Така історія
СТАРУ БУДІВЛЮ НІБИ ЗБЕРІГАВ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Миколаївський музей суднобудуванні і флоту є однією з філій музейного комплексу «Миколаївський обласний краєзнавчий музей «Старофлотські казарми». Розташований у центрі міста, на вулиці Адміральській, він також зазнав випробування війною.
У 2022 році Адміральська стала однією з найголовніших цілей ворога. Ще б пак – серце Миколаєва, самий початок його історії, місце розташування верфі, колиска Чорноморського флоту. Сьогодні немає тут жодного кварталу, де не було б пошкоджених будинків. На щастя, велике руйнівне лихо оминуло флотський музей. Хоча ракети падали зовсім поруч: біля інституту вдосконалення вчителів, на дорозі проти готелю «Олександрівський», прильоти по Інгульському мосту та Першій українській гімназії. Не менше десятка разів стара будівля під час вибухів мовби «припіднімалась» над землею, як під час землетрусу. Але вистояла – її ніби зберігав святий Миколай…Від вибухової хвилі вилітали шибки. Як і в усьому місті, вікна музею зашивали плитами ОСБ.
Найважче було його завідувачці Тетяні Мітковській, бо відповідала за все. Дуже емоційна людина, пані Тетяна в перший тиждень вторгнення знаходилась в такому поганому фізичному і психологічному стані, що навіть не могла дістатись роботи. «Дякую нашій охороні, троє чоловіків-охоронців чергували цілодобово. А я була постійно з ними на зв’язку. Боялись прильотів, боялись диверсійних груп», – згадує вона ті жахливі дні.
Музейники на роботу не ходили, бо місто було під постійними обстрілами, ледве працював транспорт. До того ж частина колективу виїхала. Тільки «хлопчики мої» (так лагідно називає Тетяна Сергіївна своїх молодих наукових співробітників – Віктора Задираку та Ігоря Чернишова) завжди були поруч.
Зберігач музейних фондів Ігор знаходився в музеї фактично кожного дня. Коли загроза обстрілів стала дуже небезпечною, зрозуміли: треба негайно ховати цінні експонати, бо вони стояли просто на полицях або у вітринах. Дуже переживали за колекцію флотського посуду – крихкі порцелянові предмети після будь-якого прильоту могли перетворитися на купу черепків. Відповідальність музейники несли за кожен артефакт.
Отже головною метою стало збереження експонатів. Знімали та переносили предмети у більш безпечні місця сама пані Тетяна зі своїм чоловіком Олегом Михайловичем Мітковським, Ігор Чернишов, завідувачка фондами Тетяна Саганевич.
У небезпеці опинились старовинні предмети віком 100-150-200 років: рідкісні книги, унікальні карти, зброя, морські прилади, макети кораблів… До того ж у музеї є величезна колекція висококласних художніх творів – картини миколаївських художників. Вони присвячені історії нашого міста та краю, природним куточкам Миколаївщини, історичним постатям, морській тематиці. Автори – народні та заслужені художники: Андрій Антонюк, Михайло Озерний, Олександр Покосенко, Віктор Семерньов.
– Ми маємо в музеї добре обладнане підвальне приміщення – його ще до війни облаштували як фондосховище, там сигналізація і достатньо місця, щоб сховати експонати. Туди ми їх і спускали, – розповіла Тетяна Сергіївна.
Виконуюча обов’язки директора музейного комплексу «Старофлотські казарми» Ельвіра Єлізарова направила сюди реставраторів, які допомогли упакувати найцінніші артефакти в коробки. Спочатку їх сховали у підвалі, а згодом два величезних ящика вивезли в евакуацію.
До речі, завдяки Євгену Гомонюку, який очолює Агентство розвитку Миколаєва, музей отримав пакувальний матеріал та великі короби для пакування.
Відправка в евакуацію експонатів – то окрема сторінка воєнного життя музею. Робота дуже скрупульозна. Не просто зняв-склав, все повинно бути задокументовано. Тож робили десятки сторінок топонімічних описів, коли сотні предметів знімали з експозиції, діставали з місць збереження, описували, обережно пакували.
Разом з тим була велика проблема – що робити з моделями кораблів? Бо їх в музеї – біля 100! Пакувати та евакуювати – просто неможливо. Вирішили експонати присунути до стін у більш-менш безпечних місцях подалі від вікон, накривали, обгортали, захищали, як могли.
Великою проблемою стали дві тимчасові виставки, які у лютому 2022 року демонструвались у флотському музеї. Одна була присвячена 200-річчю Миколаївської обсерваторії, друга – яхтобудуванню в Миколаєві. На обох виставках стояли цінні експонати, які тимчасово передали з обсерваторії та яхтобудівних підприємств. Морські прилади, стародруки, кубки лідерів, нагороди, унікальні світлини… За їхню безпеку теж ніс відповідальність музей. Отже не дивно, що співробітникам довелось переживати ще й за «чужі» предмети, бо потрібен був певний час, щоб артефакти повернулись до установ, де зберігались.
– Коли 14 квітня 2022 року пішов на дно крейсер «Москва», макет якого у нас стояв, мене оточила велика кількість іноземних кореспондентів. Я вивчила досконало тему про ракетні крейсери, щоби можна було компетентно давати інтерв’ю, – розповіла Тетяна Мітковська. – Представниця французької газети LeMonde процитувала слова французького президента Макрона, який у перші місяці війни казав, що треба Путіну у вічі подивитись і якось домовитися. Я їй відповіла: подивитись у вічі Путіну – це значить вбити мене, вбити пів населення Миколаєва… тому що на той час ми уже знали, що там, де ворог пройшов по нашій області, були вбиті вчителі історії, української мови, учасники АТО… і не просто вбиті – а з катуванням: наприклад, в селі Лоцкіно, Пісках, Христофорівці та інших.
Був певний час, коли миколаївці не знали, на що чекати завтра. Ворожі танки стояли на околицях міста. З вертольотів на вулиці спускались диверсійні групи.
– Я навіть поховала речі, пов’язані зі співпрацею нашого музею і США, бо особисто для мене, якщо ворог зайшов би до Миколаєва, – то був би вирок. Свого часу ми з корабелом і письменником Валерієм Бабічем робили спільну виставку, присвячену українським та американським авіаносцям, отримавши грант від посольства Сполучених Штатів Америки, – згадує пані Тетяна.
…Той жахливий 2022 рік.
– «Було страшно за близьких. Ворог у Баштанці, а у мене мама в селі Добре, це поблизу станції Явкино. Зв’язку немає, міст підірваний – доїхати неможливо… Вороги ж з Явкинойшли на Баштанку та аж до Калинівки дійшли. Танки ворожі стояли вздовж залізничного полотна від Явкино до Лоцкино. Ми з чоловіком пізніше, після звільнення цих місць, коли їхали до матері, велику кількість підбитої ворожої техніки.
Від цих спогадів пані Тетяни сумно стає на душі. Проте закінчується наша розмова з берегинею флотського музею на ноті позитиву.
– Я від щирого серця дякую нашим захисникам, дякую миколаївцям. Ми на початку війни так добре відчули всю силу жителів Миколаєва, які піднялися, об’єднали зусилля на допомогу захисникам. Збирали речі, теплі ковдри, харчові продукти, робили маскувальні сітки, окопні свічки – все, що могло допомогти, зносилося у ДОФ чи інші пункті збору… А щодо евакуйованих експонатів – сподіваємось, дасть Бог, настане час – і все повернеться в цілості та збереженості на свої місця.
***
Закінчився вогненний 2022-й. А з 2023 року почалась нова сторінка музейної історії – наукові співробітники стали оновлювати зали, і в процесі роботи вже вносили в оформлення експозиції певні корегування стосовно «руського флоту». Незважаючи на те, що багато експонатів й досі, у 2025 році, знаходяться в евакуації, музейники активно працюють, враховуючи і сьогодення, і перспективу.
– Нашу експозицію талановиті миколаївські художники створювали ще у 1970-ті роки. Це були справжні патріоти України, тому концепція облаштування залів була розроблена ними дуже вдало – і тепер ми, використовуючи ті ж самі експонати, просто змінили для них екскурсійні тексти. Тобто, ґрунтуючись на цій же експозиції з історії флоту, наші співробітники стали розповідати значно більше, ніж раніше, враховуючи нові історичні тенденції і реалії. Щодо нових провідних текстів-підписів, які супроводжують експонати в залі, ми вирішили не складати текстівки самостійно, а взяли цитати іноземних дипломатів XVIII – XIX століть про Україну, бо це прямі свідоцтва сучасників минулих часів, в устах яких звучить правдива історія Української землі.
Оновлення музейної експозиції тривало також у 2023 та 2024 роках. Зокрема, з 2024-го тут розпочався проєкт “Переосмислення культурно-історичної спадщини Миколаївщини в Козацьку добу: традиції козацького суднобудування та його вплив на розвиток регіону в XV – XVIIIстоліттях”.
Наталія Христова.
