українському суспільстві, що вже четвертий рік перебуває у стані повномасштабної війни, нерідко доводиться стикатися з певним феноменом. Чоловіки призовного віку, здається, іноді свідомо ігнорують реальність бойових дій.
Натомість, їхній внутрішній світ часто наповнений іншим, не менш руйнівним страхом – страхом перед ТЦК. Цей психологічний феномен, який образно називають «За мною полює ТЦК», є серйозним викликом, що заслуговує на осмислення.
Роздумуючи про тих, хто уникає служби в ЗСУ, попри те, що війна триває вже четвертий рік, важливо уникати звинувачень. Можливо, їх можна охарактеризувати як людей, які ще не зробили свій власний, усвідомлений вибір.
Ми часто чуємо від тих, кого скеровують у військові підрозділи: «Це не моя війна», «Це не моя історія», «Я не створений для війни». Ці слова можуть свідчити про глибоку внутрішню боротьбу. Людина, можливо, не замислюється про свої власні унікальні якості, не аналізує свій життєвий шлях, не працює зі своїми страхами.
Але ж насправді в кожного є безліч можливостей проявити себе з найкращого боку. У своєму житті кожен з нас вже долав страхи та труднощі. І, як би це дивно не звучало, усі ми спираємося на наш досвід подолання страхів, адже саме завдяки йому ми стаємо справжніми особистостями.
Якщо заглибитися в біографії багатьох, то виявиться, що в їхній історії життя вже є багато сильного і сміливого. Проте чомусь вони можуть бачити себе невдахами, знецінюючи власні сили, тоді як легко захоплюються прикладами «супергероїв». Ця внутрішня роз’єднаність між «налякани» і «сміливим»«я» може бути значною.
Багато військових, які служать вже четвертий рік, – це прості люди різних професій: трактористи, землекопи, айтівці. Вони змогли акумулювати свої якості та адаптувати їх до умов війни.
Ці люди зробили свій вибір на користь мужності. Адже страх – це лише інстинктивна реакція, а мужність – це свідоме рішення.
Наслідки пригніченого страху: Більше, ніж просто ухилення
«Невибір» може мати серйозніші наслідки, ніж може здатися на перший погляд. Якщо людина вирішує не йти до лав Збройних Сил, не маючи офіційної відстрочки чи бронювання, важливо усвідомлювати, що питання мобілізації все одно може її торкнутися.
Постійне пригнічення своїх страхів, так звана ретрофлексія, може вичерпати психіку людини вщент. У такому випадку навіть допомога психолога може виявитися недостатньою, і буде потрібен більш фаховий лікар. Більше того, це може призвести до психосоматичних хвороб, таких як серцево-судинні захворювання, різні типи діабету і навіть онкологічні недуги.
Непрожиті емоції здатні запускати ці хвороби.
Існує сумна статистика щодо смертності серед молодих людей, які не були призвані, але померли від таких захворювань. Багато жінок діляться історіями, як їхні чоловіки через страх майже не виходять з дому, постійно перебувають у стані стресу.
Шлях до усвідомленого вибору: відповідальність та майбутнє
Мета цих роздумів – не залякати, а запропонувати
осмислити причинно-наслідковий зв’язок за принципом «Що буде, якщо…». Можливо, варто чесно запитати себе: чи може ракета прилетіти в мій дім і вбити мого сина, доньку тому що я не пішов і не захистив свою родину? Такий внутрішній діалог може відкрити багато нового для тих, хто, можливо, зараз уникає цього вибору.
Є ще один шлях: не чекати, коли, як то кажуть, «загребуть», а піти до рекрутингового центру та обрати посаду за своїм бажанням. Це може стати кроком до усвідомленого рішення та подолання внутрішнього страху.
Вибір завжди залишається за вами.