Політика без моралі – це бандитизм при владі
Днями могли би відзначити 88 років з дня народження славетного українця В’ячеслава Чорновола. Він дуже часто бував на Миколаївщині. Про це написали на своїх фейсбук сторінках очільник Миколаївського «Народного Руху України» Юрій Діденко та відомий український громадський діяч Тарас Кремінь. В цьому матеріалі – їхні публікації в соцмережах.
Юрій Діденко. В’ячеслав Чорновіл та Миколаївщина
В’ячеслав Чорновіл неодноразово бував на Миколаївщині. Свій перший візит він здійснив під час виборчої кампанії як кандидат у Президенти України в 1991 році.
Тоді він зустрівся з миколаївцями на заводі «Океан», а також виступив у колишньому Будинку політосвіти, нині обласний будинок дитячої творчості. Миколаївці тепло зустрічали В’ячеслава Чорновола і його безкомпромісні та прямі відповіді надовго запали в душі тим, хто щиро вірив і боровся за Українську незалежну державу.
Під час президентської виборчої кампанії 1991 року найкращий результат у нашій області був у м. Южноукраїнську – більше 25% виборців віддали свої голоси за В’ячеслава Чорновола.
Після обрання головою Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл часто відвідував наш край та надавав йому підтримку. Коли Україна здобула незалежність і НАТО почало скорочувати свої арсенали. Під гарантії В’ячеслава Чорновола було передано п’ять військових шпиталів. Боїнг доставив гуманітарну допомогу в Кульбакино. Багато мешканців та медиків краю довго згадували, як Народний Рух роздавав допомогу медичним закладам області від медичних інструментів до ліжок з постільною білизною. Кожний його приїзд ставав подією для миколаївців. Традиційно зустрічі відбувались не тільки в Миколаєві, але і районах області. Він мав зустрічі в Первомайську, Южноукраїнську, Вознесенську та Снігурівці. В деяких містах він бував декілька разів. Миколаївщина не є чужою для В’ячеслава Максимовича, тут, у Вознесенську, похований його брат, а йому встановлено пам’ятну дошку на будинку культури.
Приїжджаючи на Проводи на могилу до брата, він завжди знаходив час для зустрічей з миколаївцями. Часто його супроводжувала дружина Атена Пашко, котра очолювала Союз українок і проводила роботу по розбудові жіночого руху. Завжди радо приймали В’ячеслава Чорновола в Миколаєві, а на заводі «Океан» він був декілька разів, де зустрічався з працівниками, знайомив їх з позицією Руху, суспільно-політичною ситуацією в державі. Як народний депутат він отримував багато звернень під час своїх зустрічей. Люди вірили йому і несли свої болі до того, хто міг допомогти. В’ячеслав Максимович проводив багато особистих зустрічей, на яких завжди знаходив можливість підтримати та допомогти.
В останнє в Миколаєві В’ячеслав Чорновіл був в листопаді 1998 року за декілька місяців до трагічних подій. З Херсона він заїхав, щоб зустрітись з проводом обласної організації Народного Руху України і з журналістами миколаївських видань. Необхідно відзначити, журналісти любили В’ячеслава Чорновола і радо відгукувались на його приїзди. Він мав завжди хорошу пресу і часто виступав у прямих ефірах обласного радіо, на радіо- та телеканалі «Миколаїв», на «Тонісі» тощо.
Під час останньої поїздки до Снігурівки, а було це в лютому 1998 року, місцева влада не дуже хотіла, щоб В’ячеслав Чорновіл зустрічався з її мешканцями. Була дана вказівка не пускати людей до залу, але після приїзду Чорновола зал відкрили. І зустріч відбулась, як і було заплановано, правда, представників місцевої влади на ній не було.
В холодній залі місцевого Будинку культури, на якому нині встановлена пам’ятна дошка, відбулась тепла людська розмова, навіть вічні опоненти-комуністи намагались вести конструктивну полеміку.
Гостре слово Чорновола влучними стрілами розбивало шар брехні та фальсифікацій, що завжди окутували його особливість. Більше двох годин тривала зустріч, і потім, як завжди, люди ще довго не відпускали його своїми запитаннями, пропозиціями, болями за Україну. В цей же день він мав зустріч у Будинку культури заводу «Океан». Був виступ, були запитання. І знову – дорога. В’ячеслав Чорновіл значну частину свого життя провів у дорозі, він і загинув на ходу, у дорозі.
Пам’ять про В’ячеслава Чорновола продовжує жити в серцях миколаївців. Часто ті, хто бував на його зустрічах, у своїх спогадах повертаються до них, переосмислюють. Правду кажуть, своїх героїв ми починаємо цінувати після того, як вони залишають нас. Потужна, величава постать В’ячеслава Чорновола постає перед нами як символ боротьби за українську незалежну державу. В’ячеслав Чорновіл і сьогодні залишається прапором боротьби за утвердження української України. Меморіальна дошка В’ячеславу Чорноволу в Миколаєві на приміщенні Народного Руху відкрита у 2003 році, пам’ятник у 2008 році за підтримки міського голови Володимира Чайки. Пам’ятні дошки встановлені у Снігурівці, Вознесенську та Первомайську – це знак пошани українцям-героям, що ніколи не вмирають, і дань борцям за Україну, котрі завжди готові віддати за неї власне життя.
Тарас Кремінь: В’ячеслав Чорновіл – незламний борець за Україну
На Святвечір – річниця від дня народження В’ячеслава Чорновола (1937, смт. Єрки, Черкаська область – 1999, Бориспіль, Київська область) – видатного державного діяча, дисидента, правозахисника, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка, Героя України.
В’ячеслав Чорновіл назавжди увійшов до новітньої історії як незламний борець за Незалежність України. Він належав до тих, хто не пристосовувався до часу, а формував його. До тих, хто не торгував свободою, бо знав її справжню ціну — гідності. Вірив у державу тоді, коли її ще не було на мапі. Його Україна — це велика держава відповідальних, вільних, нескорених громадян. Та, що починається з кожного з нас. «Українці — нація не рабів, а вільних людей», – зауважував Вʼячеслав Чорновіл.
«Важко назвати іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, і яка знову поставала б до життя, як фенікс з попелу, народжувала нову еліту, знаходила сили для самоствердження», – зазначав моральний провідник народу. Пройшовши пекло «червоного терору», саме він ініціював Декларацію про державний суверенітет України, Акт проголошення Незалежності України, створив та очолив Народний Рух України, став кандидатом у Президенти України 1991 року, був народним депутатом України перших скликань. Часто говорять про те, якою була б Україна, якби її президентом став він. На жаль, історія не має умовного способу.
Тим не менш, Вʼячеслав Чорновіл навчив нас простій і водночас найскладнішій речі: незалежність не завершується Актом проголошення — вона триває у щоденному виборі між зручністю і совістю, між страхом і свободою, між байдужістю і відповідальністю. Пригадаймо золоті слова нашого національного лідера: «Ми маємо таку Україну, за яку боролися. І будемо мати таку, за яку зуміємо боротися далі». Ось чому, за його визначенням, «незалежність — не подарунок історії, а щоденна відповідальність». Тільки тоді ми станемо непереможними, коли весь світ нарешті збагне головне: «Українська держава — це не територія, а спільнота відповідальних громадян».
Безкомпромісний, цілеспрямований та непохитний у своїх переконаннях, В’ячеслав Чорновіл визнав визначальну роль української мови в державотворчому процесі: «Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну – офіційну – значить, зруйнувати державу… Держава може сконсолідуватися на базі державної мови». Ці слова украй важливі зараз, коли нам хочуть запропонувати «мовні ініціативи» у переговорному процесі. Памʼятаймо його нетлінне: «без національної пам’яті немає нації, а без нації — немає держави».
Сьогодні, в час війни, слова ВʼячеславаЧорновола звучать як заповіт і як вимога. Бути українцем означає стояти. Бути громадянином — діяти. Бути вільним — не мовчати. Бути лідером нації – мати принципи. З іншого боку, за його поглядами, «політика без моралі — це бандитизм при владі». Крім того, «чесна влада починається з чесного виборця».
Світла пам’ять В’ячеславу Чорноволу. Честь, повага і вдячність справжньому батькові нації. Україна триває, доки жива його правда.
Інформація редакції.