Гарний спогад
«СТАРІ ФОТОГРАФІЇ НА СТІЛ РОЗКЛАДИ»…
…Як то казали раніше: «Від сесії до сесії живуть студенти весело…». Весело – тому що молоді та жваві – вони не сходили з хвилі позитиву. Такою була колись і «Вечорка». Хіба що сесії в неї були особливі, міськрадівські, і порахувати їх усі за ці роки видається зараз неможливим завданням.
35 років – це вік доволі поважний тазрілий. Але середину – кінець 90-х років та початок 2000-х можна вважати юністю для «Вечірнього Миколаєва». А юність – вона завжди креативна та діяльна.
На «планьорках» під керівництвом улюбленого редактора Володимира Пучкова народжувались нетипові ідеї, які ми зі своєю завзятістю втілювали у життя легко та граючись. А як це подобалось нашому тодішньому читачеві!
Нагадаю про декілька, тому що пам`ять – річ нестійка. І що робити? Думаю, прислухатися до Кузьми Скрябіна, фронтмена однойменної групи та Героя України,і трохи перефразувати слова його найвідомішої пісні:«Старі фотографії на стіл розклади, газетні історії смішні розкажи»… Так і зробимо.
… До 7-річчя газети ми забажали ні багато, ні мало, а… «персонального» пива. Тому що дуже дружили з миколаївським пивзаводом «Янтар», який в той час блискуче виділявся поміж своїх «побратимів» цілою лінійкою власних сортів. Це і «Адміральське», і «Чорний принц», і «Веселий Роджер», і «Фаворит» і багато інших. Кожниймав свій смак та «букет». Ось ми і натякнули на те, що не відмовилися б від того, щоб завод зробив газеті такий незвичайний подарунок. Ідея сподобалась тодішньому головному директору «Янтаря» Валерію Бажову. І почалась робота, до якої долучилися і журналісти. Разом з заводськими дизайнерами розробили етикетку, на якій красувався напис: «Любимой газете «Вечерний Николаев». Перепрошую за російську мову, але тоді так було прийнято. Друкувалась ця чорно-золота етикетка десь на Західній Україні. Що стосується рецептури, то її створювали справжні майстри своєї справи. Це було дуже темне та міцне пиво. Ну, аякже – слово «вечірній» до цього зобов`язує! Витримка у заводських «танках» була дуже довгою, 48 діб. Це було вперше на теренах України!
І хоч власне до 7-річчя газети броварі не встигли зварити першу партію саме через це, але презентація, яка відбулась не у вересні, а вже зимою, була дуже гучна. Перед тим ми з колегою Вікторією Шульгіною мали честь першими скуштувати напій прямо на заводі з рук головного технолога. Та схвалити його перед тим, як він пішов «в серію».
Кого тільки не було на тій презентації, яка проходила у малому залі міськради! Можновладці та підприємці, заводчани та бірофіли, колеги та колежанки з інших видань!
Кульмінацією став конкурс на швидкість «пітія», в якому приймали участь і сам директор заводу, і тодішній мер, і усі бажаючі. «Вечорка» вийшла з цього «випробування» як завжди, гідно.
Слід сказати, що добрі відносини з «Янтарем» продовжувались ще не один рік. Газета брала участь у пивних міських фестивалях, в тому числі і у всеукраїнському «Оксамитовому сезоні», який започаткував телеканал «ТОНІС». А на фестивалі «НІС-ТВ» ми виступали командою у біло-чорних тільниках, і треба було чути, як містяни перед сценою гучно скандували: «Ве-чер-ка», «Ве-чер-ка»!
Запам`ятався і наш футбольний «тоталізатор», де свої передбачення щодо результатів матчів славнозвісної Ліги чемпіонів демонструвала спортивна громадськість. А ми і слоган тоді придумали про це: «Живи футболом, пий «Янтар», а не «Колу!». Прізвища переможців з номера в номер публікувались на шпальтах газети. А головний приз від того ж таки пивзаводу дістався баскетбольному тренеру Сергію Петренку.
Всі ці події були «увічнені» на фотостендах нашого «вечорківського» музею.
Йшов час, газета дорослішала. Про що міг засвідчити, в тому числі, й унікальний фестиваль поезії «Ватерлінія», започаткований Володимиром Пучковим, «королем поетів». Тричі до Миколаєва з`їжджались кращі молоді поети України! Тричі про фестиваль в якнайкращому світлі писали головні періодичні видання країни. Найталановитіші молоді поети були безпосередніми учасниками літературного змагання у Миколаєві і боролись за звання переможця «Ватерлінії». А головний приз — символічний вітрильник з італійського мармуру — виготовив спеціально для конкурсу відомий миколаївський скульптор, заслужений діяч мистецтв України Іван Булавицький. Чи треба казати, що всі «вечорківці» були задіяні на фестивалі: кожен та кожна мали свої «сфери впливу».
Чому поетичний фестиваль мав таку специфічну назву — «Ватерлінія», розповів свого часу голова оргкомітету та журі Володимир Пучков: «Технарі скажуть, що ватерлінія — це лінія на корпусі судна, що розділяє підводну та надводну частини. А поети, замислившись, скажуть: це лінія, що розділяє небо і воду, водну і повітряну стихію, висоту і глибину. Нічого дивного немає, що учасники літературного фестивалю легко відгукнулися навіть на назву, підхопили цей корабельний термін і перетворили його на метафору, побачили в ньому поетичний образ».
Що стосується повсякденності – газета виходила тоді доволі великим накладом, і популярності її сприяли ми, журналісти, наші «акції» та щоденна праця. Де тільки не побували!
У кабіні мусоровозу, який з ранку до вечора вивозив сміття на полігон у Великій Коренисі (після цієї поїздки мені сказали негайно йти додому, а специфічне «амбре» не вивітрювалось з нового светра, необачно надягнутого у «мусорне турне» кілька тижнів, хоч пери його, хоч не пери).Мало заспокоювало і те, що той же Кузьма у дитинстві мріяв стати водієм мусоровоза – романтика, мовляв…
На «побаченні» з поросятами на фермі, яким теплі журналістські «обійми» не зовсім сподобались: виску й крику ці «П`ятачки» наробили тоді багато. Настільки, що навіть їхній «батько» – напівдикий кабан у сусідньому загоні захвилювався та войовничо виставив чималенькі ікла.
На сидінні байкерського чоперу, обганяючи вітер, під звуки «IronMaiden».
У рейді з лікарями «Швидкої допомоги», де наш Олександр Шенкевич навчився і тиск вимірювати, і уколи робити. Там, де він зараз служить, ці уміння дуже до речі.
У «засаді» з правоохоронцями на околиці «Ялт» біля домівки місцевого «наркобарона», де ховалась для кращого розуміння теми Наталя Абрамова.
Ще на пам’ять приходить акція «Нічний Миколаїв», який побачили навиворіт», дуже дивним, але рідним Ольга Камлицька, Оксана Тихончук, НаталяРубан, Данило Кляхін, Агіта Ісаайкіна, Ірина Нежигай… Це був газетний «фурор»!
На миколаївському «кладовищі домашніх тварин», яке виявилось таким схожим з описаним Стівеном Кінгом місцем у штаті Мен.
Та було і багато інших «придумок», якими просто таки «фонтанували» тоді молоді, енергійні, запальні газетярі «Вечорки». Чому? Та тому, що любили свою газету і насправді вважали її своїм другим домом, а колег – своєю другою родиною. Тому, що знали, що вони не підведуть.
«…І справжнім друзям не забудь, подзвони.
Бо добре чи зле, з тобою завжди вони».
І тоді, і зараз…
Олена Кураса.