123 бригада тероборони
Резак: Далекобійник на дорогах війни
У дитинстві Сергій мріяв про нескінченні автобани та величезні вантажівки. Мріяв бути далекобійником. Війна внесла свої корективи, але мрію не вбила, лише змінила масштаб і ставки. Тепер він – військовий далекобійник, який вчить географію України не за підручниками, а за воронками на асфальті та розбитими стелами на в’їздах до міст.
Свій шлях Сергій розпочав у 190-му батальйоні 123-ї бригади в підрозділі матеріально-технічного забезпечення. Техніка, яку бійці лагідно називали «корчами», була, м’яко кажучи, не першої свіжості. «Нову техніку на початку війни ми бачили хіба що на картинках. Та й зараз із цим складно. Але водій – це не той, хто тисне на педаль, а той, хто з нічого може зібрати робочий двигун», – ділиться Резак. Його «корчі» жили всупереч логіці та віку, бо кожна машина була шансом для хлопців на «нулі» отримати обід чи БК.
Мала Токмачка: ціна одного рішення
Баштанка, Миколаїв, острови Херсонщини, Донбас… У Резака свій маршрутний лист, закарбований у пам’яті. Він знає: водій для ворожого дрона – пріоритетна мішень. Перервеш логістику – задушиш позицію. Найважчий спогад – Мала Токмачка. Сергій віз на позицію підсилення, провізію та боєкомплект. До точки вивантаження залишалися лічені метри, коли назустріч вискочив боєць: «Не їдь далі, там пекло, криють щільно!» Сергій не зупинився. Він знав, що ті, хто чекають у бліндажах, без цього вантажу не вистоять. Довіз. Розвантажив. На зворотному шляху той самий хлопець напросився до кабіни…
«Секунда – і по даху б’є FPV. Удар припав на правий бік. Пасажир загинув миттєво. Окупанти, мабуть, цілили в місце водія, думали, що я там… У голові гуділо так, наче всередині вибухнув дзвін. Я вийшов, хитаючись, але перше, що зробив – прислухався: чи дихає мотор? Машина була пошматована, але двигун хрипів. Ми доїхали».
Ту понівечену машину допоміг відновити знайомий волонтер. Тепер вона знову в строю: машина знає свого господаря, а він знає кожен її металевий стогін.
Автомат проти дрона
Був у Резака і випадок, який здається сценарієм бойовика. Коли на його вантажівку, забиту боєприпасами, почав полювати дрон, Сергій не став чекати удару. «Коли розумієш, що в кузові стільки БК, що від машини не залишиться навіть запаху, страх кудись зникає. З’являється азарт. Я просто вискочив і зняв ту “пташку” звичайною чергою з автомата. Схочеш жити – і не таке зробиш».
Про «зашуганих» та споріднені душі
У Сергія свій погляд на тих, хто намагається за будь-яку ціну уникнути служби. Він не тримає на них зла, але й ілюзій не має.
«Якщо хтось ховається – хай ховається далі. Чесно кажучи, від таких «зашуганих» вояків на фронті ніякого толку. В екстремальній ситуації вони просто не здатні адекватно сприймати реальність».
Резак згадує випадок, коли під час обстрілу потрібно було за лічені секунди вискочити з машини, щоб не злетіти в повітря разом із вантажем. Тоді один із новачків просто «застовбенів» – завмер на місці, паралізований страхом.
«Добре, що тоді все обійшлося, встигли виштовхати. Але через таке заціпеніння могло б статися велике горе для всіх. Тому я ціную своїх – тих, хто прийшов разом зі мною ще на самому початку, у 2022-му. З ними ми не просто колеги по службі, ми вже побратими, що породнилися душами. З такими можна їхати в будь-яке пекло – знаєш, що не підведуть».
Завжди на гарячому
Сьогодні Резак продовжує крутити кермо, але вже у роті вогневої підтримки на одному з найгарячіших напрямків. Він не просто возить вантажі. Він возить Перемогу – по кілька тонн за рейс, по розбитих дорогах, під прицілом дронів, з вірою в те, що кожен його доїзд наближає день, коли він нарешті зможе стати цивільним далекобійником у мирній країні.
Ірина Воронцова.
Фото надане автором.