Цікаво дізнатися
Рідкісні миколаївські знаки із зображенням собак
Поштовхом для написання на цю тему стала стаття «Собачий» податок», яка була опублікована на херсонському порталі «АртКавун» (https://artkavun.kherson.ua/doggy_tax.htm). В ній Сергій Нікітенко представив фотографії мідного жетона 1915 року і розповів, як цей жетон став частиною механізму оподаткування господарів чотирилапих друзів.
Автор підказав для колекціонерів цікавий напрямок у збиранні «собачих» жетонів: за сплату податків за собак, їх реєстрацію, ветеринарний контроль за собаками, облікові жетони службового собаківництва, пам’ятні жетони, породні жетони, нагороди за участь собак у конкурсах і виставках, сувенірні жетони. Можна погодитися із С. Нікітенком, що їх збирання – дуже цікаве фалеро-екзонумічне заняття.
Практика застосування «собачих» жетонів за видами має багату історію (власні жетони були у рабів і собак). За старих часів собак, які відзначилися у складних ситуаціях при порятунку господарів, нагороджували спеціальними жетонами, медалями, а в окремих випадках – встановлювали пам’ятники. З’явилися шийні жетони, що засвідчують приналежність тварини до того чи іншого господаря. Такі собаки заслуговували шанобливого ставлення населення до себе на відміну від бездомних.
І в цьому немає нічого дивного, адже собака була першою твариною, яку приручила людина. Вона стала її близьким другом, здебільшого своєрідним членом сім’ї, роду.
Археологічні розкопки підтверджують, що собака служила людині 15-20 тисяч років тому. Люди формували у собаки навички відповідно до своїх занять і потреб: полювання, війни, скотарства, охорони домашнього житла та ін. Тому з роками людина вже не уявляла свою життєдіяльність без чотирилапих друзів.
З плином часу в результаті великої роботи з селекції собак з’явилися нові породи. Сьогодні деякі з них мають солідний родовід, і нові любителі собак бажають отримати їх за великі гроші. Паралельно в більшості країн з’явилися та проводяться різноманітні конкурси та змагання серед собак. Безумовно, більше й краще розкажуть про це кінологи, які знають багато про собак, виведення їх пород, тисячолітню історію цих тварин.
Наведений у статті С. Нікітенка жетон автор вважає пов’язаним з оподаткуванням за утримання собак у м. Херсоні. Він був запроваджений свого часу Херсонською міською управою. В цей час також наводили порядок зі зграями бродячих собак, які нападали на людей, домашніх тварин.
У Миколаєві собаки теж не завжди дружньо ставилися до населення. Так, у листі від 8 лютого 1902 року № 65 Миколаївського міського лікаря до канцелярії Миколаївського градоначальника повідомлялося (мовою оригіналу): «…Городской управой для прививки отправлено в Одессу укушенных бешеными собаками 27 человек. Сюда не вошло несколько человек, отправленных в Одессу на собственные средства» (Державний архів Миколаївської області (ДАМО). – Ф. 229, оп. 1, спр. 298, 14 арк., арк. 1).
В цьому ж листі повідомляється, що в місті з’явилась дуже велика кількість скажених собак. Міська влада вчасно відреагувала на критичну ситуацію. 13 лютого було проведено засідання субкомісії, а 16 лютого – санітарно-виконавчої комісії, яку очолив міський голова Олексій Миколайович Соковнін. Було ухвалено рішення збільшити кількість будок для відловлених собак, умертвіння хворих собак окисом вуглецю, облаштування стервища, а найголовніше – розпочати реєстрацію всіх собак у місті і запровадити «собачий» податок (ДАМО. – Ф. 229, оп. 1, спр. 298, 14 арк., арк. 9).
Всі ці розмови про наведення порядку тривали не один рік. У середині вересня 1912 року відбулося засідання санітарно-виконавчої комісії думи спільно з міськими ветеринарними лікарями з питання про заходи боротьби зі сказом серед собак.
Комісія запропонувала запровадити в Миколаєві та на приміських хуторах: комірний податок на собак; дала дозвіл виводити їх на вулицю тільки на повідку і в наморднику; відловлювати бродячих собак щодня від світанку до 8-ї години ранку і з 10-ї до 12-ї години дня, на базарах і на хуторах – протягом усього дня. Про це ми дізналися зі статті «Боротьба зі сказом» у «Николаевскойгазете» № 1996 за 19 вересня 1912 року.
22 листопада 1912 року санітарно-виконавча комісія повторно клопотала перед міською думою про запровадження в місті податку на собак.
25 червня 1913 року на своєму засіданні міська дума прийняла проєкт податку на собак і заходи боротьби зі сказом. Миколаївський дослідник В. С. Єрмілов в своїй книзі «Нариси миколаївської старовини» вказує, що податок щодо кожної собаки, яка належить жителю міста (за винятком міських хуторів), незалежно від породи, встановлювався в розмірі 30 копійок за рік. Але чи видавались на той час власникам собак жетони на сьогодні встановити не вдалося.
Тепер саме вчас розповісти про «собачий» жетон, запроваджений Миколаївською міською управою. Знайдено цей жетон в березні 2025 року на околицях села Себине Миколаївського району Миколаївської області.
Можу висунути версію, що він – із розряду жетонів для реєстрації собак або ветеринарного обліку та сплати податку.
Рік випуску жетона – 1919 – повертає нас у спустошений війнами та епідеміями холодний і голодний Миколаїв. Разом з нещастями людей голодували і хворіли собаки, що залишилися без господарського нагляду. Вони збивалися в зграї, нападали на людей, що знесилилися.
Біологічні щеплення собакам у той період не робили. Тому з’явилися собаки, що захворіли на сказ, або, як тоді називали, водобоязнь. Від їхніх укусів страждали люди, які в результаті нерідко вмирали від сказу. Для того, щоб навести порядок в місті, масово почали відловлювати та знищувати бродячих собак.
Наведений на фотографії жетон 1919 року – свідок проведення Миколаївською міською управою роботи з реєстрації собак у місті та запровадження «собачого» податку.
Жетон виконаний із бронзи діаметром 22 мм. Його вага з кільцем – 3,41 г.
На лицьовому боці жетона у прямокутнику вибиті літери «Н.Г.У.» (рос.– «Николаевская городская управа»). Нижче – число 242. Під ним – рік «1919 г.».
На зворотному боці жетона викарбувана голова мисливського лягавого собаки, який зовні схожий на породу лангхаар – німецького довгошерстого лягавого собаку, дуже схожого на сетера. Голова собаки повернута вправо. Під зрізом голови собаки вибита сворка – мисливський повідець.
У Миколаївському обласному державному архіві не вдалося виявити первинні документи про випуск жетонів, немає про це відомостей і у збережених миколаївських газетах за 1919 рік.
Питання введення «собачого» податку після 1917 року в м. Миколаєві та випуску відповідних жетонів потребує подальшого вивчення. Представлений жетон на сьогодні – поки що єдиний, що дійшов до нашого часу.
Другий знак, про який йтиметься, цікавий своєю історією появи і є фалеристичною рідкістю.
У 1923 році активісти Миколаївської спілки мисливців і рибалок відзначили 30-річчя своєї організації, яка була започаткована у 1893 році. До ювілею спілки було випущено значок зі срібла овальної форми.
Він виконаний методом штампування. Розмір – 33х23 мм. Вага – 2,6 г.
Вгорі на гладкому полі – опуклий напис: «НИКОКР» (рос. – «Николаевский округ»).
Нижче, між двома п’ятикутними зірочками, вибита абревіатура великими літерами – «ВУСОР» (рос. – «Всеукраинский союз охотников и рыболовов»).
По центру знака розташована повернена ліворуч голова сеттера (група порід мисливських собак, які походять від англійських довгошерстих лягавих; їх використовують для полювання на водоплавного птаха).
Голова собаки накладена на дві схрещені двоствольні рушниці. Від краю значка на імпровізованій стрічці вибиті роки: ліворуч – 1893, праворуч – 1923. Внизу, по центральній осі значка, зображено мисливську флягу. Нижня частина значка обрамлена зображенням мисливського патронташа.
На звороті значка є голка, за допомогою якої він кріпиться до одягу.
Підкреслимо, ювілей організації відзначали після голоду 1921-1922 років, який забрав життя мільйонів жителів країни, десятків тисяч миколаївців.
Зауважимо, що в 20-30-ті роки ХХ століття полювання було не тільки забавою або проведенням часу для захоплених ним людей. Про значення та досягнення мисливців знаходимо відомості у статті «Полювання – не забава» в газеті «Красный Николаев» (№ 1517) за 29 січня 1926 року на 1-й сторінці: «У СРСР щорічно видобувається за допомогою полювання на 140-150 млн золотих рублів хутра і дичини»..
Правильне та раціональне ведення мисливського господарства збільшувало дохід та зміцнювало державний бюджет. Увага до мисливського господарства сприяла розвитку цілого ряду галузей державної промисловості – заводів та фабрик, що випускали мисливську зброю і приладдя та переробляли сировину: хутро, перо, пух тощо.
Полювання збільшувало на той час об’єкти експорту, а мисливський податок сприяв надходженню коштів до місцевих бюджетів.
Ось так два рідкісні знаки провели екскурс у далеке минуле. Сподіваємось, що це допоможе молодим колекціонерам звернути увагу на фалеристичні пам’ятки, які, на перший погляд, здавалися другорядними.
Євген Горбуров, Іван Горбуров.
